Ухвала суду № 39907097, 22.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 року м. Київ К/800/250/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Маринчак Н. Є. Моторний О. А.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській областіна постанову та ухвалуТернопільського окружного адміністративного суду від 09.12.2011 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 рокуу справі№ 2-а-1970/34661/11за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Захід - ТМ»до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекціїпровизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.12.2011 року у справі № 2-а-1970/34661/11, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року, позов задоволено частково. Податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 15.08.2011 року № 0000312304 та № 0000302304 скасовано. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 13, 92, 203, 228, 532 Цивільного кодексу України. пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 1.19. 1.21 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 69, 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки, TOB «Захід ТМ» щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «НАТА-ВАР» для з'ясування їх реальності та повного відображення в обліку особи та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.04.2008 року по 31.03.2010 року, складено акт № 5429/23-04/32941822 від 01.08.2011 рок, яким зафіксовано порушення, ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 92, ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 228, ст. 532 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення та виконання правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених з ПП «НАТА-ВАР»; п. п. 1.19, 1.21 cт. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000312304 від 16.08.2011 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 446 438,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 111 609,50 грн. та № 0000302304 від 16.08.2011 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 357 150,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 89 287,50 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у податкового органу правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач не може нести відповідальність за недобросовісність контрагентів з якими він здійснює господарські операції, а доводи акта перевірки спростовується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно із п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Законом України «Про податок на додану вартість»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів поставки № 20/05/09-6 від 20.05.2009 року, № 08/06/09-1 від 08.06.2009 року, № 02/07/09-2 від 02.07.2009 року, № 10/08/09-1 від 10.08.2009 року, укладених позивачем та ПП «НАТА-ВАР», підтверджено відповідними первинними документами зокрема: видатковим накладними, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, сертифікатами якості, розрахунковими документами, а також податковими накладними.

Придбані у ПП «НАТА-ВАР» матеріальні цінності використанні в господарській діяльності позивача.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що в разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Доводи податкового органу на те, що постановою Господарського суду Львівської області від 22.12.2009 року у справі № 8/113 ПП «НАТА-ВАР» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, не спростовують встановлених обставин реальності виконання договорів.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.12.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року, у справі № 2-а-1970/34661/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Н. Є. Маринчак

О. А. Моторний