Ухвала суду № 39933291, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18867/13-а(у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Коржа М.П., представника відповідача - Гамрецького Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Орфей" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій, скасування наказу,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне акціонерне товариство "Орфей" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій щодо призначення та проведення невиїзної позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.03.2013 та податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 при взаємовідносинах з ТОВ "БК Палацо" та скасування наказу № 250 від 19.07.2013; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.08.2013 № 0005392208 та № 0005402208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ "Орфей" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.03.2013 та з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 30.07.2013 № 759/26-58-22-08-09/2.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану в загальному розмірі 59 476 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 60 550,00 гривень.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 серпня 2013 року № 0005402208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 75 688,00 грн. (за основним платежем - 60 550,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 138,00 грн.), та № 0005392208, яким ПрАТ "Орфей" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 74 345,00 грн. (за основним платежем - 59 476,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 869,00 грн.).

Позивач вважаючи дії податкового органу щодо призначення та проведення перевірки, наказ про проведення перевірки № 250 від 19.07.2013 року та повідомлення-рішення, прийняті на підставі висновків, викладених у Акті перевірки протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх обґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки позивача та скасування наказу відповідача № 250 від 19.07.2013 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.06.2013 позивачем було отримано запит ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві вих. 154/10/22/7-09 від 06.06.2013 щодо надання пояснень та документального підтвердження по взаємовідносинах з ТОВ "БК "Палаццо" за період з 01.01.2011 по 31.03.2013.

На виконання вказаного запиту з дотриманням передбачених законодавством строків позивач листом № 34 від 20.06.2013 надав відповідачеві пояснення та запитувані документальні підтвердження щодо взаємовідносин з ТОВ "БК "Палаццо".

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві протиправно було видано наказ № 250 від 19.07.2013 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні підстави для призначення перевірки позивача, оскільки наказ № 250 від 19.07.2013 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є протиправним.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний наказ № 250 від 19.07.2013 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення № 49/26-58-22-08-09 від 19.07.2013 про дату початку та місце проведення такої перевірки позивач отримав лише 22.07.2013 (вх. № 9/1 від 22.07.2013), тобто після спливу трьох днів з початку проведення перевірки.

При цьому, відповідач не надано доказів вручення позивачеві рекомендованих листів з копією наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату та місце її проведення.

З огляду на вмкладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки позивача та скасування наказу відповідача № 250 від 19.07.2013 підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними та скасування ППР № 0005392208 та ППР № 0005402208 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Також, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ "БК "Палаццо".

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ПрАТ "Орфей" (Замовник) та ТОВ "БК "Палаццо" (Підрядник) було укладено договори № 28/03/17 від 28.03.2012, № 31/08/17 від 31.08.2012, № 07/11 від 01.02.2013, згідно умов яких Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов'язання по виконанню комплексу робіт щодо оздоблення фасаду з утепленням за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 48/50 (адміністративний корпус).

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами: податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, банківськими виписками по особовому рахунку, ліцензією ІДАБК у м. Києві, картками рахунків, актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, актом списання, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковою відомістю ресурсів, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, актом звірки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на висновки акту Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК "Палаццо" від 14.05.2013 № 156/22-4/31748459, згідно якого ТОВ "БК "Палаццо" має ознаки фіктивності, а саме: відсутність підприємства за місцезнаходженням, на підприємстві відсутні наймані працівники та виробничі потужності.

На підставі висновків вказаного акту відповідач дійшов до висновку, що отримання ПрАТ "Орфей" комплексу робіт щодо оздоблення фасаду з утепленням за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 48/50 (адміністративний корпус) від ТОВ "БК "Палаццо" в перевіряємому періоді не підтверджено, а правочини, укладені ПрАТ "Орфей" з вказаним контрагентом, не спричинили реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаного акту, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо" останній був зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 22.07.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.