Ухвала суду № 39958251, 08.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 року

справа № 811/1317/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Нагорної Л.М. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія енерго-інноваційних технологій» до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Компанія енерго-інноваційних технологій» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому, з урахуванням уточнень просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 08.04.2013 року №0000082210 про донарахування податку на додану вартість в сумі 82831,00 та застосування фінансових санкцій в сумі 41415,50 грн. та від 08.04.2013 року №0000092210 в частині донарахування 315607,00 грн. податку на прибуток та застосування фінансових санкцій в сумі 78901,80 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Олександрійська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ «Компанія енерго-інноваційних технологій» просить відмовити у її задоволенні та зашити без змін постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, представник ТОВ «Компанія енерго-інноваційних технологій» не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 30.09.2012р.

За результатами перевірки складено акт №135/23-10/37015287 від 29.03.2013 р., яким встановлено порушення позивачем:

1) п.п.14.1.11, п.п.14.1.257, п. 14.1. ст.. 14, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст.. 134, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1. ст.. 139, підрозділ 4 розділу ХХ ПК України, в результаті чого виявлено заниження податку на прибуток всього в сумі 427610 грн., в т.ч. 4 квартал 2011р. - 112003 грн., 2 квартал 2012 р. - 19971 грн., 3 квартал 2012р. - 295636 грн., за рахунок:

- завищення суми витрат, які враховують при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток за рахунок віднесення до собівартості придбаних товарів, отриманих в рахунок авансів виданих до 01.04.2011р., які були включені до складу валових витрат до набрання чинності ПК України;

- включення до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів суму ТМЦ, по угодах визнаних нікчемними;

- за рахунок не включення до складу інших доходів безнадійної кредиторської заборгованості.

2) п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1., п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ всього в сумі 82831грн., в т.ч. за лютий 2012р. - 10673 грн., березень 2012р. - 8347 грн., квітень 2012р. - 10757 грн., травень 2012р. - 166 грн., червень 2012 р. - 2988 грн., вересень 2012р. - 49900 грн., за рахунок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ:

- з отриманих ТМЦ, по угодах визнаних нікчемними з контрагентами: - ТОВ «Ферід Д», всього на суму 27624 грн.; - ТОВ «Віконні системи» за лютий 2012р. в сумі 5307 грн.;

- при відсутності оригіналу податкової накладної №55 від 07.09.2012р. на суму ПДВ 49900 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000092210 від 08.04.2013 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 506511,80 грн., в т.ч. 427610 грн. за основним платежем та 78901,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000081210 від 08.04.2013 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 124246,50 грн., в т.ч. 82831 грн. за основним платежем та 41415,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податкове повідомлення рішення №0000092210 від 08.04.2013 року оскаржується позивачем лише в частині нарахування основного зобов'язання на суму 315607,00 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 78901,80 грн. у зв'язку з включення до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів суму ТМЦ, по угодах визнаних нікчемними та за рахунок не включення до складу інших доходів безнадійної кредиторської заборгованості.

В частині нарахування основного зобов'язання в розмірі 112003 грн. позивач з ним погоджується, на вказану суму нарахування штрафної санкції не здійснювалося.

Висновки податкового органу про нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «Металцентр» базуються на акті перевірки ТОВ «Металцентр» від 22.03.2013р. №22-10/34472651, яким вказано на нікчемність угод ТОВ «Металцентр» з ТОВ «Ферід Д» та ТОВ «ВК Віконні системи», а також відсутності податкових накладних по господарським операціям з ПАТ «Артемівський завод по переробці кольорових металів»

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає, що наявність у позивача, податкових та видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт, товарно-транспортних накладних, банківських виписок по господарськими операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача повністю підтверджують законність нарахування ТОВ «Компанія енерго-інноваційних технологій» . відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у ТОВ «Металцентр» та ПАТ «Артемівський завод по переробці кольорових металів» товарів та послуг на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів та послуг були включені до податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від’ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаним у перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями, актами здачі-прийняття виконаних робіт, товарно-транспортними накладними.

Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товарів, послуг, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Посилання податкового органу на відсутність у контрагентів позивча можливостей для надання послуг та поставку товару в силу відсутності основних засобів та персоналу не може свідчити про нереальність угод через те, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг та поставки товару, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежності від того, за яких ресурсів (власних або залучених) надавалися послуги або здійснювалася поставка товару постачальником.

Колегія суддів також вважає безпідставним висновок податкового органу про відсутність підстав нарахування податкових зобов’язань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи податкового органу з приводу нікчемності угод, укладених позивачем із зазначеним у акті перевірки контрагентом, враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Відповідно до п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Відповідно до п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Так, між позивачем (продавець) та ТОВ «Ініціатива» (покупець) був укладений договір №16/05-11 від 16.05.2011р. щодо постачання позивачем прокату кольорових металів.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено на адресу контрагента ТМЦ на загальну суму 6756970,28 грн., а контрагентом сплачено грошові кошти в сумі 8058468,82 грн.

У зв'язку з припинення господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Ініціатива» кредитове сальдо позивача, з урахуванням частини повернутого товару на підставі накладної від 02.03.12р. становило 1338237,22 грн.

20 лютого 2012р. ТОВ «Ініціатива» (первісний кредитор) уклало договір про відступлення права вимоги №17-04/2012 з ПП «Експостач ВКФ» (новий кредитор) за умовами якого до нового кредитора перейшло право вимоги від позивача повернення залишку попередньої оплати за договором №16/05-11 від 16.05.2011р. в сумі 1338237,22 грн. Позивач був повідомлений про відступлення права вимоги.

20 квітня 2012р. позивачем перераховано новому кредитору ПП «Експостач ВКФ» грошові коти в сумі 1338237,22 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1114.

В зв’язку з поверненням коштів позивачем новому кредитору вірним є висновок суду першої інстанції, про відсутність в діях позивача ознак порушення податкового законодавства в частині не включення до складу інших доходів безнадійної кредиторської заборгованості, оскільки вказані кошти не набули ознак безнадійної заборгованості в розумінні п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій податкового органу щодо прийняття ним податкових повідомлень-рішення та податкової вимоги.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби – залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 11 липня 2014 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: С.В. Сафронова