Постанова № 39911642, 23.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 11/184

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 липня 2014 року 16:53 № 826/8385/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-Виробнича Група" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень від 22.05.2014 № 0002222201 та № 0002212201, за участі представників сторін:

представник позивача Галатенко Є.Є.;

представник відповідача Бондар І.П.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 липня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламно - Виробнича Група" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2014 № 0002222201 та № 0002212201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/8385/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2014 року зупинено провадження в адміністративній справі № 826/8385/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2014 року поновлено провадження в адміністративній справі № 826/8385/14.

В судовому засіданні 23.07.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, посадовими особами ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Юридична компанія «Форт» (код ЄДРПОУ 36309459) за період з 01.03.2011 по 30.09.2011 (далі - Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 28 614,00 грн., в тому числі за 2011 р. - І квартал в сумі 5 837,00 грн., за ІІ-ІІІ квартал в розмірі 22 777,00 грн. та порушено п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим занижено ПДВ на загальну суму 24 476,00 грн., в т. ч. по періодам: за березень 2011 року - 4 670,00 грн., квітень 2011 року - 2 984,00 грн., травень 2011 року - 10 619,00 грн., червень 2011 року - 5 370,00 грн., липень 2011 року - 833,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято ППР № 0002222201 від 22.05.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 34 166,00 грн. (за основним платежем - 22 777,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 389,00 грн.), та ППР № 0002212201 від 22.05.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 25 233,00 грн. (за основним платежем - 16 822,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 411,00 грн.).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Абзацом 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Юридична компанія «Форт».

Так, судом встановлено, що між ТОВ "Рекламно-Виробнича Група" (Замовник) та ПП «Юридична компанія «Форт» (Виконавець) від імені директора ОСОБА_4 було укладено договір про надання послуг № 010211 від 01.02.2011 (Т. 1, арк. 50-52).

Предметом вказаного договору було зобов'язання Замовника доручити та зобов'язання Виконавця надати Замовникові послуги з макетування, дизайну або виготовлення рекламної продукції.

На підтвердження виконання договорів з ПП «Юридична компанія «Форт» позивачем надано до суду рахунки - фактури (дизайнерські послуги (брендбук), розробка проекту ОЗР, розробка конструктивну та дизайну, макетування та підготовка до друку, послуги вишивки, дизайн та виготовлення чайної карти, монтаж стендів, виготовлення наліпок, макетування та монтаж, нанесення логотипу, макетування та дизайн, макетування), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні та платіжні доручення (Т. 1, арк. 53-112).

З аналізу вищевказаних документів вбачається, що ПП «Юридична компанія «Форт» нібито надавало позивачеві дизайнерські послуги (брендбук), розробка проекту ОЗР, розробка конструктивну та дизайну, макетування та підготовка до друку, послуги вишивки, дизайн та виготовлення чайної карти, монтаж стендів, виготовлення наліпок, макетування та монтаж, нанесення логотипу, макетування та дизайн, макетування.

Проте, суд вважає доцільним зазначити, що позивачем крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: документів, що підтверджують транспортування вищевказаних матеріалів, конструкцій, обладнання контрагентом позивача; доказів існування транспортних засобів у ПП «Юридична компанія «Форт»; документів, що підтверджують право власності або оренду складського приміщення, на якому мали зберігатися вищевказані матеріали, конструкції, обладнання; документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку вищевказаних матеріалів, конструкцій, обладнання.

Крім того, згідно п.п. 2.1.1 Договору № 010211 від 01.02.2011, замовник повинен був надати виконавцю технічне завдання, відповідно до якого виконавець зобов'язувався виконати послуги. Проте, позивач не надав суду відповідне технічне завдання, а з наданих в судовому засіданні 23.07.2014 фотознімків торгівельної продукції з рекламою у торгівельному павільйоні не можливо встановити виконання умов Договору № 010211 від 01.02.2011.

Також з наданих позивачем документів, а саме: договору № 010211 від 01.02.2011, рахунків - фактури, актів здачі - прийняття робіт та податкових накладних неможливо встановити, які саме товари (роботи, послуги) рекламувались та кому належали дані товари, роботи, послуги, в т.ч. позивачем не надано доказів можливого замовлення третіми особами позивачу рекламних послуг та доказів подальшої реалізації наданих позивачу вищевказаних послуг і як використав позивач їх у своїй господарській діяльності.

