Ухвала суду № 39942738, 22.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2014 р. м. Київ К/800/13933/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Моторного О.А., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (яка є правонаступником Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року

у справі №2а-7935/10/0470

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз» (надалі - ВАТ по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз»)

до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області (надалі - Південна МДПІ у м.Кривому Розі Дніпропетровської області)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У липні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень №0002241502/0 від 03.06.2010 року та №0002241502/1 від 02.08.2010 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що контролюючим органом була проведена перевірка ВАТ по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз» з питань повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 30.06.2006 року по 16.04.2010 року, про що складено акт №212/152/03341397від 21.05.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки, на думку податкового органу, було встановлено несвоєчасне перерахування податку на додану вартість (надалі – ПДВ) до бюджету ВАТ по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз» в порушення п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі вищезазначеного акта перевірки Південної МДПІ у м.Кривому Розі Дніпропетровської області та наслідками апеляційного оскарження були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0002241502/0 від 03.06.2010 року, яким ВАТ по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз» зобов’язано сплатити штраф у відповідному розмірі за затримку на 755 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання;

- №0002241502/1 від 02.08.2010 року, яким ВАТ по газопостачанню та газифікації «Криворіжгаз» зобов’язано сплатити штраф у відповідному розмірі за затримку на 755 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем в платіжних дорученнях на перерахування ПДВ до бюджету зазначалось призначення платежу за самостійно узгодженими податковими зобов’язаннями згідно поданих податкових декларації та договорів розстрочення податкових зобов’язань, в той час, як податковим органом сплачені кошти були спрямовані в рахунок погашення податкового боргу позивача з ПДВ, що виник раніше.

При цьому, податковий орган, керуючись п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» грошові кошти, які платник податку перераховував, як сплату поточних податкових зобов'язань, зараховував на зменшення суми податкового боргу.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходили з наступного.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 5.1 статті 5 вищезазначеної норми права передбачається, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Як визначено п.п.7.1.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які кошти такого платника податку.

Згідно з п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З огляду на вказане, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 даного Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлені обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.