Постанова № 39943908, 16.07.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 липня 2014 р. № 820/10338/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій А.А.,

за участю представників сторін: позивач - Мельникова О.О., відповідач - Лук`янцев С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Флагмар" до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Флагмар" звернулось до суду із позовом до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.02.2014 року № 000022220.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про завищення підприємством у перевіряємий період витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а також заниження податку на додану вартість у зв'язку з придбанням послуг у контрагента -ТОВ «Бруно-Плюс». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що дії податкового органу вчинені в межах правового поля, а встановлені, за наслідком перевірки, порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення є законним. Зокрема вказує, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки перевіряючих про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат від здійснення правочинів з ТОВ «Бруно-Плюс», реальність господарських відносин з останнім не підтверджена під час проведення зустрічної перевірки, що підтверджується актом ДПІ у Печерському районі м. Києва № 2928/26-55-22-01/38489805 від 13.12.2013року. У зв`язку з вищевикладеними обставинами, позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 16.07.2014 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ПП «Флагмар» пройшло передбачену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 12.09.2006року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №425905 та перебуває на обліку як платник податків та зборів в Індустріальній ОДПІ м. Харкова з 19.07.2011року.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.012014року співробітниками Індустріальної ОДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Флагмар» з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Будконструкція 2012» за період з 01.03.2013року по 31.03.2013року та з ТОВ «Бруно - Плюс» за період з 01.05.2013року по 31.05.2013року, їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшому ланцюгу постачання, за наслідками якої складено Акт № 251/20-36-22-02-07/34470015 від 31.01.2014року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема п. 198. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість за травень 2013року в розмірі 193145грн.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0000022220 від 21.02.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 241431,00 грн., у т.ч. за основним платежем 193145 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 48286грн.

Під час розгляду справи встановлено та підтверджується податковим органом в акті перевірки, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено відсутність ознак реальності вчинення господарських операцій з контрагентом ТОВ "Бруно-Плюс".

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ "Бруно-Плюс".

Судом встановлено, що між ПП «Флагмар» (Генпідрядник) та ТОВ "Бруно-Плюс" (Субпідрядник) укладено субпідрядний договір № 201-С від 08.04.2013року, відповідно до умов якого субпідрядник зобов`язується виконати капітальний ремонт алей по пр. Перемоги в установлений цим договором строк та відповідно до договірної ціни та локального кошторису. Генпідрядник зобов`язується надати Субпідрядникові фронт робіт, а також оплатити вартість робіт на об`єкті.

Оплата ПП «Флагмар» за виконані ТОВ "Бруно-Плюс" роботи за вищезазначеним договором субпідряду була здійснена в безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п.6.4.

На виконання умов вказаного договору, між сторонами підписані акти приймання виконаних робіт форми КБ2, затверджено локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ3, відомості ресурсів, а також контрагентом позивача виписані відповідні податкові накладні.

Як вбачається з пояснень позивача, необхідність укладення вищезазначеного договору зумовлена потребою виконання умов договору № 201 від 26.11.2012року, укладеного між ПП «Флагмар» (Підрядник) та Департаментом комунального господарства Харківської міської ради (Замовник), який виступає по відношенню до Договору № 201-С від 08.04.2013року, як генеральний договір.

Відповідно до умов договору № 201 від 26.11.2012року ПП «Флагмар» (Підрядник) зобов`язується виконати Департаменту комунального господарства Харківської міської ради (Замовнику) роботи, визначені в договірній ціні, а замовник - прийняти і оплатити роботи.

Відповідно до положень п.6.4.4.1 Договору № 201 від 26.11.2012року, підрядник має право залучати, пр необхідності, для виконання окремих видів робіт спеціалізовані організаціії, погодивши це питання з Замовником.

На підтвердження господарських операцій по проведенню зазначених робіт позивачем надано локальні кошториси на роботи за договором; довідки про вартість виконаних будівельних робіт; акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт та договірні ціни на проведення капітального ремонту об`єкта.

При цьому, позивачем не надано відомостей про наявність у сторін по договорам підряду проектної документації, предмет даного договору носить загальний характер, а зміст договірної ціни також позбавлений конкретизації, які саме роботи повинні проводитись, їх перелік, об'єми та кількісні характеристики, як було визначено положеннями п.1.2. Договору (а.с.41-42 1 т.)

Суд зазначає, що за своїм змістом вказані договори є договорами підряду.

Порядок укладання та виконання договорів на будівельні та будівельно-монтажні роботи регулюються ЦК України, де встановлено, що, відповідно до ст. 838 ЦК України та з урахуванням ст.319 Господарьского кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Також судом враховується положення статті 241 Цивільного кодексу України, з приводу укладання позивачем договорів субпідряду без відповідного погодження таких дій з замовником.

Проте, позивачем, всупереч вимог вказаних норм права, не надано до суду доказів підтвердження наступного схвалення субпідрядного договору та прийняття виконаних субпідрядниками робіт з боку замовника, що унеможливлює з`ясування судом обґрунтованої потреби в укладенні вищезазначеного договору субпідряду та пов'язаність вказаних ремонтно-будівельних робіт з господарською діяльністю підприємства.

Судом не приймається до уваги посилання позивача на те, що ТОВ "Флагмар" було погоджено в усній формі питання про залучення до виконання субпідрядних робіт, зокрема, ТОВ "Бруно-Плюс", оскільки у відповідності до вимог положень ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається з п.п.2.1-2.2. Договору № 201-С від 08.04.2013року, у випадку постачання матеріалів та устаткування Субпідрядником, Субпідрядник зобов`язаний погоджувати з Генпідрядником вартість таких матеріалів та устаткування, також Субпідрядник відповідає за якість наданих матеріалів та устаткування.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що між позивачем та його контрагентом узгоджено вищезазначені умови поставки.

Натомість, як зазначив у судовому засіданні представник позивача, необхідні матеріали для здійснення ремонтних робіт були поставлені саме ПП «Флагмар» та придбані у його контрагентів за відповідними договорами поставки, саме:

15.03.2013року між ТОВ «Размус» (Продавець) та ПП «Флагмар» (Покупець) укладено договір постачання № 15/03, відповідно до умов якого Продацець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується на умовах даного договору купити товар. Склад, кількість, конфігурація, колір і ціна Товару зазначені в рахунку -фактурі, яка є невід`ємною частиною даного договору. Проте матеріали справи не містять вказаного рахунку-фактури.

Відповідно до п.3.1 Договору № 15/03 від 15.03.2013року , покупець зобов`язується вивезти товар власними силами, тобто шляхом самовивозу.

На виконання вказаної умови договору № 15/03 від 15.03.2013року ПП «Флагмар» (Орендар) уклав з ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) договір оренди автотранспортних засобів № АТ-4 від 04.01.2013року, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування автомобілі та будівельну техніку відповідно до поданих заявок та на підставі актів-передачі. Проте позивач, на виконання умов даного договору, не надав до суду відповідні заявки прийому-передачі необхідної техніки.

Також суд зауважує, що на підтвердження факту транспортування товару відповідно до договору № 15/03, позивачем надано ТТН, де у графі автомобіль зазначено КРАЗ 25661 НОМЕР_1, наявність якого не підтверджується ні актом прийому -передачі, відповідно договору оренди транспортних засобів № АТ-4 від 04.01.2013року, ні калькуляцією вартості транспортних засобів і спецтехніки чи іншими належними та допустимими доказами. Окрім того, у вказаних ТТН не заповнені належним чином графи: «відпуск дозволив», «відпуск прийняв», не вказано номер довіреності, за якою одержано ТМЦ.

Відповідно до п.4.1. Договору № 15/03 від 15.03.2013року якість товару повинна бути підтверджена сертифікатом про якість заводу - виготовлювача або гарантійним талоном продавця. Вказані документи також відсутні в матеріалах справи, як і відповідні податкові накладні.

Додатково суд вважає за потрібне зауважити, що вказаний договір на придбання необхідних ТМЦ датується 15.03.2014року, у той час як договір субпідряду, на виконання якого і був укладений зазначений договір, датується 08.04.2013року. Будь- яких пояснень з приводу вказаної обставини представник позивача до суду не надав.

Також, 09.01.2013року між ФОП ОСОБА_5 (Продавець) та ПП «Флагмар» (Покупець) укладено договір постачання № 10-КП, відповідно до умов якого Продацець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується на умовах даного договору купити товар. Склад, кількість, конфігурація, колір і ціна Товару зазначені в рахунку -фактурі, яка є невід`ємною частиною даного договору. Проте матеріали справи не містять вказаного рахунку-фактури.

Відповідно до п.3.1 Договору № 10-КП від 09.01.2013року, покупець зобов`язується вивезти товар власними силами, тобто шляхом самовивозу.

На виконання вказаної умови договору № 10-КП від 09.01.2013року, ПП «Флагмар» (Орендар) уклав з ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) договір оренди автотранспортних засобів № АТ-4 від 04.01.2013року, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування автомобілі та будівельну техніку відповідно до поданих заявок та на підставі актів-передачі. Проте позивач, на виконання умов даного договору, не надав до суду відповідні заявки прийому-передачі необхідної техніки.

Також суд зауважує, що на підтвердження факту транспортування товару відповідно до договору № 10-КП, позивачем надано ТТН, де у графі автомобіль вказано КРАЗ 25661 НОМЕР_1, наявність якого не підтверджується ні актом прийому -передачі відповідно договору оренди транспортних засобів № АТ-4 від 04.01.2013року, ні калькуляцією вартості транспортних засобів і спецтехніки чи іншими належними та допустимими доказами. Окрім того, у вказаних ТТН не заповнені належним чином графи: «відпуск дозволив», «відпуск прийняв», не вказано номер довіреності, за якою одержано ТМЦ.

Відповідно до п.4.1. Договору № 10 -КП від 09.01.2013року якість товару повинна бути підтверджена сертифікатом про якість заводу - виготовлювача або гарантійним талоном продавця. Вказані документи також відсутні в матеріалах справи, як і відповідні податкові накладні.

Також суд вважає за потрібне зауважити, що вказаний договір № 10 -КП від 09.01.2013року на придбання необхідних ТМЦ датується 09.01.2013року, у той час як договір субпідряду, на виконання якого і був укладений зазначений договір, датується 08.04.2013року. Будь- яких пояснень з приводу вказаної обставини представник позивача до суду не надав.

14.01.2013року між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Флагмар» (Покупець) ) укладено договір постачання № 14/01, відповідно до умов якого Продацець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується на умовах даного договору прийняти товар відповідно до специфікації, яка надається Покупцем (Додаток № 1). Проте матеріали справи не містять зазначених документів.

Відповідно до положень п.3.1. Договору, ціна товару зафіксована в рахунку-фактурі. Проте, зазначений документ також не надано позивачем.

Суд зауважує, що на підтвердження факту транспортування товару відповідно до договору № 15/03, позивачем надано ТТН, в яких не заповнені належним чином графи: «відпуск дозволив», «відпуск прийняв», не вказано номер довіреності, за якою одержано ТМЦ.

Окрім того, відповідно до ТТН від 01.03.2013роуку № Р26 у графі назва продукції зазначено «смеси бетонные готовые М200», проте матеріали справи не містять видатковї накладаної чи інших доказів на підтвердження необхідності транспортування саме цих ТМЦ.

Відповідно до п.5.2. Договору комплектність товару повинна відповідати специфікації та видатковій накладній. Проте, представник позивача не надав до суду відповідні специфікації.

Суд вважає за потрібне зауважити, що вказаний договір на придбання необхідних ТМЦ датується 14.01.2013року, у той час як договір субпідряду, на виконання якого і був укладений зазначений договір, датується 08.04.2013року. Будь- яких пояснень з приводу вказаної обставини представник позивача до суду не надав.

15.10.2012року між ТОВ «ТСК ПОЛ» та ПП «Флагмар» укладено договір поставки № 15/10, відповідно до умов якого Продацець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується на умовах даного договору прийняти товар. На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору позивачем надано відповідні видаткові накладні.

Проте ПП «Флагмар» на підтвердження транспортування та отримання придбаних у вказаних контрагентів ТМЦ не надано ні ТТН, ні актів-прийому здачі ТМЦ чи інших належних та допустимих доказів.

Окрім того, ПП «Флагмар» до суду не надано доказів того, якими конкретно транспортними засобами здійснювалось переміщення матеріалів та засобів для виконання робіт, а також навантаження та розвантаження придбаних ТМЦ, та підтвердження наявності у підприємств таких засобів взагалі, доказів використання матеріалів субпідрядника чи Генерального підрядника, а також доказів на підтвердження руху матеріальних цінностей ( як то актів списання матеріалів, відповідних накладних на внутрішнє переміщення матеріалів) чи доказів наявності достатніх трудових ресурсів для здійснення визначених договорами робіт, наявність виробничих та інших приміщень.

Відповідно до приписів ст. 875 ЦК України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Відповідно до ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію. За змістом ст. 879 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Кошторис це документ, в якому зазначається постатейний перелік витрат на виконання робіт і який є додатком до договору підряду, його невід'ємною частиною. Він дозволяє встановити не тільки розмір ціни, а і чітко визначити її складові елементи. Скласти його може як замовник так, і підрядник. Для договорів підряду в будівельному середовищі кошторис складається в обов'язковому порядку.

Таким чином, посилання на проектно-кошторисну документацію, як підставу для виконання робіт, і наявність такої документації при виконанні робіт є обов'язковим.

Щодо наданих локальних кошторисів суд вважає за потрібне відзначити наступне.

Первинними кошторисами в інвесторської кошторисній документації є локальні кошториси. Основою для їх складення є обсяг робіт, визначені в складі проекту (робочого проекту).

Розподіл робіт за локальними кошторисами повинен забезпечувати можливість визначення кошторисної вартості пускових комплексів, технологічних вузлів і етапів робіт, виділених у проекті організації будівництва, і кошторисної вартості робіт і витрат по реконструкції діючих цехів і об'єктів, що передбачається в проектній документації на розширення діючих підприємств. Для врахування витрат на технологічне устаткування вбудованих приміщень, господарський інвентар і пристосування приміщень для експлуатаційних потреб підприємств складається окремий кошторис .

Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів передачі контрагенту робочого проекту за договором підряду, отже за відсутності основи для складання кошторису, не можна визначити обсяг робіт та матеріалів, які враховувались при його складанні. Окрім того, до вказаних кошторисів не включено витрати на експлуатацію пускових комплексів, технологічних вузлів та обладнання.

Суд зазначає, що представником позивача надано до матеріалів справи локальні кошториси які не відповідають типовій формі №4, оскільки в локальних кошторисах, які містяться на аркушах справи 1-7 т.2 не містять повної адреси об'єкту відповідно до якого складено цей локальний кошторис, а також печатки

Суд зазначає, що передання робіт субпідрядником і прийняття їх Генпідрядником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Суд вважає за необхідне зауважити, що спільним Наказом Державного Комітету Статистики України та Державного комітету України з будівництва та Архітектури № 237/5 від 21.06.02 р. "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві", затверджені типові форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт". Дані типові форми розповсюджуються на будівельні організації, будівельні структурні підрозділи підприємств всіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, роботи по капітальному та поточному ремонту споруд та будівель та інші підрядні роботи незалежно від форм власності даного підприємства.

Акти Форми № КБ-2в є актами приймання виконаних підрядних робіт підрядчиком та в яких відображаються всі витрати підрядника: прямі (вартість матеріалів, виробів та конструкцій, заробітна плата, вартість експлуатації машин), загальновиробничі витрати, додаткові витрати, тощо.

Проте, як вбачається з матеріалів справи вказані акти Форми № КБ-2в були заповнені з порушенням законодавчо встановлених приписів, зокрема, в акті № 6 за квітень 2013року не зазначена дата здачі Генпідрядников об`єкту, в акті за травень 2013 року не вказано його номер, у акті приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013року (а.с. 73-74 т.1) вказаний перелік наданих ТОВ «Бруно-Плюс» послуг: «навантаження сміття вручну», «навантаження сміття екскаваторами на автомобілі-самоскиди», «перевезення сміття», які не зазначені в ліцензії підприємства. (а.с. 16 т.1), акт приймання виконаних субпідрядних робіт підписаний за травень 2013року не має необхідних реквізитів, а саме не зазначено номер акту та не вказано повної адреси об`єкта будівництва (не зазначено населений пункт).

Акт приймання виконаних субпідрядних робіт підписаний за травень 2013року, у той час, як акт приймання виконаних будівельних робіт за договором № 201 від 26.11.2012року (Договір Генерального підряду) підписаний за квітень 2013року

Належних пояснень з вказаних обставин представником позивача до суду не надано.

Згідно наданих позивачем актів виконаних робіт неможливо встановити фактичні трудові ресурси необхідні для виконання робіт, кількість транспортного та виробничого обладнання, палива, запчастин.

Таким чином, у зв`язку з тим, що акти виконаних робіт не відповідають ні за змістом, ні за формою приписам вищевказаних документів, суд приходить до висновку, що зазначені первинні документи складені з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть визнаватися достатнім та допустимим доказом реальності здійснених господарських операцій.

Також суд вважає за потрібне зауважити, що акти виконаних робіт не можуть бути беззаперечними доказами реального виконання правочину між сторонами, оскільки саме по собі складання актів прийняття виконаних будівельних робіт без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для формування валових витрат та отримання права на податковий кредит.

Отже, зазначені операції не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічних ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Представником позивача надано до суду відомості ресурсів до договірних вартостей та розрахунки загальновиробничих витрат в складі договірної ціни з яких взагалі не вбачається до яких саме договірних вартостей та взагалі відповідно чого складені ці відомості ресурсів та розрахунки загальновиробничих витрат в складі договірної ціни.

Окрім того, суд вважає необхідним відмітити, що підставою для висновків про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту по ПДВ є недоведеність того, що роботи, по яких виник податковий кредит, були виконані саме ТОВ " Бруно- Плюс» з урахуванням того, що позивачем по даному підприємству взагалі не надано необхідної первинної документації, зокрема, штату працюючих осіб, зважаючи на те, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в т.ч. за спеціальною освітою; доказів наявності основних фондів (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), у тому числі: транспортних засобів, приміщень для зберігання товарів. Також матеріали справи не містять обгнутованих та документально підтверджених пояснень з приводу того, яким чином субпідрядник міг виконувати роботу на території м. Харкова та Харківської області в той час, як фактичне місцерозташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку, знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Івана Мар`єнка, 11/12/ офіс 14, 50 Д,кім.17, що підтверджується ліцензією № 182686 (а.с. 15, 1 т.).

Окремо суд вважає за потрібне відзначити, що позивачем також не надана технічна документація (технічне завдання), допуски, дозвільні документи на працівників-виконавців робіт, а також на підтвердження реальності виконання угоди доказів проведення погоджувальної роботи з контрагентом та здійснення інструктажу з техніки безпеки з працівниками, яким доручено проведення робіт та будь-яких інших належних та допустимих доказів та пояснень з приводу використання досліджуємих господарських операцій у власній господарській діяльності.

Матеріали справи не містять відповідних податкових накладних на поставлені ПП «Флагмар» ТМЦ (надані послуги) від його контрагентів - ТОВ «Размус», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ТСК ПОЛ», а також доказів того, що сума ПДВ як по вказаним контрагентам, так і по ТОВ «Бруно- Плюс» була включена підприємством до складу податкового кредиту та доказів відображення у реєстрі отриманих податкових накладних за відповідний період.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" - (бухгалтерський чи економічний ефект).

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційної форми і форми власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати податкову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. З цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, ще використовують грошовий вимірник, ґрунтуються наданих бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Частина 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Враховуючи неналежне оформлення первинної документації, відсутності документів щодо реальності проведених операцій, з яких можливо було б встановити зміст та обсяги надання послуг, Позивач не підтвердив реальність господарської операції, яка може бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п. 198.3, ст. 198, Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, суд не знаходить підстав для висновку про те, що правочин був укладений позивачем з ТОВ «Бруно-Плюс» у межах звичайної господарської діяльності, спрямований на досягнення реальної мети і об'єктивно був потрібен позивачу для організації господарської діяльності з метою одержання прибутку. Відтак, спірні правочини не можуть бути визнані судом законною підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Проте слід відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (постанова Верховного суду України від 04.09.07 р. № 07/97).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наведені обставини свідчать про те, що висновки податкового органу про неможливість формувати позивачем податковий кредит по ПДВ за період, що перевірявся, у зв'язку з відсутністю доказів фактичного виконання (реалізації) наданих послуг, на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є правомірними.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі законодавства.

Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову виконав покладений на нього ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок та довів юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Флагмар" до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 22.07.2014року.

Суддя Горшкова О.О.