Рішення № 39946878, 30.07.2014, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

30.07.2014

227/788/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2014 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Любчик В.М.

при секретарі Сафроновій К.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Добропільського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою в якій просила стягнути з ОСОБА_3 борг з урахуванням індексу інфляції у сумі 135 675 гривень, та 3 % річних у сумі 10452,32 гривні, витрати на оплату правової допомоги у розмірі 1000 гривень, судові витрати у сумі 1461,28 гривень.

Свій позов ОСОБА_1 мотивує тим, що відповідачка працювала у неї реалізатором на підставі трудового договору у магазині «Прогрес Плюс». Під час роботи у вказаному магазині вона допустила недостачу у розмірі 135 000 гривень. Грошове зобов'язання, пов'язане з нестачею, за згодою відповідачки було замінено на позикове зобов'язання, на підтвердження цього ОСОБА_3 25 квітня 2011 року у присутності свідків надала ОСОБА_1 боргову розписку на суму 135 000 гривень, та взяла на себе зобов'язання повернути кошти у термін до 20 липня 2011 року, але свої зобов'язання щодо повернення коштів не виконала та гроші не повернула. Тому посилаючись на положення ст.ст. 1053, 1046, 1047 ЦК України просить суд стягнути з відповідача борг з урахуванням індексу інфляції у сумі 135 675 гривень, та 3 % річних у сумі 10452,32 гривні, витрати на оплату правової допомоги у розмірі 1000 гривень, судові витрати у сумі 1461,28 гривень.

В відкритому судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_2, що діяв на підставі договору про надання правових послуг, підтримав позов в повному обсязі, наполягав на його задоволенні з підстав зазначених в позовній заяві.

Позивачка ОСОБА_1 пояснила, що в її магазині, на відділі роздрібної торгівлі працювали ОСОБА_5 та ОСОБА_3 19 квітня 2011 року під час ревізії нею була виявлена недостача товару на суму 273 523,40 гривень. У зв'язку з чим ОСОБА_3 погодилась сплатити частину суми нестачі в розмірі 135 000 гривень, про що написала боргову розписку 25 квітня 2011 року, в якій взяла на себе зобов'язання повернути вказану суму до 20.07.2011 року.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, та пояснила, що грошей в борг у позивача вона не брала, розписку написала на вимогу позивача під тиском у зв'язку з виявленою недостачею під час виконання нею обов'язків реалізатора за трудовим договором у магазині «Прогрес Плюс». Нараховану суму нестачі також не визнала.

Представник відповідача за угодою, адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись, що факт недостачі товару в магазині не доведений. В магазині мають доступ до товару не тільки ОСОБА_3, а і інші продавці на других відділах, та ОСОБА_1 і її чоловік. ОСОБА_3 написала розписку під тиском, під диктовку самої ОСОБА_1 Тому не має правових підстав задовольняти позовні вимоги. Кримінальне провадження за фактом розкрадання закрито. Враховуючи, що не доведено, що саме з вини ОСОБА_3 була зроблена нестача товару, не можливо вважати, що відбулась новація боргу.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 дослідивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений трудовий договір відповідно до якого відповідачка працювала у позивача в якості продавця непродовольчих товарів, за що отримувала заробітну плату (а.с. 40-41). Між сторонами також було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с. 41).

Сторонами по справі визнано, що 19 квітня 2011 року під час ревізії було виявлено ОСОБА_1 недостачу товару.

Після пред'явлення документів щодо виявленої недостачі, ОСОБА_3 25.04.2011 року написала розписку, відповідно до змісту якої зобов'язалась повернути грошову суму в розмірі 135 000 гривень до 20.07.2011 року.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що працює продавцем в магазині «Прогрес», декілька років тому, на відділі де працювала ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було виявлено недостачу. У зв'язку з чим ОСОБА_3 добровільно написала розписку.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що працювала на одному відділі з ОСОБА_3. Після виявленої недостачі ОСОБА_1 під тиском, що притягне їх до кримінальної відповідальності заставила написати розписки. З виявленою недостачею не згодна.

З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 10 квітня 2012 року вбачається, що в ході досудового розслідування було призначено судово-економічну експертизу згідно з висновками якої неможливо надати висновок спеціаліста на підставі того, що представлені на дослідження зошити та журнали, в яких зроблені чернові записи, не є первічними документами бухгалтерського обліку і не мають обов'язкових реквізитів, тому вину ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в розкраданні грошових коштів в сумі 273 523, 40 гривень не доведено.

Таким чином доказів вини ОСОБА_3 у вищезгаданій недостачі товарно-матеріальних цінностей суду не надано.

За відсутності доказів вини ОСОБА_3 встановити, що розписка, яку вона написала 25 квітня 2011 року, стосується саме виявленої позивачем недостачі товарно-матеріальних цінностей не можливо.

