Рішення № 39931251, 21.07.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/194/11 Головуючий у 1 інстанції: Микитчин І.М.

Провадження № 22-ц/783/3676/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.

Категорія:54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: судді Бакуса В.Я.,

суддів: Гірник Т.А., Левика Я.А.,

секретаря: Глинського О.А.,

з участю: представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Жарського І.Р., відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 березня 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ «ПриватБанк) до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування шкоди, -

встановила:

рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 березня 2014 року у задоволені вказаному позові відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач в особі представника, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на обставини справи та зазначає, що відповідачі перебуваючи у трудових відносинах з ПАТ «ПриватБанк» всупереч інтересам позивача та зловживаючи своїми посадовими обов'язками заподіяли банку істотну шкоду, яка виразилась у безпідставній видачі коштів на суму 14 500 доларів США. Крім того, апелянт посилається на те, що між позивачем та відповідачами були укладені договори про повну матеріальну відповідальність, що підтверджується відповідними договорами, а також на те, що відносно ОСОБА_3 була порушена кримінальна справи за цим фактом, однак відповідачку було звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії. А тому, посилаючись на викладене, апелянт зазначає, що були всі підстави для задоволення вимог, однак районний суд зазначеного не врахував.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Жарського І.Р. на підтримання апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені вимог позивачу районний суд виходив з того, що оскільки при видачі коштів по укладених кредитних договорах відповідачі особистої вигоди не мали, кошти зазначені в ціні позову отримала третя особа, проти якої порушено кримінальну справу по даному факту та оголошено в розшук, то позивач не втратив можливості відшкодувати завдані збитки за рахунок третьої особи, а не за рахунок відповідачів. Крім того, суд зазначив, що договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідачі укладали з ЗГРУ КБ «Приватбанк», а не з позивачем ПАТ «ПриватБанк», а відтак на момент видачі коштів договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, як це передбачено ст.135-1 КЗпП України, з вини позивача з ними укладено не було, а тому згідно ч.1 ст.134 КЗпП України, підстав для стягнення з відповідачів коштів у позивача немає.

Однак з таким висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.

Так, в обґрунтування позовних вимог ПАТ «ПриватБанк» покликається на те, що 21 березня 2008 року, згідно кредитного договору № 216379-CRED, позивачем, в особі керівника Стрийського відділення Західного ГРУ «ПриватБанку», було надано згоду на видачу експрес-кредиту по програмі мікрокредитування в сумі 4 500 доларів США ОСОБА_8 терміном до 16.07.2009 року.

27 березня 2008 р., згідно кредитного договору № 217780-CRED позивачем, в особі керівника Стрийського відділення Західного ГРУ «ПриватБанку», було надано згоду на видачу експрес-кредиту по програмі мікрокредитування в сумі 10 000 дол. США ОСОБА_9 терміном до 16.09.2009 р. Поручителем по кредитах виступає ОСОБА_7

В ході проведення позивачем заходів щодо погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами здійснена зустріч з клієнтами, на яких оформлені кредитні договори, які категорично заперечили факт оформлення ними кредитів.

В ході проведеної перевірки було встановлено, що оформленням документів, їх перевіркою та моніторингом вказаних вище кредитів проводила спеціаліст по «Експрес» кредитуванню ОСОБА_3, а ОСОБА_5, обіймаючи посаду касира-операціоніста Стрийского відділення «Міська рада» Західного ГРУ ПАТ «ПриватБанк» проводила видачу коштів по вказаним кредитам, які були оформлені на ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_7 і ОСОБА_3

Посилаючись на викладене та те, що в порушення вимог Наказу № 1054 від 14.10.2003г. «Про затвердження нової редакції Процедури мікрокредитування» спеціалістом по «Экспресс» кредитуванню ОСОБА_3 був сформований пакет документів, який став підставою для видачі кредитних коштів банку, а касир-операціоніст ОСОБА_5, в порушення п.5 глави 3 розділу 3 інструкції «Про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 р. № 337, свідомо видавала кошти стороннім особам та без проведення відповідної ідентифікації, просив задовольнити вимоги.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи, не заперечується сторонами, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували з позивачем у трудових відносинах, а саме з Західним головним Регіональним управлінням КБ «ПриватБанк» (а.с.10, 17).

Крім того, матеріалами справи стверджується, що з кожним окремо Західне Головне Регіональне управління КБ «Приватбанк» в особі директора, який виступав від імені установи банку, були укладені з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.11, 15).

Відтак посилання районного суду про те, що договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідачі укладали з ЗГРУ КБ «Приватбанк», а не з позивачем ПАТ «Приват Банк», а відтак на момент видачі коштів договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, як це передбачено ст.135-1 КЗпП України, з вини позивача з ними укладено не було, не відповідає матеріалам справи, а ЗГУ КБ «ПриватБанк» є філією ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до постанови Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2010 року, якою ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364 КК України на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, а провадження у справі закрито, ОСОБА_3, працюючи кредитним експертом в Стрийському відділенні «Міська рада» Західного ГРУ «Приватбанку», будучи службовою особою, уповноваженою на оформлення та видачу кредитів у цьому банку, в порушення вимог п.5 наказу ГУ «ПриватБанку» № 1054 від 14 жовтня 2003 р. «Про затвердження нової редакції Процедури мікрокредитування» та ст.ст.49, 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», 21 березня 2008 року умисно, з корисливих мотивів та з метою покращення особистих показників у роботі, в інтересах ОСОБА_7 уклала без відома та присутності ОСОБА_8 кредитний договір № 216379-CRED від 21 березня 2008/ р. на суму 4 500 доларів США, на підставі якого з каси даного банку касиром ОСОБА_5 були незаконно видані ОСОБА_7 готівкові кредитні кошти в розмірі 4 500 доларів США, що станом на 21.03.2008 р. за курсом валют НБУ становило 22 725 грн., заподіявши таким чином банківській установі матеріальні збитки.

Крім цього, 27 березня 2008 року ОСОБА_3 умисно, з корисливих мотивів та з метою покращення показників в роботі, в інтересах ОСОБА_7 уклала без відома та присутності ОСОБА_9 кредитний договір № 217780-CRED від 27 березня 2008 р. на суму 10 000 доларів США, на підставі якого з каси даного банку касиром ОСОБА_5 були незаконно видані ОСОБА_3 готівкові кредитні кошти в розмірі 7 000 доларів США та 28 березня 2008 року ОСОБА_7 готівкові кредитні кошти в розмірі 3 000 доларів США, що станом на 27.03.2008 р. за курсом валют НБУ становило 50 500 грн., заподіявши таким чином банківській установі матеріальні збитки.

Відповідно до статті 130 КЗпП України відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Відповідно до ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Статтею 135-1 цього Кодексу передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» передбачено перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва.

Згідно з умовами укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачами договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівник, що виконує роботу безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, перерахуванням, прийманням, видачею і перевезенням цінностей бере на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому установою банку цінностей.

Встановлено, що відповідачі належать до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір.

Крім того, встановлено, що не заперечили сторони, ОСОБА_5 працюючи касиром-операціоністом кожного разу отримувала кошти під звіт за разовими документами - накладними.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст.138 КЗпП України).

Пред'являючи позов, банк посилався на те, що протиправність поведінки відповідачів полягає в тому, що вони належним чином не виконали своїх обов'язків, в порушення вимог Наказу № 1054 від 14.10.2003г. «Про затвердження нової редакції Процедури мікрокредитування» спеціалістом по «Экспресс» кредитуванню ОСОБА_3 були сформовані пакети документів на осіб, які не звертались за отриманням кредитів, які стали підставою для видачі кредитних коштів банку, а касир-операціоніст ОСОБА_5 в порушення п.5 глави 3 розділу 3 інструкції «Про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 р. № 337 свідомо видавала кошти стороннім особам та без проведення відповідної ідентифікації.

Отже, на думку позивача, між протиправною поведінкою відповідачів і дійсними збитками ПАТ КБ «ПриватБанк» є прямий причинний зв'язок, що встановлено матеріалами службового розслідування та безпосередньо в судовому засіданні, постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2010 року.

Встановлено, що за вказаними вище сформованими пакетами документів на осіб, які не звертались за отриманням кредитів, які стали підставою для видачі кредитних коштів банку стороннім особам, повернення коштів ніким не здійснюється.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Матеріалами справи доведено наявність прямої дійсної шкоди та її розмір, якими неправомірними діями її заподіяно та те, що до функцій відповідачів входили обов'язки, неналежне виконання яких призвело до заподіяної шкоди, в чому полягає їх вина, при яких конкретних обставинах заподіяно шкоду.

Наявність обставин, за яких заподіяна шкода, порушення трудових обов'язків, які допустили відповідачі, ступінь їх вини дають підстави для висновку про однаковий ступень вини відповідачів у заподіянні цієї шкоди та однакову частку в загальній шкоді.

Відповідно до постанови ст. слідчого прокуратури м. Стрия від 25 березня 2010 року кримінальна справа, порушена відносно ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, 30 квітня 2010 року зупинена на підставі п.1 ст.206 КПК України у зв'язку із оголошенням останньої в розшук (а.с.95-100).

З урахуванням встановленого Національним Банком України офіційного курсу гривні до долара США на час подання позову, сума заподіяних збитків відповідає сумі, якій зазначив позивач (а.с.6).

За таких обставин рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення вимог - стягнення з відповідачів по 58 067 грн. 42 коп. заподіяної шкоди та сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 751, 88 грн. (1051,21 судовий збір та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи (а.с.7) 580 грн. 67 коп. судового збору при поданні апеляційної скарги (а.с.217).

Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 березня 2014 року скасувати й ухвалити нове, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_2, інн.НОМЕР_2) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2, АДРЕСА_1, інн. НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код. ЄДРПОУ 14360570, рах. 29092829003111 (для погашення заборгованості), рах. № 64993919400001 (для відшкодування судових витрат), МФО 305299) по 58 067 грн. 42 коп. заподіяної шкоди та по 875 грн. 94 коп. сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: Бакус В.Я.

Судді: Гірник Т.А.

Левик Я.А