Постанова № 39914775, 24.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року Справа №2а-475/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Державної інспекції України з контролю за цінами до Переяслав-Хмельницької житлово-експлуатаційної контори про стягнення економічних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Державна інспекція з контролю за цінами в Київської області звернулась до суду з адміністративним позовом до Переяслав-Хмельницької житлово-експлуатаційної контори (далі – відповідач) про стягнення економічних санкцій на загальну суму 500569,11 грн. на підставі рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін №337 від 24.10.2008.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 позивача – Державну інспекцію з контролю за цінами в Київської області замінено на Державну інспекцію України з контролю за цінами в порядку процесуального правонаступництва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу рішенням про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін №337 від 24.10.2008 нараховано санкції в загальній сумі 500569,11 грн., які відповідачем у добровільному порядку не сплачені.

Відповідач заперечень проти адміністративного позову не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Переяслав-Хмельницька житлово-експлуатаційна контора, код за ЄДРПОУ 05447906, зареєстрована як суб’єкт господарювання 20.06.1996, номер запису в ЄДР 13581200000000118.

З 06.10.2008 по 24.10.2008 посадовими особами Державної інспекції з контролю за цінами в Київської області проведено планову перевірку Переяслав-Хмельницької житлово-експлуатаційної контори, за результатами якої складено Акт №506 від 24.10.2014, у висновках якого зафіксовано низку порушень з боку відповідача. Так, виявлено, що у порушення вимог Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №560 відповідачем у 2007 році та січні-липні 2008 року не здійснено перерахунок розміру плати за ненадані ним у повному обсязі послуги з утримання будинків і прибудинкових територій по статті витрат «дератизація та дезінсекція».

Зважаючи на виявлені у ході контролюючого заходу порушення комунальним підприємством вимог чинного законодавства про ціноутворення, Державною інспекцією з контролю за цінами в Київській області зроблено висновок про те, що у період з 01.01.2007 по 01.08.2008 необгрунтовано отримано виручку у загальному розмірі 166856,37 грн.

24.10.2008 начальником Державної інспекції з контролю за цінами в Київської області на підставі Акту №506 від 24.10.2014 прийнято рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін №337 від 24.10.2008, яким у відповідача вилучено необґрунтовано одержану суму виручки в розмірі 166856,37 грн. та нараховано штраф в сумі 333712,74 грн.; загальна сума санкцій - 500569,11 грн.

Рішення №337 від 24.10.2008 вручено відповідачу 28.10.2008.

У зв’язку з несплатою відповідачем нарахованих рішенням №337 від 24.10.2008 санкцій Державна інспекція з контролю за цінами в Київської області звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.1990 №507-ХІІ державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІV.

Частиною першою статті 14 зазначеного Закону передбачено, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Згідно з приписами частини другої вказаної статті ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Так, в силу приписів підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до пункту 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №560 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), розмір тарифів (нормативних витрат, пов'язаних з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) визначається по кожному будинку окремо залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з типовим переліком послуг.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №560 під час формування тарифу на послуги повинна забезпечуватися прозорість усіх його складових з визначенням вартості кожної з них з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири. У разі зміни розміру складових до тарифу на послуги вносяться відповідні зміни.

До типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з вимогами наведеного вище підзаконного нормативно-правового акту входить: прибирання сходових кліток; прибирання прибудинкової території; вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів; прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель; технічне обслуговування ліфтів; обслуговування систем диспетчеризації; технічне, обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації; дератизація; дезінсекція; обслуговування димовентиляційних каналів; технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення; технічне обслуговування побутових електроплит; поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території; ремонт обладнання спортивних майданчиків; ремонт обладнання дитячих майданчиків; ремонт обладнання господарських майданчиків; поливання дворів, клумб і газонів; підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період; прибирання та вивезення снігу; експлуатація номерних знаків будинків; очищення дворових туалетів та приямків; освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води; енергопостачання для ліфтів; очищення неканалізаційних люків; періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води та теплової енергії; інші прямі витрати.

З матеріалів справи (а.с. 6) вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області від 07.07.2006 №11-04-У затверджено тарифи на житлово-комунальні послуги, що надаються територіальній громаді міста Переяслав-Хмельницький.

При цьому, окремо для кожного будинку, що обслуговується позивачем, визначено вартість послуг (тариф) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

У період з 01.01.2007 по 01.08.2008 відповідач надавав послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідно до встановленого тарифу з економічно обґрунтованою структурою, затвердженого наведеним вище рішенням.

При цьому виконані Переяслав-Хмельницькою житлово-експлуатаційною конторою у вказаний період роботи по статтям витрат «дератизація», «дезінсекція» не є окремими послугами, оскільки є деталізацією витрат, передбачених чинним законодавством для формування тарифу на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В силу вимог чинного законодавства України при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, необгрунтовано одержана суб’єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється як різниця між фактичною виручкою від реалізації послуги та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-ІV передбачено, що виконавець житлово-комунальних послуг повинен забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг за їх функціональним призначенням, у тому числі послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Виходячи із наведених вище правових норм, житлово-комунальна послуга, у тому числі послуга з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій - це єдине благо (єдине ціле). Кожна складова тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій має грошовий вираз, але загалом надається єдина послуга, а. не її складові.

Договори із споживачами укладаються на єдину послугу (утримання конкретного будинку та його прибудинкової території) відповідно до вимог Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №560.

Як було зазначено, у деяких складових тарифу існує різниця між фактично наданою послугою та її вартістю.

Враховуючи, що органом місцевого самоврядування встановлено тариф на єдину послугу, а не визначено окремо складові, з яких можна обирати, суд дійшов висновку про те, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надавались у межах тарифу.

Суд також звертає увагу на те, що в силу приписів пункту 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.2001 №298/519, підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції, при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, необгрунтовано одержана виручка обчислюється як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.

Отже, підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є саме факт одержання суб’єктом господарювання необгрунтовано отриманої виручки в результаті порушення порядку визначення вартості наданих послуг.

При цьому, у вирішенні спору про стягнення економічних санкцій потрібно враховувати, що виручкою від реалізації послуг, розмір яких встановлено господарюючим суб'єктом з порушенням вимог законодавства про ціноутворення, є сума, яка фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та/або в касу.

Розмір необгрунтовано одержаної відповідачем суми виручки обраховувався посадовими особами позивача, виходячи з відсотка сплати споживачами коштів за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.01.2007 по 01.08.2008.

Крім того, відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Статтею 239 Господарського кодексу України передбачено, що одними з видів адміністративно-господарських санкцій є вилучення прибутку (доходу) та адміністративно-господарський штраф, який в силу статті 241 цього Кодексу є грошовою сумою, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Оскільки санкції, передбачені вказаною вище нормою, є конфіскаційними, стягуються в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, вони можуть застосовуватися виключно протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як було зазначено вище, адміністративно-господарські санкції застосовано до відповідача рішенням від 24.10.2008.

Враховуючи, що такі санкції можуть бути застосовані не пізніше як через один рік з дня порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, суд дійшов висновку про те, що вилучення у відповідача отриманого ним доходу з січня по жовтень 2007 року та застосування до нього штрафу здійснено з перевищенням встановленого законодавством річного терміну.

Також судом встановлено, що рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Київської області №337 від 24.10.2008 було оскаржено в судовому порядку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 у справі №2а-297/10/1070, серед іншого, визнано протиправним та скасовано рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Київської області №337 від 24.10.2008.

З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог та встановлених під час судового розгляду обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи, що адміністративний позов поданий суб’єктом владних повноважень, звільненим від сплати судових витрат, та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених відповідачем, судові витрати стягненню з Державного бюджету України не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.