Постанова № 39906645, 17.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

за результатами скороченого провадження

м. Київ

17 липня 2014 року № 826/6466/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. розглянувши, в порядку скороченого провадження, адміністративну справу

за позовом

Державної екологічної інспекції у місті Києві

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфортна оселя"

про

тимчасову заборону виконання робіт з експлуатації стаціонарних джерел викидів

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статі 1 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Частиною першою статті 17 зазначеного Закону встановлено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, зокрема, зобов'язані: забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах; здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів; своєчасно в установленому порядку сплачувати екологічний податок, що справляється за розміщення відходів; ї) надавати місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, уповноваженим органам виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища інформацію про відходи та пов'язану з ними діяльність, у тому числі про випадки несанкціонованого попадання відходів у навколишнє природне середовище та вжиті щодо цього заходи.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 32 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 33 зазначеного Закону зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об'єкти повинні використовуватися лише для заявлених на одержання дозволу відходів.

Частиною другою статті 31 Закону України "Про відходи" встановлено, що порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів встановлює Кабінет Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998 встановлено, що: ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території; ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Порядку ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 та 7 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998 ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику. Ліміт на утворення відходів не може перевищувати нормативно допустимих обсягів утворення відходів. Норматив утворення відходів визначається технологічним регламентом на підставі питомих показників утворення відходів. Власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів.

Пунктом 20 зазначеного Порядку встановлено, що відповідальність за правильність визначення нормативів утворення відходів, визначення лімітів утворення та розміщення відходів, несвоєчасне затвердження або не затвердження лімітів утворення та розміщення відходів несе власник відходів.

Згідно з статтею 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Статтею 10 Закону України “Про охорону атмосферного повітря” передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані, зокрема здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо.

Відповідно до статті 11 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Частиною сьомою статті 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” встановлено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

Згідно з частиною п’ятою статті 4 зазначеного Закону повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Пунктом 2 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого постановою Верховної Ради України №2751-XII від 29.10.1992 діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, може бути: тимчасово заборонена (зупинена) - до виконання необхідних природоохоронних заходів зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано суду копії наступних документів: направлення № 621 від 27.03.2014, акта № 05/1868А від 21.11.2013, припису № 05/991П від 21.11.2013, акту № 05/666А від 09.04.2014, припису № 05/288П від 09.04.2014, протоколу про адміністративне правопорушення № 004624 від 04.04.2014, постанови про накладення адміністративного стягнення № 004624 від 04.04.2014, протоколу про адміністративне правопорушення № 003810 від 20.11.2013, постанови про накладення адміністративного стягнення № 003810 від 20.11.2013, протоколу про адміністративне правопорушення № 003809 від 20.11.2013, постанови про накладення адміністративного стягнення № 003809 від 20.11.2013 та фіскальних чеків.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 17, 50, 69, 70, 71, 158-163 1832 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2.Тимчасово заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Комфортна оселя" (04070, м. Київ, вул. Сковороди, 1, літ. "Г", код ЄДРПОУ 352414463) виконання робіт з експлуатації стаціонарних джерел викидів за адресою: 04070, м. Київ, вул. Сковороди, 1, літ. "Г".

Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження підлягають негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов

Справа № 826/6466/14