Ухвала суду № 39958330, 10.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 липня 2014 рокусправа № 808/3182/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, яка є правонаступником Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби, на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року у справі № 808/3182/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства „Український графіт" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Український графіт" (далі за текстом - ПАТ „Український графіт") звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, в якому просило скасувати, прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення від 12.03.2013 року №0000610024 (форма В4), №0000590024 (форма „Р") та №0000600024 (форма „В1").

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 12.03.2013 року №0000610024 (форма В4), №0000590024 (форма „Р") та №0000600024 (форма „В1").

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів в період з 05.02.2013 по 20.02.2013, на підставі направлень №0048, №0049 від 05.02.2013, виданих Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу відповідача від 04.02.2013 №66, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ „Український графіт" щодо підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ „Укрпромізол", ТОВ„Дніпроторгкомцентр", ТОВ „Ельтон", ТОВ „Форганг ГМБХ", які мали правові відносини за період з 01.10.2010 по 31.12.2011.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 21.02.2013 №87/24-2/00196204, відповідно до висновків якого позивачем порушено:

- п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9. п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94 - BP „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 14.1.27 ст.14, п.138.2. ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 всього у сумі - 202 958 грн.

- п.1.3, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 , п.п. 7.7.2а) п.7.7. ст.7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість", із змінами і доповненнями, п.п.14.1.18, п.п. 14.1.181, п.14.1 ст. 14, п.198.1, п. 198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, п.8 „Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних", затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 №244 із змінами та доповненнями, зареєстрованого в Мінюсті України 18.07.2005 №770/11050, п.5.7 „Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997, у редакції наказу від 15.06.2005 №213, зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.2005 №702/10982, п.10.1. „Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1002, зареєстрованого в Мінюсті України 29.12.2010 за №1402/18697, завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період листопад 2010 року - грудень 2011 року на загальну суму ПДВ - 165 492 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

- від 12.03.2013 №0000600024 (форма „В1"), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та зобов'язано сплатити 165 492 грн. та 44 435,00 штрафних (фінансових) санкцій;

- від 12.03.2013 №0000610024 (форма „В4"), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 165 492 грн.

- від 12.03.2013 №0000590024 (форма „Р"), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та зобов'язано сплатити 202 958 грн. суми з податку на прибуток і 27 935 грн. 25 коп. штрафних і фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що згідно укладених між позивачем та ТОВ „Укрпромізол" договорів №804/05785/27 від 11.11.2010, №804/03108/27 від 15.12.2010, №804/12766/06 від 04.01.2011, №804/15182/27 від 18.03.2011, та листа №804/12833/27 від 20.01.2011 позивачем в період листопад 2010 року - березень 2011 року придбано товар (мати м/в в асортименті, плита П в асортименті, мати мінераловатні на скло сітці, склотканину Т-13). Витрати з придбання продукції в сумі 632 091 грн., віднесені позивачем до складу валових витрат в 4 кварталі 2010 року в сумі 446 946 грн. та в І кварталі 2011 року в сумі 185 145 грн.

За висновком відповідача господарські операції за період з 01.11.2010 по 31.03.2011 щодо продажу товарів за зазначеними договорами на загальну суму 758 508 грн. 84 коп., у тому числі ПДВ 126 418 грн. 14 коп., фактично не відбувались й не можуть призводити до зміни показників податкового обліку, у тому числі формування валових витрат, а отже, позивачем завищено валові витрати по операціях з придбання продукції (якої фактично не існувало) на суму 632 091 грн. Підставою для зазначеного висновку відповідач зазначає акт ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська №1087/225/32685505 від 01.10.2012, в якому зазначено про відсутність ТОВ „Укрпромізол" за місцезнаходженням, відсутність документації, що підтверджує здійснення господарських операцій, та вироки Самарського районного суду м.Дніпропетровська, якими встановлено фіктивність контрагентів підприємства.

Згідно укладеного між позивачем та ТОВ „Ельтон" договору №804/12908/06 від 02.02.2011 позивачем в період листопад 2010 року - березень 2011 року придбано в ТОВ„Ельтон" товар (пластини змінні в асортименті). Витрати з придбання товарів в сумі 155 914 грн., віднесені позивачем до складу валових витрат в 4 кварталі 2011 року.

За висновком відповідача правочини між ТОВ „Ельтон" та позивачем у жовтні - листопаді 2011 року здійснені без мети настання реальних наслідків. Підставою для зазначеного висновку відповідач зазначає акт №146/22-12/19265209 від 12.11.2012 ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя та акти ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова, в яких зазначено про відсутність документації, що підтверджує здійснення господарських операцій, та не підтвердження наявності поставок контрагентами ТОВ „Ельтон" товарів (послуг) підприємствам-покупцям. В зв'язку із чим господарські операції щодо продажу товарів фактично не відбувались й не можуть призводити до зміни показників податкового обліку ПАТ „Український графіт", у тому числі, формування валових витрат.

Згідно укладеного між позивачем та ТОВ „Форганг ГМБХ" договору №804/17023/36 від 13.12.2011 позивачем в грудні 2011 року придбано у ТОВ „Форганг ГМБХ" товар (електродвигуни). Витрати з придбання товару в сумі 39 454 грн., віднесені позивачем до складу валових витрат в 4 кварталі 2011 року. Безтоварність зазначених операцій, на думку відповідача, підтверджується не встановленням місцезнаходження (юридичної адреси) відповідача, відсутністю у підприємства необхідних трудових та матеріальних ресурсів для проведення такого роду господарських операцій. В обґрунтування свого висновку відповідач посилається на акти ДПІ в Комунарському районі м.Запоріжжя від 03.09.2012 №839/2221/37359385 про здійснення перевірки ТОВ„Форганг ГМБХ" та від 30.08.2012 №807/2211/34790016 про здійснення перевірки ПП„Венсан", в яких зазначено, що правочини між ТОВ „Форганг ГМБХ" та підприємствами - постачальниками, а також підприємствами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже, господарські операції щодо продажу товару на адресу позивача фактично не відбувалися.

Згідно із п.5.1 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон України від 28.12.1994 №334/94-ВР), п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням встановлених законом обмежень. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в законодавстві, заборонено.

Враховуючи наведене, норми як Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР так і Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судом встановлено, що обумовлений договорами товар придбавався позивачем з метою використання в господарській діяльності (виробничому процесі), був оприбуткований, відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача та в подальшому переданий до виробничих підрозділів позивача, що підтверджується видатковими, прибутковими, податковими накладними та відповідними поясненнями позивача. Доставка товару позивачу та його прийняття останнім підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, в яких містяться дані про відправника, одержувача, перевізника, найменування вантажу, вага, вартість товару, яка також співпадає з даними позивача, або посилання на номер та дату видаткової накладної, в якій зазначено всі ці дані . Від ТОВ „Форганг ГМБХ" товар доставлявся самим позивачем, що підтверджується подорожнім листом.

Доказами дійсності господарських операцій з ТОВ „Укрпромізол", ТОВ „Ельтон" та ТОВ „Форганг ГМБХ", зокрема, є всі первинні документи, передбачені Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які посвідчують факт здійснення господарських операцій, та які надавались відповідачу при здійсненні перевірки: договори, видаткові (прибуткові) накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, рахунки, банківські виписки (про що зазначено на стор. 11 акту (ТОВ „Укрпромізол"), стор. 16 акту (ТОВ „Ельтон"), стор. 19, 20 акту (ТОВ „Форганг ГМБХ") та у додатку №2 до акту перевірки). Наявні також платіжні документи про оплату отриманого товару. Факт повної оплати товару підтверджує і сам відповідач в акті перевірки.

Згідно з п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, п.138.5 ст. 138 ПК України датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно та належним чином відобразив в обліку витрати з операцій по взаємовідносинам з ТОВ „Укрпромізол", ТОВ „Ельтон" та ТОВ „Форганг ГМБХ", в деклараціях з податку на прибуток у відповідних податкових періодах 2010 - 2011 років нарахував та сплатив податок на прибуток підприємств.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (далі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР), п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом.

У відповідності до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР та пп.198.1а п. 198.1 ст.198 ПК України, податковий кредит визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної.

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Податковий кодекс України передбачають тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Пунктом 1.3 статті 1, пунктами 10.1, 10.2 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР та статтями 15, 16 ПК України платника податку визначено як особу, яка зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, відповідає за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Поняття „добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит, внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Статтею 20 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР, ст.10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, та ст.ст.4, 16, 36, 49 ПК України встановлено, що відповідальність за своєчасне декларування та сплату податків кожен платник податків несе самостійно. Підстав для солідарної відповідальності платників податків за декларування та сплату податків Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Податковий кодекс України не містить.

Враховуючи наведене, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, порушення ними правил здійснення господарської діяльності. Визначальним фактором для формування податкового кредиту позивачем є рух товарів в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності та наявність у позивача виданих продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР, п.201.8 ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР, п. 25 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 №79, реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. До анулювання реєстрації статусу платника податку на додану вартість особа, навіть така, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов'язана у відповідних випадках видавати податкові накладні на загальних підставах.

Судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій та складання податкових накладних ТОВ „Укрпромізол", ТОВ „Форганг ГМБХ" та ТОВ „Ельтон" були працюючими підприємствами, відомості про які були внесенню до ЄДР, були зареєстровані в податкових органах, як платники податків, що підтверджується наданими позивачу при укладенні договорів свідоцтвами про державну реєстрацію, засновницькими документами, свідоцтвами про реєстрацію платника ПДВ та перебували на податковому обліку.

Згідно ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Під час судового розгляду справи, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не було надано доказів щодо ліквідації, реєстрації припинення юридичних осіб, зняття з податкового обліку та анулювання свідоцтв платників ПДВ, як на момент здійснення спірних господарських операцій, так і на момент складання акту перевірки. З акту перевірки також не вбачається, що внаслідок дій зазначених осіб: ТОВ „Укрпромізол", ТОВ „Форганг ГМБХ" та ТОВ „Ельтон" бюджет зазнав втрат.

Відповідно п.п.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.200.5 ст.200 ПК України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахованого податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Обов'язки покупця з оплати ПДВ обмежуються сплатою продавцю вартості товару, в складі якої враховано ПДВ. На покупця не покладається обов'язок контролю за сплатою податку продавцем. Добросовісний платник податку виходить з презумпції відповідності правового та податкового статусу своїх контрагентів за договорами вимогам закону, якщо вони зареєстровані як суб'єкти господарювання та мають підтверджений статус платника податків, в тому числі ПДВ. Неналежне здійснення державними органами контролю за недобросовісними платниками податків та несвоєчасне позбавлення їх статусу платника ПДВ не може бути підставою для покладення відповідальності на платника податку, який належним чином сплатив ПДВ у складі вартості товару. На покупця, за відсутності його вини, не може бути покладено відповідальність за сплату ПДВ його контрагентом за договором.

Відповідачем не нададано жодного доказу обізнаності позивача на момент здійснення спірних господарських операцій про те, що контрагенти не звітують перед податковою або іншим чином порушують податкове законодавство, доказів наявності узгодженості дій між позивачем та його контрагентами, які б свідчили про здійснення операцій без наміру створити відповідні правові наслідки з метою отримати податкову вигоду. Крім того, платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

Щодо висновку податкового органу про фіктивність угод.

Фактичні умови здійснення поставки не вимагали від ТОВ „Укрпромізол", ТОВ „Ельтон" та ТОВ „Форганг ГМБХ" значних людських та виробничих ресурсів, оскільки діяльність останніх зводилась до укладення договорів, контролю за переміщенням товару та своєчасною оплатою. Отже наявність незначної чисельності працюючих, навіть в кількості однієї особи, не є доказом фіктивності господарських операцій та неможливості їх здійснення. З цих же причин не може бути доказом фіктивності операцій відсутність виробничих фондів. До того ж їх відсутність у власності зазначених підприємств в період здійснення господарських операцій з позивачем, станом на дату здійснення спірних господарських операцій так само, як і на дату складання акту перевірки відповідачем не встановлена.

Щодо вироків, на які відповідач посилається в акті перевірки, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що всі вони винесені ще до здійснення ТОВ „Укрпромізол" спірних господарських операцій з позивачем. Всі перелічені особи, відносно яких виносились вироки, жодним чином позивача не стосуються і до господарських операцій, які здійснювались між ТОВ „Укрпромізол" та позивачем, ані прямого ані опосередкованого відношення не мають. Акт перевірки не містить інформації щодо порушення податкової дисципліни саме контрагентом позивача - ТОВ „Укрпромізол" чи притягнення посадових осіб останнього до кримінальної відповідальності у зв'язку із здійсненням операцій, спрямованих лише на одержання податкової вигоди, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як обставини та докази для висновків про нікчемність правочину.

Також не відповідає фактичним обставинам посилання відповідача в акті перевірки на те, що проведеними перевірками встановлено не знаходження контрагентів позивача за місцезнаходженням (юридичною адресою).

Згідно даних ЄДР, ТОВ „Укрпромізол" (код 32685505) змінило своє місцезнаходження (юридичну та податкову адресу). Місцезнаходженням ТОВ „Укрпромізол" станом на дату витягу є: АРК, м. Сімферополь, вул. К. Маркса, 42. В акті ж перевірки йдеться мова про відсутність підприємства за адресою в м. Дніпропетровську. Щодо ТОВ „Форганг ГМБХ" (код 37359385), місцезнаходження останнього також змінилося: м. Запоріжжя, вул. Східна, 9. Тоді як в акті перевірки йдеться мова про відсутність підприємства за адресою по вул.Аваліані, 15 (хоча згідно свідоцтва про реєстрацію адресою підприємства є вул.Жасмінна, 5). Також в ЄДР зазначена інша адреса ТОВ „Ельтон" (код 19265209). Станом на дату витягу місцезнаходженням ТОВ „Ельтон" є: м. Дніпропетровськ, вул. Батумська, 11.

Оскільки підприємства за зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі адресами податковою не перевірялись, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність висновоку податкового органу про нездійснення останніми господарської діяльності та відсутність в останніх документів на підтвердження господарських операцій, в тому числі, з позивачем.

Самі по собі акти перевірки органами ДПІ контрагентів позивача та висновок про фіктивність операцій з окремими контрагентами постачальників не є доказами фіктивності поставки товару позивачу.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентами вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року у справі № 808/3182/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров