Постанова № 39907370, 22.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року № 810/3518/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Миронівський хлібопродукт" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

6 червня 2014 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулося публічне акціонерне товариство "Миронівський хлібопродукт" (далі - позивач) з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 травня 2014 р. № 0001651500.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які були укладені між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Семикс" (далі - ТОВ "Семикс"). Стверджує, що всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані їх сторонами в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що правочини між позивачем та ТОВ "Семикс" за період з 1 січня по 28 лютого 2014 р. здійснені без мети настання реальних наслідків. Стверджує, що названі правочини є нікчемними (т. 1 а.с. 72-76).

17 липня 2014 р. представниками сторін були подані клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, клопотання сторін, суд не знаходить перешкод для розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, без участі повноважних представників сторін відповідно до приписів ч. 4 ст. 122 КАС України за наявними в ній матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.

30 березня 1998 р. позивач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т. 2 а.с. 133-137).

Основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: вирощування зернових та технічних культур; розведення птиці; вирощування м'яса свійської птиці та кролів; виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; розподілення газоподібного палива системою трубопроводів; оптова торгівля м'ясом та м'ясопродуктами.

З 24 квітня по 12 травня 2014 р. відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість за період з 1 січня по 28 лютого 2014 р. та нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з 1 по 28 лютого 2014р., за результатами якої 19 травня 2014 р. було складено акт перевірки № 377/15-01/25412361 (далі - акт перевірки № 377/15-01/25412361) (т. 1 а.с. 15-35).

У розділі "Висновок" названого акту перевірки зазначено, що позивачем порушено:

1) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4, ст. 200 Податкового кодексу України від 2 грудня 2012 р. № 2755-VI (далі - ПК України), внаслідок чого завищено суму податкового кредиту за лютий 2014 р., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у березні 2014 р. на суму 45 609 грн 83 коп.

На підставі висновків акту перевірки № 377/15-01/25412361 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2014 р. № 0001651500, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 68 415 грн 00 коп., з якої сума завищеного бюджетного відшкодування - 45 610 грн 00 коп., штрафні санкції - 22 805 грн 00 коп. (далі - податкове повідомлення-рішення № 0001651500) (т. 1 а.с. 36);

У зв'язку з тим, що позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправними, ним було подано даний адміністративний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані ПК України,

Згідно з вимогами п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до вимог п. 85.8 ст. 85 ПК України посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Як убачається з п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з вимогами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з вимогами п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Як убачається з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із аналізу положень ст. ст. 138 і 198 ПК України вбачається, що скористатися правом на формування валових витрат і податкового кредиту можливо лише при наявності первинних бухгалтерських документів, оформлених у відповідності до Закону. Відсутність таких документів зумовлює неможливість включення позивачем до складу валових витрат і податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними документами у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з вимогами п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до вимог п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Як убачається з п. 201.12 ст. 201 ПК України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку. Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

Наявні матеріали справи свідчать, що відповідачем було поставлено під сумнів фінансово - господарську діяльність позивача, зокрема, реальність господарських операцій з контрагентом - ТОВ "Семикс" та зроблено висновок, що господарські операції між ними були фіктивними правочинами.

Проте, даний висновок суд вважає помилковим з таких підстав.

3 січня 2014 р. між позивачем (замовником) та ТОВ "Семикс" (виконавцем) було укладено договір про надання № 05-01 (далі - договір № 05/01) (т. 1 а.с. 37-40).

Згідно з п.п. 1.1 п. 1 названого договору виконавець взяв на себе зобов'язання надати маркетингові послуги, а замовник прийняти та оплатити їх.

Відповідно до п.п. 3.1 п. 3 названого договору вартість послуг, строки та порядок оплати вказуються в Додатках до договору, які є його невід'ємною частиною.

На виконання договору № 05/01 позивачем суду було надано такі докази. Зокрема:

1. Додаткові угоди від 3 та 17 січня 2014 р. (т. 1 а.с. 41-42).

2. Акт здачі - приймання наданих послуг від 14 лютого 2014 р. на загальну суму 257 000 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 44).

3. Податкову накладну від 14 лютого 2014 р. № 6504 на загальну суму 257 000 грн 00 коп. (т. 1 а.с. 45).

4. Звіт про надані послуги (т. 1 а.с. 174-234, т. 2 а.с. 1-109).

Перелічені документи були підписано посадовою особою ТОВ "Семикс" та завірені печаткою цього товариства.

Судом враховано, що на дату укладення та виконання договору № 05/01 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ "Семикс", зокрема, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно з яким названий контрагент зареєстрований, як юридична особа, а його засновником є ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 138-140).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2013 р. між позивачем та ТОВ «Семикс» було укладено договір поставки № 1410П/ДК (далі - договір № 1410П/ДК).

Згідно з п.п. 1.1 постачальник взяв на себе зобов'язання поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар у кількості, найменуваннях та цінах, зазначених у накладних.

На підтвердження факту розрахунку за договорами укладеними між позивачем та ТОВ "Семикс", а саме № 05/01 та № 1410П/ДК, позивачем було надано угоду про зарахування однорідних зустрічних вимог № 4 від 18 лютого 2014 р. (далі - угода № 4).

Відповідно до п. 1 даної угоди позивач має заборгованість перед виконавцем за договором № 05/01 на загальну суму 257 000 грн 00 коп.

Згідно з п. 2 вказаної угоди ТОВ «Семикс», що є покупцем зо договором поставки від 11 березня 2013 р. № 1410П/ДК має заборгованість перед постачальником за товар на загальну суму 257 000 грн 00 коп.

Таким чином, у сторін виникли зустрічні однорідні вимоги у сумі 257 000 грн 00 коп.

Як вбачається з п. 4 угоди № 4, сторони домовилися зарахувати зустрічні однорідні вимоги по сплаті грошових сум, а саме 257 000 грн 00 коп., як погашення взаємних вимог (т. 1 а.с. 43).

На підставі викладено суд дійшов висновку, що:

- укладення та виконання позивачем договору № 05/01 дійсно мало місце та було вчинено з метою здійснення господарської діяльності;

- виконання позивачем договору № 05/01 призвело до зміни його майнового стану;

- на дату укладення та виконання позивачем договору № 05/01 у нього не було сумніву стосовно дійсності реєстрації та господарської діяльності ТОВ "Семікс", що підтверджується копією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т. 2 а.с. 138-140).

Наведене свідчить про реальність укладення та виконання договору № 05/01 між позивачем та ТОВ "Семикс".

Водночас, судом не можуть бути до уваги посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Семикс" щодо підтвердження господарських відносин за період з 1 січня по 28 лютого 2014 р., оскільки, сам по собі названий акт не може бути підтвердженням правовідносин між позивачем та названим контрагентом (т. 2 а.с. 144-175).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та не надано суду доказів, які б спростовували надані позивачем докази.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення № 0001651500 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 9, 69 - 72, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 27 травня 2014 р. № 0001651500.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Миронівський хлібопродукт" сплачений ним судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Виноградова О.І.