Ухвала суду № 39925082, 17.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2014 року м. Київ К/9991/4388/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Бухтіярової І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011

у справі № 2а-5522/10/2070

за позовом Фірми «Дельта-С» ЛТД

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фірма «Дельта-С» ЛТД (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Зміївському районі Харківської області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2010 №0000202310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Схід-Профбуд», ТОВ «Опт-Промзапчасть Плюс» за період з 01.03.2007 по 28.02.2010, за результатами якої складено акт від 22.04.2010 №422/23/23757852.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2010 №0000202310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 26395,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 13197,50 грн.

Підставою для визначення податкового зобов'язання слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30.05.1997 за №165, в результаті чого завищено задекларовані суми податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ «Електроспецтех» на загальну суму 26395,39 грн., у тому числі за березень 2009 року на суму 10080,32 грн., за серпень 2009 року на суму 7813,94 грн., за вересень 2009 року на суму 8501,13 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по податку на додану вартість за податковими накладними в яких зазначено місце розташування юридичної особи постачальника, яке не відповідає дійсності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні надання послуг згідно договорів на виконання підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Як вбачається з матеріалів справи, на час складення податкових накладних Фірма «Дельта-С» ЛТД та ТОВ «Електроспецтех» рахувалися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, були зареєстровані за адресами, вказаними на виданих податкових накладних, були зареєстровані та стояли на обліку як платники податку на додану вартість, щодо них не було внесено змін чи відомостей про відсутність за юридичною адресою до ЄДРПОУ.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судами вірно зазначено, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

Отже, за таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)І.О. Бухтіярова