Згідно з нормами частини 1 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством (частина 2 статті 130 КЗпП України).

Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Положенням пункту 1 статті 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Проте, в судовому засіданні не встановлено, що розписка, яку 25 квітня 2011 року написала ОСОБА_3 стосується саме виявленої позивачем нестачі товарно-матеріальних цінностей, а згідно з нормами трудового законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

При цьому, відповідно до положення ч. 1 ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Отже, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України), а по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ч.1 ст. 1051 ЦК України).

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Борговий документ, складений ОСОБА_3 (розписка від 25 квітня 2011 року) знаходиться у кредитора ОСОБА_1

Відповідачка ОСОБА_3 не спростовувала той факт, що вона взяла 135 000 грн., які належали на праві власності позивачці ОСОБА_1, яка не передавала ці грошові кошти на безповоротній основі, та в судовому порядку вимагає їх повернення ОСОБА_3

Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України відповідачка ОСОБА_3 не надала суду жодного доказу, що розписка була написана під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Свідок ОСОБА_6 спростувала свідчення ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та пояснила, що розписка була написана добровільно.

Факт написання розписки саме відповідачкою підтверджено її особистими поясненнями.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, ураховуючи вищезгадані засади, звичаї та вимоги, боржник ОСОБА_3 зобов'язана повернути кредитору ОСОБА_1 грошову суму боргу з урахуванням індексу інфляції та проценти за користування грошима.

Позивачем у справі наведений розрахунок індексу інфляції, де сума боргу помножена на індекс інфляції за прострочені місяці за період з серпня 2011 року по лютий 2014 року. Індекс інфляції в 2011 році становив серпень - 99,6 %; вересень - 100,1 %, жовтень - 100,0 %, листопад - 100,1 %, грудень - 100,2 %. Індекс інфляції в 2012 році становив січень, лютий -100,2 %, березень - 100,3%, квітень - 100,0 %, травень, червень 99,7 %, липень 99,8 %, серпень - 99,7 %, вересень 100,1 %, жовтень 100,0 %, листопад 99,9 %, грудень 100,2 %. Індекс інфляції в 2013 році становив в січні 100,2 %, лютому 99,9 %, березні, квітні - 100,0 %, травні 100,1 %, червні 100,0 %, липні 99,9 %, серпні 99,3%, вересні 100,0 %, жовтні 100,4 %, листопаді 100,2 %, грудні 100,5 %. Індекс інфляції в 2014 році становив в січні - 100,2 %, лютому - 100,6 %.

Так сума боргу з урахуванням інфляції склала 135 675 гривень.

Визначено три відсотки річних в розмірі 10452,32 гривні.

Відповідно до розрахунку 3 % річних за період з 21.07.2011 року по 17.02.2014 рік складають:

135 000 гривень * 942 дні/365 днів*3% = 10452,32 гривні.

Розрахунки надані позивачем відповідають вимогам закону та обставинам справи, та підлягають задоволенню в межах заявлених вимог.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 1461 гривні 28 копійок який підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 79 ЦПК України до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Правовідносини між адвокатом або фахівцем у галузі права та клієнтом визначаються цивільно-правовою угодою. Права та обов'язки адвоката визначені Законом України "Про адвокатуру", Правилами адвокатської етики, тощо.

Законом України від 20 грудня 2011 р. N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", затверджено граничні розміри компенсації витрат, на правову допомогу, пов'язаних з розглядом цивільних справ.

Так, граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється з огляду на те, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Згідно із довідкою від 17 лютого 2014 року, ОСОБА_1 сплачено юридичні послуги щодо стягнення боргу з ОСОБА_3 у розмірі 1000 гривень. Довідка складена та підписана адвокатом ОСОБА_2 (а.с.13).

При цьому, у довідці не вказано кількість годин, витрачених адвокатом по підготовці позову до суду, що позбавляє суд можливості перевірити правильність визначення розміру правової допомоги.

Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись Законом України від 20 грудня 2011 р. N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", ст.ст. 509, 526, 625, 1046, 1047, 1051, 1053 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 84, 88, 210-215, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 паспорт серія НОМЕР_3, виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області 11.06.2002 року, ІПН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки села Тулиголове Городоцького району Львівської області, проживаючої за адресою АДРЕСА_2, паспорт серія НОМЕР_4 виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області 03.09.1997 року, ІПН НОМЕР_2 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 135675 (сто тридцять п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять ) гривень і 3% річних від простроченої суми в сумі 10 452 (десять тисяч чотириста п'ятдесят дві) гривні 32 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) гривня 28 копійок, а всього 147 588 (сто сорок сім тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 60 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковано власноручно у нарадчій кімнаті в одному примірнику 30 липня 2014 року.

Головуючий суддя В.М.Любчик

30.07.2014