Постанова № 39913457, 22.07.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

22 липня 2014 року Справа № 2а-818/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДПІ у Ленінському р-ні м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській обл., вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

довідповідача 1 ТОВ "ДЕ - ЛОНГА", вул. Велика Морська, 63, м. Миколаїв, 54001 відповідача 2: ТОВ "ТРАНСАВТОКОМПЛЕКС", вул. 1-а Інгульська, 1/2, м. Миколаїв, 54024 простягнення заборгованості в сумі 336127,0 грн., В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про стягнення з відповідача 1 отриманих коштів за угодами купівлі-продажу на суму 336127,00 грн. на користь відповідача 2, а також стягнення з відповідача 2 вартості товарів, отриманих від відповідача 1, у сумі 336127,00 грн. в дохід держави.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідачі уклали угоди, спрямовані на ухилення від оподаткування, що призвело до втрат дохідної частини бюджету.

У судове засідання прибув представник позивача, відповідачі в судове засідання не прибули. На підставі ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи те, що в судове засідання прибув тільки представник позивача, а відповідачі належним чином повідомлені про дату і час судового засідання, суд вважає, що маються підстави для розгляду справи в письмовому провадженні.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У листопаді 2011 р. позивачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка відповідача 2 з метою правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з відповідачем 1 за період з 1 січня до 31 грудня 2010 р., за результатами якої складено акт від 2 грудня 2011 р. № 3475/23-100/36384468 (а. с. 10-19).

Перевіркою встановлено відсутність реальності поставок товарів відповідачу 2 від відповідача 1 на суму 172565,64 грн. та невідповідність первинних документів нормам законодавства, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Встановлено також порушення відповідачем 2 п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7. п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим за рахунок штучного формування податкового кредиту занижено податок на додану вартість на суму 27259,92 грн.

Суд не погоджується з висновками позивача щодо нікчемності правочинів відповідачів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

Жодну з цих підстав не може бути застосовано до договорів між відповідачами.

Щодо посилання позивача на ст. 228 ЦК України - правочин, який порушує публічний порядок, то ця норма також не стосується зазначених договорів. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як роз'яснив Верховний Суд України в постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 6 листопада 2009 р. правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок (п. 18 постанови Пленуму ВСУ).

Договори купівлі-продажу автозапчастин і про надання послуг по ремонту автомобілів за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Ті обставини, що у відповідача 1 відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробнича база, складські приміщення можуть служити доказами фіктивності або удаваності правочинів (ст. ст. 234, 235 ЦК України) та оспорювання їх в судовому порядку, але не можуть бути підставою для визнання їх нікчемними.

Також для визнання правочину недійсним не має значення чи були сплачені сторонами податки з отриманих по цьому правочину коштів чи ні, оскільки ці зобов'язання (сплата податків) виникають завжди після вчинення самого правочину.

Крім того, суд не може вважати належним доказом по справі ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 жовтня 2013 р. про закриття кримінального провадження стосовно засновника відповідача 1 ОСОБА_1 оскільки на підставі ч. 4 ст. 72 КАС України обов'язковим для адміністративного суду є вирок суду в кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз