Рішення № 39952226, 17.07.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/27/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2014 Справа № 908/1757/14

Суддя Мойсеєнко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м.Київ,

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо", м.Запоріжжя,

про стягнення 54303,41 грн.

за участю представників:

від позивача - Черненко М.О., довіреність №2850/18 від 25.11.2013р.;

від відповідача - Чмут С.В., довіреність №465 від 05.06.2014р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" 49490,00 грн. матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування) в порядку регресу, 1712,49 грн. пені, 329,48 грн. 3% річних, 2771,44 грн. інфляційних втрат, усього - 54303,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 04.11.2012р. в м. Запоріжжя по вул. Набережна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Міцубіші Лансер» д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля «ЗАЗ» д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «Міцубіші Лансер» д/н НОМЕР_1, який застрахований у ПАТ «СК «АХА Страхування» згідно договору добровільного страхування № 2744а/12зп від 17.09.2012 р. Відповідно до страхових актів №1.001.12.03517/VESKO32358, №1.001.12.03517/VESKO33970 та №1.001.12.03517VESKO11341/2013, розрахунків страхового відшкодування, умов договору страхування №2744а/12зп від 17.09.2012р., розмір страхового відшкодування склав 51649,06 грн., яке ПАТ СК «АХА Страхування» перерахувало за ремонт автомобіля на рахунок авторизованої СТО-ТОВ «НІКО-Запоріжжя». Відповідно до відомостей №9101106 про ДТП та постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 31.11.2012р. матеріал №0810/5693/2012 №/п 3/0810/1782/2012 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм автомобіля ЗАЗ д/н НОМЕР_2 ОСОБА_4 п.16.11 Правил дорожнього руху України. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована в ТДВ «СК «Кредо», позивач звернувся до відповідача з претензією №СУ/33970/2 від 18.11.2013р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, але 07.03.2014р. від відповідача отримано рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за вих. №122 від 26.02.2014р., що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 528, 625, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 6, 22, 29, 35, 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.05.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/27/14 та призначено судове засідання на 17.06.2014р.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що 29.11.2013р. ТДВ СК «Кредо» отримало від позивача заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на суму 51649,06 грн. Після розгляду зазначеної заяви та доданих до неї документів ТДВ СК «Кредо» було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з підстав: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого; не запрошення представника страхової компанії на огляд пошкодженого транспортного засобу, що є порушенням п. 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів», у відповідності до якої здійснюється оцінка дорожніх транспортних засобів. Також відповідач зауважує, що факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування не доведений, оскільки перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «НІКО-Запоріжжя» не відповідає вимогам Закону України «Про страхування» та Цивільного кодексу України. Крім того, зауважує, що на підставі приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до позивача переходить право вимоги не в порядку регресу з моменту здійснення страхової виплати, а в порядку суброгації з моменту скоєння ДТП, тому однорічний строк для звернення із заявою про виплату страхового відшкодування позивачем пропущений.

В судовому засіданні 17.06.2014р. суд оголосив перерву до 08.07.2014р. у зв'язку з невиконанням сторонами у повному обсязі вимог ухвали суду, а також для витребування від сторін додаткових доказів.

04.07.2014р. від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він зауважив, що сума страхового відшкодування становить 41527,34 грн. В страховому акті VESKО32358 здійснювався розрахунок з врахуванням права здійснити взаємозалік по несплаченим страховим платежам в сумі 6231,00 грн. Однак позивач своїм правом не скористався та здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі. Крім того, позивач наголошує, що право вимоги виникає у позивача на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» саме після виплати страхового відшкодування, та жодним чином не пов'язано з моментом виникнення страхового випадку.

В судовому засіданні 08.07.2014р. оголошувалася перерва до 17.07.2014р.

В судовому засіданні 17.07.2014р. були присутні представники обох сторін, за їх заявою фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 17.07.2014р. суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

04.11.2012р. в м. Запоріжжя по вул. Набережна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Міцубіші Лансер» д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля «ЗАЗ» д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «Міцубіші Лансер» д/н НОМЕР_1, який застрахований у ПАТ «СК «АХА Страхування» згідно договору добровільного страхування № 2744а/12зп від 17.09.2012 р.

Відповідно до відомостей №9101106 про ДТП та постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 31.11.2012р. матеріал № 0810/5693/2012 №/п 3/0810/1782/2012 ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля «ЗАЗ» д/н НОМЕР_2 ОСОБА_4 п.16.11 Правил дорожнього руху України, за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Автомобіль «Міцубіші Лансер» д.н. НОМЕР_1 застрахований у АТ «СК «АХА Страхування» згідно договору добровільного страхування №2744а/12зп від 17.09.2012р.

Вчинена ДТП була визнана позивачем страховою подією, з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові застрахованого автомобіля, було складено звіт № 467 про проведення оцінки колісно-транспортного засобу MITSUBISHI LANSER держаний номер НОМЕР_1 від 12.03.2013р., відповідно до якого матеріальний збиток, заподіяний власникові автомобіля, складає 53743,74 грн.

Фактична вартість проведеного відновлювального ремонту скала 51649,06 грн., що підтверджується рахунками СТО - ТОВ «НІКО-ЗАПОРІЖЖЯ» № 1164 від 06.11.2012р. на суму 41228,80 грн., №1226 від 20.11.2012р. на суму 298,54 грн., №1251 від 28.11.2012р. на суму 5511,58 грн., №139 від 06.03.2013р. на суму 4610,14 грн.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви страхувальника - ТОВ «НВФ «Енергосистеми» щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування від 20.11.2012р., страхових актів №1.001.12.03517/VESKO32358, №1.001.12.03517/VESKO33970 та №1.001.12.03517/VESKO11341/2013, розрахунків страхового відшкодування, ПАТ СК «АХА Страхування» перерахувало за ремонт автомобіля на рахунок ТОВ «НІКО-Запоріжжя» страхове відшкодування в загальному розмірі 51649,06 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №ДП00013515 від 22.11.2012р. на суму 41527,34 грн., №ДП00014996 від 06.12.2012р. на суму 5511,58 грн., №21095 від 29.03.2013р. на суму 4610,14 грн.

В додаткових письмових поясненнях від 05.06.2014 р. позивач пояснив, що в страховому акті VESKО32358 здійснювався розрахунок страхового відшкодування з урахуванням права позивача здійснити взаємозалік по несплаченим страховим платежам в сумі 6231,00 грн. Однак позивач своїм правом не скористався та здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 у зв'язку з використанням автомобіля «ЗАЗ» д/н НОМЕР_2 застрахована у ТДВ «СК «Кредо» згідно полісу №АВ/7644167, позивач звернувся до ТДВ «СК «Кредо» (відповідача у справі) з заявою від 18.11.2013р. №СУ/33970/2 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

У відповідь на заяву позивача відповідач надіслав рішення від 26.02.2014р. №122 про відмову у виплаті страхового відшкодування, в якому повідомив, що підставами для відмови у виплаті є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж 1 року з дати ДТП та не запрошення представника відповідача на огляд транспортного засобу.

На підставі вказаних обставин позивач просить суд стягнути з відповідача 49490,00 грн. матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування) в порядку регресу, 1712,49 грн. пені, 329,48 грн. 3% річних та 2771,44 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна норма міститься у ст. 27 Закону України від 07.03.1996 р. N 85/96-ВР «Про страхування».

Відповідно до вимог ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до п. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Пункт 2 ст. 1187 ЦК України закріплює, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 5 зазначеної статті визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 30.11.2012р. матеріал № 0810/5693/2012 №/п 3/0810/1782/2012 встановлено вину водія автомобіля «ЗАЗ» д/н НОМЕР_2 ОСОБА_4 у вчинені ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 у зв'язку з використанням автомобіля «ЗАЗ» д/н НОМЕР_2 застрахована у ТДВ «СК «Кредо» згідно полісу №АВ/7644167.

