Постанова № 39933312, 23.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2014 р. Справа№ 910/4576/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Руденко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014р. (дата підписання - 20.05.2014р.)

у справі №910/4576/14 (суддя - Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»

про відшкодування шкоди в порядку регресу 50000,00грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі - відповідач) про стягнення 50000,00грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» прийнято до провадження.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що ним, як страховиком, виплачено страхувальнику, ОСОБА_2, страхове відшкодування при настанні страхового випадку - пошкодження у результаті ДТП належного йому автомобіля «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1). Згідно постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.02.2013 № 607/2036/13-п винною особою у цій дорожньо - транспортній пригоді визнано ОСОБА_4, який керував автомобілем «Фіат» (д.н. НОМЕР_2), майнові інтереси якого були застраховані відповідачем. Внаслідок виплати страхового відшкодування до позивача в порядку ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних витрат та ліміту відповідальності.

Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» позовні вимоги не визнало , посилалось на те, що усупереч вимогам пп. 36.1., 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ні потерпіла особа (ОСОБА_5), ні позивач протягом року з дати ДТП не звертались до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. За таких обставин, вважав відповідач, вимоги позивача не підлягають задоволенню як необґрунтовані, і страховик , який виплатив страхове відшкодування, позбавляється права вимоги про відшкодування шкоди у порядку регресу до страховика, який застрахував майнові інтереси особи, визнаною винною у дорожньо-транспортній пригоді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2014р. у справі №910/4576/14 (суддя - Головатюк Л.Д.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн.00 коп. , а також 1827(одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Як встановив місцевий господарський суд, позивач, виплативши страхове відшкодування страхувальнику - ОСОБА_2, набув право вимоги у межах здійснених ним фактичних витрат і ліміту відповідальності до особи, відповідальної за завдання матеріального збитку власнику транспортного засобу «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1) ОСОБА_4, майнові інтереси якого були застраховані відповідачем. З урахуванням того, що позовні вимоги заявлені в межах ліміту відповідальності та з вирахуванням франшизи, передбаченого Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/4189288, укладеного між відповідачем та ОСОБА_4, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014р. у справі №910/4576/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував, що рішення господарського суду прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

На думку апелянта, місцевим господарським судом не було прийнято до уваги те, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. За твердженням апелянта, ні потерпіла особа (ОСОБА_5), ні позивач протягом року з дати ДТП не звертались до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, що відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для відмови в задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування, а тому останній позбавляється права вимоги у порядку регресу до страховика, який застрахував майнові інтереси особи, визнаної винною у дорожньо-транспортній пригоді.

Одночасно, скаржником разом з апеляційною скаргою подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у даній справі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського від 26.06.2014р. сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Руденко М.А., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» у справі №910/4576/14 прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А., Чорна Л.В. та призначено розгляд справи на 23.07.2014р.

11.07.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін. Крім того, позивач просив суд слухати справу за відсутності його представника.

У судове засідання 23.07.2014р. представники позивача та відповідача не з'явились. Відповідач про причини неявки суд не повідомив. Відповідач був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх.№09-33/23905 від 04.07.2014р. Позивач також був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх.№09-33/23117 від 04.07.2014р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 23.07.2014р. за відсутності представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 02.12.2011р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_2 (далі - страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № АМ/030455, у відповідності до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1).

28.11.2012р. в м. Тернополі ,на вул. Текстильній, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля марки «Фіат» (д.н. НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4, що призвела до механічних пошкоджень автомобіля «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1).

28.11.2012 року про пошкодження автомобіля «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1) та настання страхового випадку позивач був письмово повідомлений страхувальником - ОСОБА_5, шляхом подачі заяви про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 13-18, т. 1).

Дочірнім підприємством «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС АВТО» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №13794 від 10.09.2012р.) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику, ОСОБА_5, автомобіля марки «Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1) внаслідок вказаного ДТП, за результатам складено Звіт про оцінку №489 (а.с. 20-22, т. 1), згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, завданого власнику Автомобіля, що його пошкоджено при ДТП складає 60136,61грн.

Згідно Страхових актів № UA2012112800002/L01/01 від 20.12.2012 та № UA2012112800002/L01/02 від 04.02.2013, за страховим випадком, що стався 28.11.2012р., за Договором добровільного страхування наземного транспорту № АМ/030455 від 02.12.2011р. та акту виконаних робіт № ТАІ-0003428 від 29.12.2012р., з урахуванням розрахунку до виплати в якості страхового відшкодування призначено 57150,97 грн.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.02.2013 в адміністративній справі №607/2036/13-п ОСОБА_4, який керував автомобілем «Фіат» (д.н. НОМЕР_2), визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Районним судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_4 в результаті порушення ним п.п. 2.3. «б», 10.1. Правил дорожнього руху. В результаті ДТП відбулося зіткнення двох автомобілів: ««Шкода Октавіа А5» (д.н. НОМЕР_1) та автомобіля марки «Фіат» (д.н. НОМЕР_2).

Згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №8850 від 27.12.2012р. та №10037 від 13.02.2013р. (а.с. 37-38, т. 1), на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №АМ/030455 від 02.12.2011р., страхових актів №UA2012112800002/L01/01 від 20.12.2012р. та №UA2012112800002/L01/02 від 04.02.2013р., позивач згідно з актом виконаних робіт №ТАІ-0003428 від 29.12.2012р. ( а.с.31-32, т. 1) перерахував ТЗОВ «Терко АВТО ІНТЕРНЕШНЛ», як підприємству, яке здійснювало ремонт автомобіля 57150,97грн.

Вирішуючи спір у даній справі про стягнення в порядку регресу 50000,00грн. на підставі ст.ст. 22, 27, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», місцевий господарський суд виходив з того, що до позивача у межах здійснених ним фактичних витрат і ліміту відповідальності, обмеженою сумою у 50 000 грн., перейшло право вимоги до страховика відповідача особи, визнаної винною у скоєнні ДТП.

Оскаржуючи правомірність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, відповідач зазначав, що вимоги позивача заявлені по збігу строку позовної давності на вказані вимоги.

Утім, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29 травня 2013 року за приписом частини шостої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за регресними зобов'язаннями починається від дня виконання основного зобов'язання. Тому, зокрема, право страховика за договором страхування на подання до суду регресного позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).

Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 1 березня 2013 року при регресі перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2012р. та 13.02.2013р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виплатило потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 57150,97грн., що підтверджується платіжними дорученнями №8850 від 27.12.2012р. та №10037 від 13.02.2013р., тобто частинами.

Отже, перебіг строку позовної давності щодо стягнення збитків в порядку регресу з страхувальника розпочався саме з 27.12.2012р. Останнім днем строку позовної давності у відповідності до ст. 257 ЦК України є 27.12.2015р., тоді як, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось з позовом до місцевого господарського суду - 19.03.2014р., тобто, в межах строку позовної давності, що спростовує твердження відповідача.

У відповідності зі ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з урахуванням вказаних норм матеріального права, погоджується з вірним висновком суду першої інстанції у тому, що позивач, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Договором добровільного страхування і виплативши застрахованій ним особі страхове відшкодування, набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З матеріалів справи вбачається, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як особи, яка на законних підставах експлуатувала автомобіль «Фіат» (д.н. НОМЕР_2), була застрахована ВАТ «НАСК «Оранта» на підставі договору у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/4189288 зі строком дії з 04.09.2012 року по 03.09.2013 року.

Отже, в даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля марки «Фіат» (д.н. НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_4 (особи, яка визнана винною у спірній ДТП) має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Листом за вих.№09-02-07/2603 від 27.02.2014р. відповідач відхилив вимоги позивача з посиланням на п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що і стало підставою для звернення ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з відповідним позовом до господарського суду.

Відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на який посилається апелянт, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Київський апеляційний господарський суд України зазначає, що посилання відповідача на приписи пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у даному випадку є безпідставним і не має відношення до суті спору, у якому предметом доказування є розмір виплаченого позивачем розміру страхового відшкодування застрахованій особі, з урахуванням ліміту відповідальності страховика, моменту, з якого такі виплати застрахованій особі здійснені.

За приписами ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що визначення позивачем розміру страхового відшкодування знаходиться у залежності від даних Звіту про оцінку №489 вартості матеріального збитку, проведеної Дочірнім підприємством «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС АВТО» на підставі Страхових актів №UA2012112800002/L01/01 від 20.12.2012р. та №UA2012112800002/L01/02 від 04.02.2013р. та ліміту відповідності страховика, обмеженою договором до 50 000грн.

Враховуючи ці обставини, умови полісу №АВ/4189288 та положення ст.ст. 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 9, 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1192 ЦК України, апеляційний господарський суд погоджується з законним та обгрунтованим висновком місцевого господарського суду стосовно того, що з моменту здійснення виплат застрахованій ним особі у позивача виникло право вимоги до відповідача на відшкодування 50000,00грн., які на день прийняття судом рішення відповідач добровільно не сплатив.

За таких обставин справи, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та обєктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення Господарського суду міста Києва немає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» залишити без задоволення , а рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2014р. у справі №910/4576/14 - без змін.

2.Матеріали справи №910/4576/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.А. Руденко

Л.Г. Смірнова