Крім цього, позивач не надав суду жодної банківської виписки на підтвердження оплати за надані послуги, а надані платіжні доручення (Т. 1, арк. 98-112) не містять жодних відміток банку, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити факт оплати наданих позивачу послуг.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання рекламних послуг. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, оформлені лише на підставі формально складених первинних документів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.).

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Юридична компанія «Форт» ухвалою суду від 17.06.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана представником позивача 18.06.2014, підтвердженням чого є відповідна розписка на звороті ухвали про відкриття провадження від 18.06.2014 (Т. 1, арк. 1).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Позиція відповідача ґрунтується на акті державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 06.02.2014 № 117/26-58-22-08-11-36309459 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Юридична компанія «Форт» (код ЄДРПОУ 36309459) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 01.11.2010 по 18.11.2013», згідно якого встановлено, що у штаті підприємства знаходиться 1 (один) працівник, основні фонди та транспортні засоби відсутні.

Крім цього, в Акті перевірки від 07.05.2014 № 894/26-53-22-01-21-33055622 містяться посилання на протокол допиту свідка (Т. 1, арк. 36-37), згідно якого гр. ОСОБА_8, яка була керівником ПП «Юридична компанія «Форт» пояснила, що чує вперше, що являється директором даного підприємства, оскільки за матеріальну винагороду погодилася зареєструватися засновником ПП «Юридична компанія «Форт», проте жодної фінансово-господарської діяльності та ведення бухгалтерського і податкового обліку не здійснювала.

Однак, суд зазначає, що договір між позивачем та ПП «Юридична компанія «Форт» від 01.02.2011 № 010211 від ПП «Юридична компанія «Форт» були підписані ОСОБА_4, в той час як, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців керівником даного підприємства являлася ОСОБА_8 (з 26.01.2011, Т. 1, арк. 113).

Проте, згідно пояснень ОСОБА_8 випливає, що вона жодної фінансово -господарської діяльності ПП «Юридична компанія «Форт» не здійснювала, а лише формально зареєструвалася засновком даної юридичної особи за матеріальну винагороду в розмірі щомісячної заробітної плати сумою у 800,00 грн.(Т. 1, арк. 36).

Крім цього, надані позивачем первинні документи на підтвердження виконання договору від 01.02.2011 № 010211 від імені ПП «Юридична компанія «Форт» також підписані ОСОБА_4 або взагалі містять лише підпис особи та печатку контрагента без зазначення ПІБ особи, яка їх підписала (Т. 1, арк. 53-97).

Проте, позивачем не надано жодних доказів для встановлення повноважень у ОСОБА_4 на підписання даних документів від імені ПП «Юридична компанія «Форт».

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ПП «Юридична компанія «Форт» гр. ОСОБА_4, тоді як з наданого позивачем Витягу з ЄДРПОУ директором даного підприємства з 26.01.2011 значиться - ОСОБА_8 (Т. 1, арк. 113-115).

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "Рекламно-Виробнича Група" та ПП «Юридична компанія «Форт» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ПП «Юридична компанія «Форт» договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

З приводу викладеного, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV та пунктів 2.4, 2.5, 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій, та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного суд зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, суд зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_4 являється директором ПП «Юридична компанія «Форт» та мала право підписувати усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, оскільки відповідно до Витягу з ЄДРПОУ директором даного підприємства є інша особа, а саме: ОСОБА_8, яка стверджує, що лише зареєструвалася засновником ПП «Юридична компанія «Форт» за матеріальну винагороду і жодної діяльності та обліку не вела.

Отже, з урахуванням того, що підписи в первинних документах виконані не встановленою особою, при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, основних фондів та транспортних засобів надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

У зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з ПП «Юридична компанія «Форт», суд погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених відповідно до податкових накладних, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи підписані невстановленою особою, що підтверджується висновком спеціаліста.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

Аналогічна позиція відображена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.), ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.), постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі 826/13815/13-а (колегія суддів у складі головуючого Оксененка О.М., суддів Бистрик Г.М., Федотова І.В).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Суд наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Рекламно-Виробнича Група" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-Виробнича Група" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламно-Виробнича Група" решту суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова