Ухвала суду № 39907080, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2014 р. м. Київ К/9991/24155/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Закарпатської області

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 14/42 (4448/11/9104)

за позовом Приватного підприємства «КГМ-Рейн»

до 1. Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області,

2. Головного Управління Державного казначейства України в Закарпатській області

про відшкодування з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «КГМ-Рейн» звернулося до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 10796, 70 грн.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011, позов задоволено повністю.

ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, вказуючи на те, що необхідною підставою для отримання бюджетного відшкодування є фактичне надходження коштів зі сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Головне управління Державного казначейства України у Закарпатській області в порядку, встановленому ст. 217 Кодексу адміністративного судочинства України, подало заяву про приєднання до касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Приватним підприємством «КГМ-Рейн» 20.03.2006 подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2006 року, розрахунок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та заяву про повернення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2006 року в сумі 13021 грн.

ДПІ у м.Ужгороді Закарпатської області проведено невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2006 № 22/23-0/19105262 з висновками про підтвердження наявності у позивача від'ємного значення з податку на додану вартість в загальній сумі 13021 грн. Водночас вказаним актом перевірки встановлено неможливість підтвердження бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 10796, 70 грн. на користь позивача через непроведення зустрічних перевірок контрагентів. Решта податку на додану вартість в сумі 2224 грн. відшкодована з Державного бюджету України.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено, фактичне придбання позивачем товару (робіт, послуг) не оспорюється.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов'язаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов'язує податковий орган у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на відшкодування з бюджету податку на додану вартість внаслідок непідтвердження факту сплати податку на додану вартість постачальниками до держбюджету у ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо помилковості такої позиції податкового органу.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання ним вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість та отримання такого відшкодування.

Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту проведення зустрічних перевірок контрагентів в ланцюгу постачання та підтвердження такими перевірками сплати ними податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун