Постанова № 39928582, 23.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року 810/3824/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпапір" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпапір" з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000162205 та №0000152205 від 07.02.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 14.01.2014 по 20.01.2014 ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Транслогістика», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Трейд» за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки ДПІ було складено Акт перевірки від 25.01.2014 № 122/10-16- 22-02/32152800 (далі-Акт перевірки). 11 лютого 2014 року позивачем отримано Податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07.02.2014 №0000162205 та від 07.02.2014 № 0000152205 згідно яких, на підставі вказаного Акту, встановлено порушення п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6 ст. 198, п. 138.2. ст. 138 та п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело, на думку ДПІ до заниження податку на додану вартість (далі ПДВ) на суму 260 682 грн. із яких 86 894грн. штрафні санкції та податку на прибуток приватних підприємств 98 092, 50грн. із яких 32 697,50грн. штрафні санкції.

В Акті перевірки податковий орган робиться висновок, що постачання товару (надання послуг, виконання робіт) від ТОВ «Транслогістика», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Тейд» до позивача фактично не відбувалося і позивачем неправомірно розраховано та сплачено податки.

В обґрунтування своєї позиції, відповідач посилається на інформацію, що міститься в інформаційних базах ДПС, документи надані на запит ДПІ. довідку зустрічної звірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.12.2013 № 3129/26-55-22-01/38705720 ТОВ «Транслогістика», Акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.03.2013 № 1106/22-4/38237973 та Акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві від 18.10.2013 року № 1455/22-07/38517816

Податкові повідомлення - рішення №0000162205 та №0000152205 від 07.02.2014року позивач вважає необґрунтованими і такими, що мають бути скасовані, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства, а висновки ревізора, викладені в Акті перевірки, що є підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є невмотивованими, недоведеними та не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

У судове засідання 23 липня 2014 року представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, 16 липня 2014 року та 23 липня 2014 року представником позивача Р.В. Прохорчуком надано суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача, позивачем безпідставно включено до складу витрат для цілей оподаткуванням податком на прибуток та віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Транслогістика», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Тейд» з підстав її безтоварності, здійснення без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, 09 липня 2014 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи у відсутності представника відповідача в порядку письмового провадження.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом визнано за можливе розглянути справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказах.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 14.01.2014 по 20.01.2014 ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Транслогістика», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Тейд» за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки було складено Акт від 25.01.2014 року №122/10-16-22-02/32152800 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Укрпапір" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Транслогістика», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Тейд» за весь період взаємовідносин».

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток па загальну суму 67155 грн., в т. ч. 2-4 квартал 2012 року на загальну суму 35389грн; 2012 рік на загальну суму -67155 грн.;

- п.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України, в результаті занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 173788, 31 грн., в тому числі в т.ч.: вересень 2012р.- 31770,33 грн.; жовтень 2012р.- 13445,34 грн., листопад 2012р.-9555, 34 грн., грудень 2012р - 7511,33 грн., січень 2013р. - 10076,67 грн., лютий 2013р. - 10242,00 грн., квітень 2013р.- 64500 грн., травень 2013р.-18664,67 грн., червень 2013р.-7840,67 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі: - інформації що міститься в інформаційних базах ДПС, документів наданих на запит ДПІ, довідки зустрічної звірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.12.2013 № 3129/26-55-22-01/38705720 ТОВ «Транслогістика», Акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.03.2013 № 1106/22-4/38237973 та Акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві від 18.10.2013р. № 1455/22-07/38517816.

З аналізу вказаних актів відповідачем встановлено, що, операції по взаємовідносинах з ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж», здійснювались лише з метою одержання податкової вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ і як наслідок не викликало реальних змін майнового стану, тобто не є господарською операцією, а також відсутності у посадових осіб підприємства правових підстав щодо бухгалтерського обліку зазначених операцій, у посадових осіб підприємства відсутні правові підстави щодо відображення в податковому обліку зазначених операцій.

