Ухвала суду № 39934822, 24.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/337/14 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Грибан І.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Куракіна Ю.В.

представника відповідача Скрипнікової В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгломерат-СТР" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгломерат-СТР" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012201 від 08.01.2014, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.01.2014 №0000012201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

В судове засідання з'явився представник позивача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Конгломерат-СТР» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з МПП «Феон» за червень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки №1940/22-01/38464995 від 18.11.2013.

Згідно з даним актом, відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого останнім завищено суму податкового кредиту з ПДВ за період червень 2013 року у сумі 260712,0 грн. Таку позицію податковий орган мотивував відсутністю реального здійснення господарських операцій між позивачем та Малим приватним підприємством «Феон» у період щодо якого проводилася перевірка.

На підставі вищенаведеного акта відповідачем 08.01.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 352890грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 260712грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 65178грн.

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, у зв'язку з чим визнав обґрунтованими доводи податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень слідує, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Отже, наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, тобто визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку з'ясуванню підлягають: реальність задекларованих господарських операцій; наявність ділової мети у розглядуваних операціях; об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; добросовісність позивача, якщо його контрагент має дефекти правового статусу; дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, судова колегія виходить з того, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Також варто наголосити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем 12 лютого 2013 року було укладено договір поставки №004М із ПП «Феон».

Відповідно до умов даного договору, постачальник (ПП «Феон») зобов'язується передати (поставити) позивачу (покупець) товар, а позивач зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму (п. 1.1).

Згідно з п. 1.2 предметом поставки за цим Договором є паливно-мастильні матеріали (надалі по тексту - товар), а саме - нестабільний газовий конденсат, конденсат газовий стабільний, метил-трет-бутиловий ефір, метил-трет-амиловий ефір, нафта сира, суміш вуглеводнів, бензино-лігроїнова фракція, суміш вуглеводнів лігроіно-газойлевої фракції, фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С), абсорбент (компонент дизельних палив газоконденсатний).

За змістом п. 1.3 Договору кількість товару, що має бути поставлена за цим договором, визначається за взаємною згодою сторін та фіксується видатково-прибуткових накладних. Так само вартість товару фіксується видатково-прибуткових накладних.

Загальна сума договору складається з вартості товару, поставленого Постачальником на протязі строку дії цього Договору (п.1.4).

Право власності на товар та усі пов'язані з цим ризики переходять від постачальника до покупця з моменту фактичного його отримання (у т.ч. перевізником), незалежно від термінів проведення розрахунків (п. 1.5).

Порядок розрахунків і термін передачі (поставки) товару визначено п.п. 3.1-3.12 Договору.

За змістом вказаних пунктів, товар повинен бути поставлений покупцю на протязі трьох робочих днів з дати отримання передплати від покупця. В разі поставки товару без передплати, оплата за поставлений товар здійснюється протягом двох робочих днів з дня поставки товару постачальником.

Поставка товару здійснюється як правило зі складу постачальника. У разі необхідності та за наявності можливості постачальник забезпечує постачання товару за вказаною покупцем адресою з подальшим відшкодуванням покупцем вартості транспортних послуг або відшкодування за рахунок вартості товару. У разі поставки товару залізничним транспортом вартість залізничного тарифу може бути включена в ціну товару (на умовах СРТ) або виставлена окремим рахунком. У випадку поставки товару на умовах самовивозу відповідальність за збереження і якість товару при його транспортуванні несе покупець.

Остаточно умови поставки за цим Договором визначаються постачальником .

Приймання товару по кількості та якості проводиться в порядку, передбаченому інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України,затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Мінекономіки, Міністерства транспорту, Держкомстату України від 02.04.1998 № 81/38/101/235/122). Приймання товару покупцем без складання акту приймання нафтопродуктів означає згоду останнього із кількістю товару, зазначеній в накладній на відпуск та його якістю.

На підтвердження реального здійснення даної господарської операції, та правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту за цією операцією, позивачем надано копії податкових накладних (а.с. 33-50), виписаних його контрагентом, а також копії видаткових накладних (а.с. 51-68).

Будь-яких інших доказів на підтвердження «товарності» даної операції позивачем, ні в суд першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не надано.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час проведення перевірки відповідачем не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства, а в ході розгляду справи представник відповідача на такі не посилався.

Разом з тим, суд першої інстанції небезпідставно звернув увагу, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових та видаткових накладних, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність. При цьому, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

Так, за змістом наведеного вище Договору поставки №004М від 12 лютого 2013 року, сторони, зокрема, обумовили, що поставка товару здійснюється як правило зі складу постачальника; у разі поставки товару залізничним транспортом вартість залізничного тарифу може бути включена в ціну товару (на умовах СРТ) або виставлена окремим рахунком; у випадку поставки товару на умовах самовивозу відповідальність за збереження і якість товару при його транспортуванні несе покупець; остаточно умови поставки за цим Договором визначаються постачальником.

В той же час, в матеріалах відсутні докази, які б надавали можливість встановити обставини відносно того, яким чином здійснювалося транспортування нафтопродуктів (яким транспортом, на яких умовах, яким чином здійснювалося навантаження-розвантаження тощо). При цьому, колегія суддів враховує специфіку товару, поставка якого здійснювалася - нафтопродукти, а також обсяг - більш ніж 118 тон.

Відповідно до п. 3.11Договру приймання товару по кількості та якості проводиться в порядку, передбаченому інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Мінекономіки, Міністерства транспорту, Держкомстату України від 02.04.1998 № 81/38/101/235/122.

Вказаний Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства палива та енергетики

N 382/291/891/235/244 від 17.07.2008.

При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження приймання товару по кількості та якості, не видається можливим встановити осіб, відповідальних за приймання/передачу товару, також не надано сертифікатів походження та доказів обліку на підприємстві вказаного товару, доказів подальшого використання у власній господарській діяльності позивача, основним видом якої за КВЕД-2010 є неспеціалізована оптова торгівля (46.90), зокрема щодо подальшої переробки придбаних нафтопродуктів, хоча у видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, в графі «склад» зазначено: Кагарлик переробка.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій за перевіряємий період із МПП «Феон», зокрема не підтверджуються обставини транспортування, приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю, зберігання, обліку на підприємстві, подальшої реалізації, переробки або використання в інший спосіб, у зв'язку з чим встановлено відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод за вказаними операціями, адже наслідки у податковому обліку породжують не укладені платниками правочини, а реально виконані ними господарські операції (що викликають зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств), тоді як дійсність правочину та дотримання його сторонами норм цивільного чи господарського права не є беззаперечним свідченням дійсного виконання вчинення господарської операції.

Наявність доказів часткової оплати не є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, оскільки, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем доведено не було.

Отже, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгломерат-СТР" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгломерат-СТР" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012201 від 08.01.2014 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст ухвали виготовлено 28 липня 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Грибан І.О.