Постанова № 39928937, 18.07.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2014 року

Справа № 808/3251/14

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сіпаки А.В.,

при секретарі судового засідання Горбовій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Росія»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році, в сумі 81 412 грн. 68 коп., оскільки відповідач не сплатив її у добровільному порядку.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Господарським кодексом України та зазначає, що відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати у нього, проте станом на кінець звітного періоду відповідач не виконує нормативи щодо працевлаштування інвалідів, внаслідок чого до нього застосовано адміністративно – господарські санкції в розмірі 81 412 грн. 68 коп..

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в якому також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі вищевказаної норми, фіксування судового процесу не відбувалось

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Судом встановлено, що відповідач на виконання вимог чинного законодавства до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 року. У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності в Україні” у кількості 10 осіб.

В рядку 02 відповідачем самостійно вказано чисельність штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність в кількості 7 осіб.

Так за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність, позивачем були нараховані адміністративно – господарські санкції в сумі 81 412 грн. 68 коп., яка не була сплачена відповідачем, що зумовило звернення позивача з позовом до суду.

Суд зазначає, що частиною 8 ст.69 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі – Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч.1 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частиною 2 ст.19 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до поданого відповідачем звіту середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за звітний період склала 254 особи, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону у відповідача, складає 10 осіб. Проте, кількість інвалідів – штатних працівників у відповідача складає 7 осіб, що є меншим, ніж встановлено нормативом.

Згідно ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Разом з тим, статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. №70 (далі - порядок) встановлено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Стаття 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов’язує підприємство при збільшенні кількості працюючих від 8 до 25 осіб установити норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи та подавати відповідні звіти про наявність вакансій до Центру зайнятості. З матеріалів справи встановлено, що згідно штатного розкладу відповідача кількість штатних посад на підприємстві за 2013 рік склала 254 осіб. Отже, відповідач повинен був створити 10 робочих місць для інвалідів.

Зі змісту статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” слідує обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак це не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на Фонд соціального захисту інвалідів та Державну службу зайнятості. Таким чином, на відповідача покладено обов'язок створити відповідні робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомляти про це центр зайнятості. Невиконання вказаних вимог не звільняє суб'єкта господарювання від відповідальності.

Суд зазначає, що відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики №420 від 19.12.2005 р. (яка втратила чинність з 12.07.2013 р.), підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі надавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків. Згідно положень порядку подання форми звітності № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 р. роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Докази подання відповідачем до центру зайнятості адміністративні дані щодо наявності вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН не надані, що позбавляє суд можливості достовірно встановити дотримання відповідачем вищевказаних норм.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно ч.1 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. З урахуванням вищевикладеного адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

У відповідності до ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів.

А відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Росія» (ЄДРПОУ 25223209) суму адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році в сумі 81 412 грн. 68 коп. (вісімдесят одна тисяча чотириста дванадцять гривень шістдесят вісім копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сіпака