Враховуючи вищенаведене, в ході проведення перевірки не встановлена наявність отримання транспортних та інших послуг і товару від ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж» до ТОВ "Укрпапір".

Крім того, в Акті перевірки зазначається про відсутність товарно-транспортних накладних оформлених по вказаним операціям.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

На підставі Акту перевірки, ДПІ у Обухівському районі Київської області були винесені податкові повідомлення-рішення від 07.02.2014 року: №0000162205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 98092,5 грн., з яких 65395 грн.- основний платіж та 32697, 5 грн.- штрафні (фінансові) санкції та №0000152205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 260682 грн. з яких 173788грн.- основний платіж та 86894 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень - рішень та подав скаргу до Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 лютого 2014 року , за результатами розгляду якої ГУ Міндоходів у Київській області залишила скаргу без задоволення Рішенням про результат розгляду скарги від 23.04.2014року №973/10/10-36-10-01-04/176.

Рішенням від 04.06.2014 року №9893/6/999000/15 Міністерства доходів і зборів України про результат розгляду скарги позивача від 19.05.2014 року , у задоволенні скарги позивача було відмовлено, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення - залишено без змін.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватись перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як зазначено в акті перевірки та підтверджено позивачем, для проведення документальної позапланової перевірки по господарських відносинах з ТОВ «Ярмак Рейд» код ЄДРПОУ 38517816, ТОВ «Фрейтедж» код ЄДРПОУ 368237973 за весь період взаємовідносин було використані такі документи: установчі документи: декларації з податку на додану вартість за період з 01.09.2012р. по 31.08.2013 р.; додаток №5„Розтифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів" до податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.09.2012р. по 31.08.2013р.; матеріали згідно інформаційних баз даних: АІС «Податковий блок». АРМу «Бест Звіт»; акт перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 22.03.2013 року №1106/22-4/38237973 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ГОВ "ФРЕЙГЕДЖ" (код ЄДРІІОУ 38237973) щодо під твердження господарських відносин із платниками податків за період з 23.05.2012 р. по 28.02.2013 р."; акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.10.2013 р. №1455/22-07/3857816 „Про неможливість проведення зустрічної звірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ТОВ «Ярмак Трейд» за березень- чинень 2013року; довідка зустрічної звірки ДП у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 26.12.2013 р. « 3129/26-55-22-01/38705720 „Про результати зустрічної звірки ТОВ «Транслогістика» ; реєстри виданих та отриманих податкових накладних; копії рахунків-фактур; копії видаткових накладних та податкові накладні; копії прибуткових касових ордерів; копії банківських виписок; копії актів здачі-прийняття робіт; платіжні доручення; копії договору №179 від 29.08.2012 року, копії договорів поставки №178 від 29.08.2012 року, №33 від 28.03.2013 року; акти звірки взаєморозрахунків.

Як вбачається з акту перевірки, ТОВ "Укрпапір" мало фнансово-господарські операції з ТОВ „Транслогістика" (код ЄДРПОУ - 38705720) з повною податковою віддачею.

Станом на 31.08.2013 року заборгованість по взаєморозрахункам відсутня.

Перевіркою ТОВ "Укрпапір" з ТОВ „Транслогістика" (код ЄДРПОУ - 38705720) документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Перевіркою ТОВ "Укрпапір" код ЄДРПОУ 05509659 встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ „Транслогістика" (код ЄДРПОУ - 38705720).

В ході перевірки за період з 01.09.2012р. по 30.03.2013р. встановлено взаємовідносини між ТОВ "Укрпапір" та ТОВ "Фрейтедж'" (код ЄДРПОУ 38237973) відповідно до: договору №179 від 29.08.2012р, №178 від 29.08.2012р. актів здачі-прийняття робіт про надання транспортно-експедиційних послуг та послуги по виготовленню зразків уніформи, видаткових накладних на придбання дизельного палива та товару на загальну суму 496697, 99 грн., в тому числі ПДВ -82782, 97 грн.;

Відповідно до договору №179 від 29.08.2012р. перевізник ТОВ"Фрейтедж" надає послуги перевезення (транспорно-експедиційні послуги) замовнику ТОВ "Укрпапір", відповідно до договору поставки дизельного пального №178 від 29.08.2012р. постачальник ТОВ «Фрейтедж» поставляв позивачу дизельне пальне.

Відповідно до вказаних Договорів були виписані видаткові та податкові накладні, акти здачі- прийняття робіт, перелік яких міститься в Акті перевірки.

Наявність вказаних документів визнається як позивачем так і відповідачем в акті перевірки, отже не оспорюється.

В ході перевірки за період з 01.04.2013р. по 31.07.2013р. встановлено взаємовідносини між ТОВ"Укрпапір" та ТОВ "Ярмак Трейд" (код ЄДРПОУ 38517816) відповідно до: договору поставки №33 від 28.03.2013р, актів здачі-прийняття робіт про надання транспортно-експедиційних послуг та послуги по виготовленню зразків уніформи, видаткових накладних на придбання дизельного палива та товару на загальну суму 546032,04 в т.ч. суму ПДВ 91005,34 грн.

За вказаними операціями були виписані видаткові та податкові накладні, акти здачі- прийняття робіт, перелік яких міститься в Акті перевірки.

Наявність вказаних документів визнається як позивачем так і відповідачем в акті перевірки, отже не оспорюється.

Таким чином під час перевірки у відповідача були в наявності договори, податкові та видаткові накладні , акти виконаних робіт з приводу взаємовідносин позивача з ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Трейд», проте, всупереч норм чинного законодавства України, дані документи не приймалися до уваги при проведенні перевірки й коригування показників податкової звітності позивача здійснювалася лише на підставі висновків інших податкових органів.

Вказані коригування також були здійснені відповідачем оскільки в ході перевірки ТОВ „Укрпапір" не надано товарно-транспортні накладні, чим на думку податкового органу порушено вимоги п.1, 2 ст. 9 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) та п.2.4, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704.

Позивачем згідно зазначених вище первинних бухгалтерських документів та видаткових та податкових накладних включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях а також, сформовано валові витрати за відповідні періоди.

Вказані дії позивача є правомірними у зв'язку з наступним.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладені позивачем та ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Необхідно зазначити, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який стверджує про фактичне невиконання договорів з надання послуг, повинно бути надано належні докази на підтвердження неможливості виконання сторонами умов договорів, недостовірності інформації, відображеної у первинних документах бухгалтерського обліку.

Разом з тим, позиція відповідача ґрунтуються лише на Актах інших податкових органів, причому зазначені припущення відповідача не підтверджені чинними рішеннями суду.

В обґрунтування зазначеного відповідач посилається на Акти інших податкових органів, які не мають жодного відношення до предмету перевірки позивача, до того ж, Акти перевірки не стосувались операцій вказаних підприємств з позивачем.

Відсутні жодні посилання на вироки суду, якими було б встановлено, що контрагенти позивача був зареєстровані в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що товари (роботи, послуги) від вказаних контрагентів іншим особам фактично не передавались, а документи фінансово-господарської діяльності складались не уповноваженими на те особами.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Тобто якщо контрагент чи його контрагенти за ланцюжком, не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, а тому сама по собі несплата податку контрагентом (чи його контрагенти за ланцюжком) чи неподання ними звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Факт здійснення операцій позивачем з ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж» підтверджений документально та визнаний відповідачем в Акті перевірки.

В Акті перевірки не надано допустимих та достатніх доказів, а також, відсутнє обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Щодо висновку податкового органу про недійсність (нікчемність) правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж», суд зазначає наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

В свою чергу, згідно частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, що встановлена саме законом, а не актом перевірки податкового органу, адже лише нормою закону має бути встановлено, що правочин є нікчемним.

Зокрема частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 224 Цивільного кодексу України, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною першою зазначеної правової норми визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Також, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Жодних вироків чи рішень судів відповідач суду не надав.

Тобто, підстави нікчемності правочину встановлюються саме законом, а недійсність правочину виключно рішенням суду, а не актами податкових перевірок та/або слідчими податкових органів на власний розсуд.

Судом встановлено, що Договори, укладені позивачем з ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж» є правочинами, спрямованими на реальне настання правових наслідків та досягнення реальних цілей, обумовлених ними, укладений з дотриманням всіх інших вимог, необхідних для чинності правочину згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

На день розгляду справи жодних рішень щодо визнання судом договорів недійсними, фіктивними - не існує. Позивач уклав договіри для отримання реального результату, такий результат був досягнутий, усі первинні документи є в наявності, отже оспорювані правочини не можуть бути визнані фіктивними.

Таким чином, у зв'язку з викладеним вище висновок про недійсність (нікчемність) Договорів укладеного позивачем з ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж» є безпідставним.

Крім того, судом не береться до уваги твердження відповідача, що однією з підстав винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень була відсутність документів, які засвідчують транспортування а саме товарно-транспортних накладних у зв'язку з наступним.

На виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 р. № 7, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі-Наказ №363).

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно пункту 1 Наказу №363, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Також, вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно- транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відсутність документів які засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача або неналежне їх заповнення, дає підстави лише вважати про порушення законодавства України про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства, а відтак відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання товару та реальності вчинення господарської операції.

У даному випадку підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, встановлені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, оскільки перевірка була виїзна, при перевірці відповідач мав доступ до всіх документів позивача, і повинен був звернутись з письмовим запитом до позивача щодо надання цих документів або пояснень з приводу їх відсутності, що зроблено не було. Жодних доказів щодо звернення відповідача до позивача з приводу надання додаткових документів відповідач суду не надав.

Крім того, позивачем 23 липня 2014 року було надано суду належним чином заврені копії товарно-транспортних накладних по перевезеннях, які були виконані за посередництва ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Трейд», ТОВ «Транслогістика», які містяться в матеріалах справи.

Щодо висновку відповідача про відсутності в місці знаходження ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Ярмак Трейд», ТОВ «Транслогістика» суд зазначає, що факт відсутності за місцезнаходженням не підтверджений належним чином, оскільки відповідно до ч. 12 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки.

Частиною 14 цієї ж статті передбачено, що якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Таким чином відсутність юридичної особи за місцезнаходженням підтверджується витягом, випискою, довідкою) з ЄДРПОУ, а відповідно обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Вказаних доказів відповідачем суду не надано.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток , суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як встановлено у судовому засіданні реальність операцій позивача з контрагентами ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж» підтверджено первинною договірною та бухгалтерською документацією, яка була подана позивачем під час перевірки .

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як зазначається в самому Акті перевірки та встановлено у судовому засіданні, податкові накладні були видані та відображені в обліку позивача та його контрагентів у встановленому законом порядку.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується відповідачем, в перевіряємі періоди контрагенти позивача ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Фрейтедж», як і сам позивач, були належним чином зареєстровані та перебували на обліку в податкових органах в якості платників ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.п. 14.1.36 п.14.1. ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

У відповідності до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодекс України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодекс України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки виконання робіт/постачання товару підтверджуються усіма необхідними документами, передбаченими чинним законодавством України, використані позивачем у власній господарській діяльності та відображені належним чином у обліку підприємства та фінансово-господарській звітності позивач мав права відносить суми виконаних робіт до валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на формування податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже висновки відповідача про порушення позивачем вимог 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до цієї норми суди при розгляді податкових спорів мають виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо) економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку достовірні.

Надання податковому органу всіх належних чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Позивачем надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

За таких обставин оспорювані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні, отже, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Таким чином, судові витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області №0000162205 та №0000152205 від 07.02.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпапір" сплачений ним судовий збір у сумі 487(чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.