Постанова № 39949697, 22.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа№ 910/1752/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача: Асавелюк О.М. директор,

Дейнеко П.В. довіреність б/н від 22.07.2014 року,

відповідача 1: Ружицький О.А довіреність № б/н від 11.02.2014 року,

відповідача 2: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКІП ІНВЕСТ"

на рішення господарського суду м. Києва

від 03.04.2014 року

у справі №910/1752/14 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНМАРК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКІП ІНВЕСТ"

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК АДАТ"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2014 року по справі №910/1752/14 позов задоволено, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 07.10.2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКІП ІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК АДАТ".

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екіп Інвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2014 року по справі №910/1752/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" задовольнити частково, визнавши договір відступлення права вимоги від 07.10.2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екіп Інвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК АДАТ" недійсним в частині передачі права вимагати повернення сплачених лізингових платежів в частині винагороди, передбаченої додатком №3 до договору фінансового лізингу №ФЛ-54/2011 від 08.09.2011 року, оплати інфляційних витрат та відсотків за користування коштами, одержаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Енмарк" за договором фінансового лізингу №ФЛ-54/2011 від 08.09.2011 року.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

08.09.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енмарк" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (лізиноодержувач) укладено договір фінансового лізингу № ФЛ-54/2011 від 08.09.2011 (надалі - "Договір фінансового лізингу").

За умовами Договір фінансового лізингу лізингодавець надає лізингоодержувачу предмет лізингу за плату у володіння та користування. Загальна сума договору лізингу - 1 369 618,29 грн. Перший платіж - 438 000 грн., останній - 30 100 грн. 32 коп. Строк лізингу - 24 місяці.

На виконання умов Договору фінансового лізингу відповідач за актом приймання - передачі від 23.09.2012 року передав ТОВ "ПМК Адат" об'єкт лізингу - екскаватор DOOSAN SOLAR 340LCV, заводський номер DHKHEL WOE 70002140.

В свою чергу, ТОВ "ПМК Адат" на виконання умов Договору було сплачено відповідачу суму коштів у розмірі 927 329,59 грн.

В подальшому, рішенням господарського суду Вінницької області від 23.07.2013 року у справі №902/531/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2014 року, договір фінансового лізингу №ФЛ-54/2011 від 08.09.2011 року визнано недійсним.

07.10.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Екіп Інвест" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (надалі - Договір відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 1.1 Договору відступлення права вимоги цей договір спрямований на регламентацію правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, первісним кредитором новому кредитору прав вимоги, що належать первісному кредитору внаслідок визнання рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/531/13 від 23.07.2013 року, яке набрало законної сили 10.09.2013 року, недійсним Договору фінансового лізингу № ФЛ-54/2011 від 08.09.2011 року, у межах яких новий кредитор стає кредитором по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" в порядку та на умовах визначених цим договором.

Згідно із п.п. 1.2, 1.3 Договору відступлення права вимоги у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги до боржника у зобов'язаннях, що виникли внаслідок визнання у судовому порядку недійсним Договору лізингу між ТОВ "Енмарк" і ТОВ "ПМК Адат". За цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання наступних обов'язків: повернення сплачених лізингових платежів у сумі 928 329,59 грн. та оплати інфляційних втрат та відсотків за користування коштами.

В пункті 1.4 Договору відступлення права вимоги визначено, що права вимоги, що відступаються за цим договором, переходять до нового кредитора з дня складення цього договору.

Спір у справі стосується дійсності Договору відступлення права.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний правочин стосується передачі права вимоги за неіснуючим зобов'язанням.

Відповідно до ст.ст. 509, 512-516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні може мати місце у дійсному та чинному зобов'язанні.

Як вбачається із матеріалів справи предметом Договору відступлення права вимоги є право відповідача 2 на отримання сплачених позивачу на підставу Договір фінансового лізингу грошових коштів в порядку реституції, у зв'язку із визнанням в судовому порядку такого правочину недійсним.

Тобто, внаслідок укладення Договору відступлення права до відповідача 1 перейшло право вимоги до позивача у зобов'язаннях, що виникли внаслідок визнання у судовому порядку недійсним Договору фінансового лізингу № ФЛ-54/2011 від 08.09.2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Договір фінансового лізингу визнано недійсним рішенням господарського суду Вінницької області від 23.07.2013 року у справі № 902/531/13, яке набрало законної сили 10.09.2013 року.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства та у зв'язку із визнанням судом недійсним Договору фінансового лізингу у позивача виник обов'язок повернути одержане за таким правочином.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Тобто, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Аналогічний висновок щодо правової природи договору фінансового лізингу містяться у постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 року у справі №11/5005/2290/2012, яка в силу положень ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування судом.

Наведене свідчить, що висновки суду першої інстанції про те, що Договір фінансового лізингу містить в собі елементи правочину лізинг та правочину оренди (найму) суперечать правовій позиції Верховного Суду України, положенням ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та Цивільного кодексу України.

Відповідно до Договору фінансового лізингу (додатку № 3 до такого договору (графік лізингових платежів)) лізингові платежі включають як складові: відшкодування вартості предмету лізингу (оплата предмету лізингу) та винагороду лізингодавцю (плата за надані послуги).

Загальними правилами фінансового лізингу, які є невід'ємною частиною Договору фінансового лізингу, передбачено, що платежі, які здійснюються лізингоодержувачем на поточний рахунок лізингодавця, будуть зараховані в порядку згідно п. 1.2 - неустойка (штраф, пеня) за порушення зобов'язань лізингоодержувача за договором лізингу; винагорода лізингодавця за надання послуги фінансового лізингу; основна сума заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем за лізинговими платежами; відшкодування вартості пошкодженого або знищеного предмета лізингу в розмірі франшизи/непокритого збитку за договором страхування.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що згідно графіку лізингових платежів (додаток до додаткової угоди № 1 від 11.10.2011 року) лізингоодержувачем проводились оплати за період включаючи 15 лізинговий платіж (період проведення оплат - з вересня 2011 року по грудень 2012 року) та в рахунок сплати лізингових платежів було перераховано суму коштів у розмірі 928 329,59 грн.

При цьому, з урахуванням встановленого Договором порядку зарахування лізингових платежів, за вказаний період лізингоодержувачем було сплачено 222 802,05 грн. в якості винагороди лізингодавця та 705 527,54 грн. в рахунок відшкодування вартості предмета лізингу.

Положеннями ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зроблені посилання на частину третю статті 207 ГК України, якою передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє, та зокрема зазначено, що якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Отже, така складова частина лізингового платежу як винагорода лізингодавця фактично є платою за надані лізингодавцем послуги за передання майна у лізингове користування, а тому припинення зобов'язання зі сплати такого роду платежів можливе лише на майбутнє.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивачем не доведено існування обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання недійсним Договору відступлення права вимоги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" є недоведеними, необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають, а тому рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2014 року підлягає скасуванню повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2014 року у справі №910/1752/14 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНМАРК" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52-А, код ЄДРПОУ 34981872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКІП ІНВЕСТ" (04050, м. Київ, вул. Артема, 103, код ЄДРПОУ 38781686) 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 копійок) судового збору за перегляд рішення апеляційною інстанцією.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран