Ухвала суду № 39907083, 22.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2014 р. м. Київ К/800/64234/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя СуддіМуравйов О. В. Маринчак Н. Є. Моторний О. А.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіна постанову та ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 рокуу справі№ 2а/1570/8266/2011за позовомПриватного підприємства «Лєсік & Т»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень,-В С Т А Н О В И В :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року у справі № 2а/1570/8266/2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року, скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області № 0001122301, № 0001112301, № 0001102301 від 16.05.2011 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з не явкою представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової документальної виїзної перевірки ПП «Лєсік & Т» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року складено акт № 740/49/23-02/32153060 від 08.04.2011 року, яким зафіксовано порушення ч. 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.6. п. 7.2., пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2.8 ст. 2 Положення «Про ведення касових операцій в національної валюті в Україні», затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, п. 1.1 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, пп. 3.1.3 п. 3.1, п. 3.4 ст. 3, п. 4.3, пп. пп. 4.2.9 4.2.12 п.4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, ст. 16, п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19, п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі акта перевірки відповідачем 16.05.2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001122301, яким визначено суму зменшеного ПП «Лєсік & Т» розміру від'ємного значення суми ПДВ за 2-ге півріччя 2010 року в сумі 2 027 313,00 грн.; № 0001102301, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 088 040,00 грн., (870 432,00 грн. за основним платежем, 217 608,00 грн. за штрафними фінансовими санкціями) та № 0001112301, яким визначено суму збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 7 756 238,75 грн. (6 204 991,00 грн. за основним платежем, 1 551 247,75 грн. за штрафними фінансовими санкціями).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної виходили з того, що висновки податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат операцій позивача та контрагентів, зазначених в акті перевірки, не підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно із п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У відповідності до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з TOB «Флорін», ПП «Адріатика-Н», ПП "Астраком", TOB «Ватикан-Arpo», TOB «ШТОРМ», TOB «Транс-Трейд-Ком», TOB «Інвест ЛТД», ПП Агротранс», ПП «РАСИНГ ГРУП», ПП «Стилет - Юг», TOB «Агроникс -М», TOB «Агромарин - М», TOB «Шер К», TOB «Укрторгмед», TOB «Магнолія - Л», ПП «Альтекс-Юг», ПП «Агротранс», ПП «Ространсагро», ПП «ІНТЕР-ТОРГСНАБ», ПП АФ «Астарта», ТОВ «Українська Зернова Логістична Компанія», предметом яких є купівля сільськогосподарської продукції, підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, банківськими виписками, договорами, регістрами бухгалтерського обліку, товарно-транспортними накладними, а також податковими накладними та реєстром податкових накладних.

Товар фактично використаний позивачем в господарській діяльності шляхом прямих поставок на адресу інших контрагентів.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагентів позивача, в тому числі по подальшому ланцюгу постачання, оскільки вони не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання операцій із спірними контрагентами викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року у справі № 2а/1570/8266/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надсилання її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановленні статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Н. Є. Маринчак

О. А. Моторний