Отже, відповідач на умовах полісу №АВ/7644167 повинен відшкодувати в порядку регресу шкоду, завдану внаслідок страхового випадку.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно звіту № 467 про проведення оцінки колісно-транспортного засобу MITSUBISHI LANSER держаний номер НОМЕР_1 від 12.03.2013р. розмір матеріального збитку, заподіяного власникові автомобіля, складає 53743,74 грн. Однак фактичний розмір витрат на проведення відновлювального ремонту склав 51649,06 грн., що підтверджується рахунком №1164 від 06.11.2012р. склала 41228,80 грн., №1226 від 20.11.2012р. - 298,54 грн., №1251 від 28.11.2012р. - 5511,58 грн., №139 від 06.03.2013р. - 4610,14 грн. У зв'язку з цим реальний розмір шкоди складає 51649,06 грн.

Полісом №АВ/7644167 встановлений ліміт за шкоду майну у розмірі 50000,00 грн., а також передбачена виплата франшизи в сумі 510,00 грн.

Пунктом 12.1 ст. 12 Закону України від 01.07.2004 р. №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Фактичний розмір витрат позивача на здійснення страхової виплати перевищує ліміт відповідальності відповідача. Тому відповідач повинен відшкодувати позивачу в порядку регресу матеріальну шкоду в межах свого ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи.

Враховуючи викладене, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 49490,00 грн. (розмір ліміту за вирахуванням франшизи).

Доводи відповідача про те, що здійснена позивачем виплата не є страховим відшкодуванням, оскільки перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «НІКО-Запоріжжя» не відповідають вимогам Закону України «Про страхування» та Цивільного кодексу України, суд визнав необґрунтованими з огляду на наступне.

Позивач виплатив страхове відшкодування на підставі Закону України від 07.03.1996р. № 85/96-ВР «Про страхування» та договору добровільного страхування №2744а/12зп від 17.09.2012 р., укладеного із страхувальником - ТОВ НВФ «Енергосистема», щодо транспортного засобу MITSUBISHI LANSER держаний номер НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_5 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САА048743 від 12.09.2009 р.

У частинах 1, 3 статті 3 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування» визначено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

В додатковій угоді № 1 до договору добровільного страхування №2744а/12зп від 17.09.2012 р. вигодонабувачами за договором визначено ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Заява про виплату страхового відшкодування була подана страхувальником - ТОВ НВФ «Енергосистема» за підписом директора ОСОБА_3, яка була узгоджена із ОСОБА_5, про що свідчить його підпис на заяві(а.с.31). Одержувачем страхового відшкодування визначено ТОВ «Ніко-Запоріжжя». Вказане підприємство проводило ремонт пошкодженого транспортного засобу MITSUBISHI LANSER держаний номер НОМЕР_1, та виставило рахунки на оплату ремонту, які й були оплачені позивачем.

Таким чином, виплата страхового відшкодування ТОВ «Ніко-Запоріжжя» не суперечить умовам договору страхування та закону.

Також суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк для подання заяви про страхове відшкодування.

Так, відповідно до підпункту 37.1.4. пункту 37.1 статті 37 Закону України від 01.07.2004 р. №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

За висновком суду, строки, встановлені даною нормою, не поширюються на страховика, який звернувся із вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Стаття 37 Закону України від 01.07.2004 р. №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини між страховиком та страхувальником (іншою особою, яка має право на отримання страхової виплати), а не між страховиками (страховими компаніями).

Відповідно до ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України від 07.03.1996 р. N 85/96-ВР «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Виходячи зі змісту наведених норм, право вимоги виникає у страховика саме після виплати страхового відшкодування і не пов'язано з моментом настання страхового випадку.

Право страховика на відшкодування шкоди є регресним, що виникає після відшкодування шкоди замість іншої особи.

Відповідно до приписів ст. 228 ГК України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Аналогічну норму містить і ст. 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», яка передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Вказані положення кореспондуються з приписами ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно з якою за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Таким моментом є виплата страхового відшкодування.

Суброгація вказаними нормами взагалі не передбачена.

Верховний Суд України у постанові від 07.08.2012 р. у справі № 12/207 з підстав різного застосування судами касаційної інстанції норм права визначив, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду. У зв'язку з цим Верховний суд України скасував постанову Вищого господарського суду України від 05.03.2012 р. у справі №12/207, в якій спірні правовідносини були розтлумачені як суброгація, строк позовної давності у зв'язку із настанням якої обчислюється з моменту виникнення страхового випадку.

В оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 р.№ 01-06/15/2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування» наведено правову позицію про те, що з приписів норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" не вбачається, що позивач мав обов'язково звертатись до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду (постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 № 5028/17/22/2012).

Стосовно посилань позивача на порушення порядку проведення огляду пошкодженого транспортного засобу суд зазначає, що відповідач не є учасником правовідносин між позивачем та страхувальником згідно договору добровільного страхування № 2744а/12зп від 17.09.2012 р.

Частина 1 статті 6 Закону України "Про страхування" встановлює, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Позивач в межах врегульованих цим договором правовідносин визнав ДТП страховою подією, прийняв рішення про виплату страхового відшкодування та здійснив виплату страхову страхового відшкодування. Тобто рішення про виплату страхового відшкодування страховиком (позивачем) вже прийнято з огляду на всі обставини страхового випадку.

Внаслідок укладення полісу №АВ/7644167 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів страховик (відповідач) в межах страхової суми несе відповідальність за шкоду, завдану за участю застрахованого транспортного засобу. Вина водія застрахованого транспортного засобу у встановленому порядку доведена. Отже, відповідач став особою, відповідальною за завдану ним шкоду.

Таким чином, відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу.

Позивачем пред'явлено до стягнення неустойку (пеню) з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 1712,49 грн. та 3% річних в розмірі 329,48 грн., нарахованих на суму невідшкодованого страхового відшкодування за період з 27.02.2014 р. по 19.05.2014р. (81 календарний день), а також інфляційні втрати за цей період в сумі 27771,44 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу .

Згідно зі ст. 11 ЦК України , підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач направляв відповідачу заяву № СУ/33970/2 від 18.11.2013р., в якій просив здійснити виплату 51649,06 грн. протягом семи днів з моменту отримання цієї заяви. Однак, відповідач, отримавши заяву 28.11.2013р., коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого з боку відповідача мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України ).

Початок нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивач визначив з наступного дня після відмови відповідача у задоволенні вимоги позивача про виплату страхового відшкодування (рішення від 26.02.2014р. № 122). Суд визнав дану відмову неправомірною, тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення у виплаті страхового відшкодування згідно вимоги позивача.

Судом перевірив розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та визнав обґрунтованим нарахування 3% річних в сумі 329,48 грн., а також інфляційних втрат в сумі 27771,44 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню.

У стягненні пені, нарахованої позивачем на підставі п. 36.5 від 01.07.2004 р. №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд відмовляє у повному обсязі, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Слід також зазначити, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст.549 ЦК України ).

Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України ).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати з розгляду справи покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (пр. Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068, код ЄДРПОУ 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (вул. Іллінська, 8, м. Київ, 04070, п/р 26503253730311 в АТ «УкрСиббанк» м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 20474912) суму матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 49490,00 грн. (сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто грн. 00 коп.), 3% річних у розмірі 329,48 грн. (триста двадцять дев'ять грн. сорок вісім коп.), інфляційні витрати у розмірі 2771,44 грн. (дві тисячі сімсот сімдесят одна грн. сорок чотири коп.), витрати на сплату судового збору у розмірі 1769,38 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дев'ять грн. тридцять вісім коп.).

Видати наказ.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 29.07.2014 р.

і набирає законної сили після закінчення

десятиденного строку з дня його підписання.