Ухвала суду № 39907136, 21.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2014 р. м. Київ К/800/38976/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013

у справі № 826/3523/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіТрейд»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування рішень, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС від 29.08.2012 № 0000692260 в частині збільшення ТОВ «ДіТрейд» грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1652719,00 грн. та від 14.01.2013 № 0000032260 в частині збільшення ТОВ «ДіТрейд» грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1796434,00 грн.

ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 15.08.2012 № 639/22-6/34980845.

На підставі акту перевірки відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 29.08.2012 № 0000692260 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1665751 грн., яке оспорюється позивачем в частині грошового зобов'язання в сумі 1652719,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 № 0000032260 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1445596 грн. основного платежу та в сумі 359677 грн. штрафних (фінансових) санкцій, яке оспорюється позивачем в частині грошового зобов'язання в сумі 1437147 грн. основного платежу та 359287,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 29.08.2012 № 0000692260 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1652719,00 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 14.01.2013 № 0000032260 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1437147 грн. основного платежу та в сумі 359287,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій - про порушення вимог п. 198.1 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

За висновками відповідача порушення наведених норм закону полягало у неправомірному включенні позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту витрат та податку на додану вартість, відповідно, за операціями з придбання у ТОВ «Сатекс Груп» нафтопродуктів за нікчемним договором від 09.09.21011 № 0909ДІ, отримання та оприбуткування яких не підтверджено первинними документами. При цьому відповідач також виходив з того, що ТОВ «Сатекс Груп» відсутнє за місцезнаходженням, директор підприємства не мав стосунку до фінансово-господарської діяльності останнього, що випливає з його пояснень, наданих ГВ ПМ ДПІ у м.Черкаси.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Надаючи оцінку формуванню платником податку на прибуток витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, слід застосовувати положення ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України, а формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу його активів, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати

та податковий кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущенням контрагентом порушення правил створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності.

Платник податків (покупець) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за підприємством-контрагентом, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органі, в т.ч. як платник податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати чи податковий кредит.

У разі коли контрагент допустив порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідну відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

До того ж встановлення певних фактів в ході оперативно-розшукових заходів, слідства у кримінальній справі, що стосується осіб, причетних до створення підприємств (постачальників), не є підставою для звільнення від доказування обставин в адміністративній справі і без відповідного судового рішення у кримінальній справі такі факти самі собою не є доказом вчинення злочину і допущення суб'єктом господарювання (покупцем) чи відсутності з боку останнього певного порушення.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушенні кримінальної справи стосовно директора ТОВ «Сатекс Груп» було відмовлено, а також встановлено, що згідно з нотаріально-засвідченою заявою директора ТОВ «Сатекс Груп» від 22.08.2012 останній особисто підтвердив, що, будучи директором і головним бухгалтером підприємства він особисто підписував усі документи при здійсненні фінансово-господарської діяльності у взаємовідносинах з позивачем, що також підтверджується експертним дослідженням від 11.09.2012 № 8485/84/86/12-32.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини при формуванні платником податків на прибуток та на додану вартість витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун