Рішення № 39929759, 22.07.2014, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3156/14-ц

пр.№ 2/464/948/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.07.2014 м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого Тімченко О.В.

за участі секретаря судового засідання Ониськів А.С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи: Сихівський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_3 про визнання права власності та зняття з-під арешту, -

в с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_5 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просить: визнати за нею право власності на ? частини автомобіля «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1; зняти арешт з автомобіля «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, накладений постановою державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.03.2014 р. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона перебуває у шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу їх сім?я придбала автомобіль «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що є їх спільною власністю, який був зареєстрований на її ім'я, а згодом на відповідача. Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ на підставі виконавчого листа №220/96, виданого 02.10.2013 р. Галицьким районним судом м.Львова було відкрито виконавче провадження про стягнення з відповідача на користь третьої особи ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей. Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ Трухим І.Є. накладено арешт на спірний автомобіль, який належить їм на праві спільної сумісної власності. Оскільки вона є власником ? частини спірного автомобіля і не являється боржником за зобов'язанням відповідача перед ОСОБА_3, по забезпеченню якого і накладався державним виконавцем арешт на автомобіль, просить зняти арешт з майна, яке належить їй на праві власності.

У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав.

Представник третьої особи ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнала частково.

Представник третьої особи Сихівського ВДВС ЛМУЮ у суді проти позову заперечив, в подальшому направив суду письмове заперечення на позов, в якому просить у задоволенні такого відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши її дійсні обставини, суд приходить до наступного висновку, з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.

Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними та допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За умовами ст.60 СК України, яка визначає підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст.61 СК України).

Відповідно до матеріалів справи та пояснень сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_2, вони з 02.03.1999 р. перебувають у шлюбі, в якому 20.02.2003 р. придбали автомобіль «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. Відтак, в силу ст.ст.60, 61 СК України даний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

Згідно із ч.2 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім*ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім*ї.

Судом встановлено, що сторони шлюбний договір не укладали, будь-яка інша домовленість між ними про визначення інших часток, ніж рівних, у праві спільної сумісної власності подружжя, не була досягнута. Правові підстави для відступу від рівності часток подружжя, передбачені ч.2 ст. 70 СК України, судом не здобуто.

Відтак, за позивачкою ОСОБА_5 слід визнати право власності на ? частини автомобіля «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З даною нормою кореспондується положення ч.ч.1, 2 ст. 321 ЦК України про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі, що передбачено ч.1 ст.73 СК України.

Як передбачено ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ від 05.03.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (виконавче провадження ВП №41303176) накладено арешт на автомобіль «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 при здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №220/96, виданого 02.10.2013 р. Галицьким районним судом м.Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей.

З врахуванням наведеного, оскільки судом встановлено, що позивач є власником ? частини автомобіля ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, як спільного майна подружжя, і не являється боржником за зобов'язанням відповідача ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 по забезпеченню виконання якого і накладався державним виконавцем арешт на автомобіль, суд приходить до висновку про те, що в цій частині позовні вимоги слід задоволити, зняти арешт з майна, яке належить на праві власності позивачці.

При цьому, оскільки ? частини спірного автомобіля належить відповідачу, який є боржником по зобов'язанню, по якому і накладався арешт, позивачкою, всупереч вимогам ст.ст.10, 60 ЦПК України не доведено, що при арешті частини автомобіля відповідача порушуються її права, що потребують судового захисту, як це передбачено ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.3 ЦПК України, а відтак в цій часті позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З огляду на наведені обставини, суд приходить до висновку, що позов є частково підставним, а саме слід визнати за позивачкою право власності на ? частини спірного автомобіля та зняти з неї арешт, в іншій часині позов є безпідставним та в такому слід відмовити.

Розподіляючи судові витрати при частковому задоволенні позову, з врахуванням вимог ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню по 365,40 грн. судового збору.

На підставі ст.41 Конституції України, ст.15, 16, 321 ЦК України, ст.ст.60, 61, 69, 70, 73 СК України, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись ст.ст.3, 10, 11, 57-60, 88, 179, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_5 права власності на ? частини автомобіля «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Зняти арешт з ? частини автомобіля «ВАЗ 21093», 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5, накладений постановою державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.03.2014 р.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 365,40 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами у відсутності яких таке прийняте, - в той же строк з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий