Постанова № 39934723, 28.07.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2014 р.

Справа № 916/1364/14

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.,

суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.

(Склад колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду сформовано згідно із розпорядженням в.о. голови суду №1544 від 11.07.2014р.)

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином

від відповідача: не з’явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СВЛ-2000”

на рішення господарського суду Одеської області від 11.06.2014 р.

по справі № 916/1364/14

за позовом Приватного підприємства “ІТАЛ КЕРАМІКА”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВЛ-2000”

про стягнення 203 637,88 грн.

В С Т А Н О В И В :

08.04.2014 р. ПП "ІТАЛ КЕРАМІКА" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "СВЛ-2000" про стягнення заборгованості у сумі 203 637,88 грн., яка складається з основного боргу за поставлений товар у сумі 134 957,38 грн., 45% річних від простроченої суми заборгованості у сумі 46 681,98 грн., пені у сумі 8502,78 грн. та штрафу у сумі 13 495,74 грн., а також витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.06.14 р. (суддя Щавинська Ю.М.) позов ПП "ІТАЛ КЕРАМІКА" задоволено частково, з ТОВ "СВЛ-2000" на користь ПП "ІТАЛ КЕРАМІКА" стягнуто суму основної заборгованості у розмірі 134 957 грн. 38 коп., 45% річних у розмірі 46 681 грн. 98 коп., пеню у розмірі 1 000 грн., штраф у розмірі 1 000 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 072 грн.76 коп. В решті позову відмовлено.

До вказаного висновку суд 1 інстанції дійшов з огляду на те, що позивач довів належними доказами факт поставки товару відповідачу на загальну суму 134 957 грн. 38 коп. та прострочення її оплати. При цьому місцевий господарський суд на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України зменшив розмір стягуваної пені до 1000 грн. та штрафу також до 1000 грн. із посиланням на те, що стягнення з відповідача крім відсотків річних також пені та штрафу у заявлених сумах, спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Крім того, позивач не надав будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "СВЛ-2000" через господарський суд Одеської області звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Одеської області від 11.06.14 р. зменшивши суму стягнутої пені до 1 грн. та штрафу до 1 грн., решту рішення залишити без змін, оскільки зазначене рішення суду прийнято з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ „СВЛ-2000” посилається на те, що суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу, однак скаржник вважає, що місцевий господарський суд недостатньо зменшив розмір пені до 1000 грн. та штрафу до 1000 грн., так як вказані суми штрафних санкцій на його думку, все одно залишаються необґрунтовано завеликими.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, хоча повідомлені належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні ухвали про призначення справи до розгляду, відправленої їм рекомендаційною кореспонденцією та випискою з реєстру поштових відправлень.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки, ухвала про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 28.07.2014 р. об 11:00 направлена апеляційним судом сторонам за адресами, зазначеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та ця ухвала не повернута підприємством зв'язку до суду, колегія суддів вважає, що сторони є належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, а тому визнає за можливе розглянути справу за їх відсутністю.

Як вбачається з відстеження пересилання поштових відправлень, здійсненого за допомогою електронної системи пошуку українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» відправлення за номером 6505805148264 з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.07.14 р., направлене відповідачу, вручене адресату особисто 17.07.2014р., отже наведене також свідчить про те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Згідно зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2012р. між ПП "ІТАЛ КЕРАМІКА" (Постачальник) та ТОВ "СВЛ-2000" (Покупець) було укладено договір поставки № 752 (а.с.12-15), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язався передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – Покупцеві товар, а Покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012р. та пролонгується на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, жодна із сторін не заявить про намір припинити його дію. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань (п.11.1. договору).

Предметом доставки відповідно до п. 1.2. договору є будівельно-оздоблювальні матеріали.

Відповідно до п. 2.1. договору товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями (видатковими накладними) Постачальника, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно п. 6.2. договору датою поставки товару вважається дата видаткової накладної Постачальника, за якою відбулася передача товару Покупцю.

Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Постачальника у розмірі 100% від вартості товару, отриманого за специфікацією (видатковою накладною) протягом 21 календарних днів з моменту одержання товару покупцем (п.4.3. договору).

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконання умов договору поставки у період з 30.04.2013р. по 28.01.2014р. ПП "ІТАЛ КЕРАМІКА" на підставі видаткових накладних (а.с.16-18) поставлено ТОВ "СВЛ-2000" товар на загальну суму 134 957,38 грн.

Однак, в порушення взятих на себе зобов’язань, ТОВ "СВЛ-2000" не розрахувалось за поставлений товар.

Враховуючи, що наявність основної заборгованості у сумі 134 957,38 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог позивача в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.5. договору у разі прострочення оплати товару, грошові кошти, які покупець зобов’язаний був сплатити Постачальнику, вважаються такими, що знаходяться у неправомірному користуванні Покупця. За неправомірне користування такими грошовими коштами Покупець додатково до пені та штрафу, передбачених п. 9.2. цього договору, зобов’язаний сплатити Постачальнику відсотки за користування чужими коштами у розмірі 45% річних, які справляються по день сплати боргу Постачальнику.

Суд 1 інстанції, враховуючи вищезазначене, перевіривши розрахунок річних, наведений позивачем у позовній заяві, правильно встановив, що він є вірним, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2. договору за порушення строку оплати визначеного п. 4.3. даного договору, Покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку щодо його правильності та обґрунтованості.

Пунктом 9.2. договору встановлено, що за прострочення строку оплати понад тридцять днів з Покупця додатково стягується штраф у розмірі 10% від вартості несплаченого вчасно товару. Вказана умова включена до договору за погодженням обох сторін. На підставі зазначеного пункту договору позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 13 495,74 грн., який згідно із розрахунком позивача є вірним та цілком обґрунтованим.

Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій, суд 1 інстанції правильно виходив з того, що умовами договору поставки передбачено стягнення відсотків за користування чужими коштами у розмірі 45% річних, що значно перевищує не тільки передбачений ст.625 Цивільного кодексу України розмір відсотків річних, а також і розмір подвійної облікової ставки НБУ, тобто граничний розмір неустойки.

З урахуванням вказаного, стягнення з відповідача крім відсотків річних також пені та штрафу у заявлених сумах, спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, значний розмір заявлених до стягнення відсотків річних, суд 1 інстанції керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, правомірно зменшив нараховані позивачами штрафні санкції у вигляді пені до 1 000 грн., штрафу до 1 000 грн.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника щодо необхідності зменшення розміру стягнутої пені до 1 грн., а також штрафу до 1 грн., оскільки суд 1 інстанції достатньо зменшив розмір пені та штрафу з огляду на суму простроченого основного боргу.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ „СВЛ-2000” підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 11.06.14 р. – без змін.

Згідно із ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СВЛ-2000” залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 11.06.14 р. – без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 29.07.2014 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.