Постанова № 39934648, 22.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа№ 910/17116/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Цибізова О.О.

від відповідача - Гайдук Є.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства зовенішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Державного підприємства зовенішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДПЗД «Укрінтеренерго» про стягнення коштів за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року позовні вимоги були задоволені повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 101115,50 грн. пені, 59005,24 грн. інфляційні втрати, 19555,36 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а розмір пені зменшити до 1000 грн.

Ухвалою суду від 04.07.2014 року прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача та представник відповідача в судове засідання на вказану дату з`явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

14.10.2010 року між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (покупець) був укладений договір № 06/10-1364 ТЕ-15 про закупівлю природного газу за державні кошти.

Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 договору.

Постачальник передає покупцю в період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 3 240 тис. куб.м., в тому числі по місяцях.

Згідно з пунктом 4.1 договору оплата за природний газ та послуги з його транспортування здійснюється в наступному порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованого місячного обсягу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованого місячного обсягу до 20-го та 30 (31)-го числа поточного місяця, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору позивач протягом жовтня - грудня 2010 року передав на користь відповідача 3754008 м3 природного газу на загальну суму 4 914 747,27 грн., що підтверджується актами передачі - приймання природного газу.

За твердженням позивача, в порушення умов договору відповідач невчасно здійснював розрахунки за договором, що підтверджується, зокрема, платіжними дорученнями, у зв'язку з чим у останнього тривалий час існувала заборгованість перед Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», що є підставою для стягнення з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» штрафних санкцій.

Остаточний розрахунок за придбаний товар проведений відповідачем 03.03.2011 року.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 101 115,50 грн. пені, 59 005,24 грн. інфляційних втрат, 19 555,36 грн. три проценти річних.

Відповідач, заперечив проти позову з тих підстав, що утримавшись від нарахування штрафних та фінансових санкцій до та під час дії Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності цим Законом, оскільки, здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до не передбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Окрім того, відповідач, керуючись нормами статті 233 Господарського кодексу України та статтею 83 Господарського процесуального кодексу України просить суд зменшити розмір штрафних санкцій до 1000 грн.

Згідно з статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наданих позивачем доказів та пояснень сторін вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо поставки газу від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений договором строк оплату за переданий природний газ здійснював з порушенням строків, зазначених у договорі, а остаточний розрахунок за придбаний товар проведений відповідачем 03.03.2011 року.

Вищевказані обставини підтверджуються платіжними дорученнями та актами передачі - приймання природного газу від 31.10.2010 року, 30.11.2010 року, 31.12.2010 року, які підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені печатками Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» та Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Судом першої інстанції було встановлено, що сторонами, у визначений Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» термін, не проводились дії щодо списання спірних сум у Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 року, а отже вказане спростовує твердження відповідача про те, що позивач втратив право нарахування штрафних санкцій після закінчення дії Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», оскільки, як вже зазначалось судом, сторони не скористались своїм правом на списання заборгованості та не здійснили жодних дій щодо списання пені, інфляційних втрат та три проценти річних, що є предметом даного спору, у порядку визначеному Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3.1 договору сторони передбачили, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 договору, покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Суд першої інстанції не знайшов обґрунтованих та вмотивованих підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 1000 грн. і колегія суддів погоджується з такою позицію суду, виходячи з наступного.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Разом з тим, пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач невчасно здійснював розрахунки за договором.

Водночас, відсутність вини відповідача у виникненні боргу, а також тяжкий фінансовий стан відповідача не є достатніми підставами для зменшення розміру неустойки у спірних відносинах в розумінні статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Керуючись пунктом 7.3.1 договору позивачем нараховано пеню на загальну суму 101 115,50 грн., за період: по акту за жовтень 2010 року з 21.11.2010 року по 03.03.2011 року, по акту за листопад 2010 року з 21.11.2010 року по 03.03.2011 року та по акту за грудень - з 21.01.2011 року по 03.03.2011 року.

Перевіривши розрахунок пені, поданий позивачем, колегія суддів визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а суму пені такою, що підлягає стягненню у розмірі 101 115,50 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 59 005,24 грн. інфляційних втрат, 19 555,36 грн. три проценти річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім 3% річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних, за період з 21.11.2010 року по 03.03.2011 року, на загальну суму 19 555,36 грн. та інфляційних втрат у сумі 59005,24 грн., нарахованих за період з грудня 2010 року по березень 2011 року.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг та не спростував заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно повністю задоволені позовні вимоги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а тому апеляційна скарга Державного підприємства зовенішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Державного підприємства зовенішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовенішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 року у справі № 910/17116/13- без змін.

2. Матеріали справи № 910/17116/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко