Постанова № 39901808, 22.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р. Справа № 922/1743/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Литвин В.М., довіреність № б/н від 07.05.2014 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1534Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.05.14 р. у справі № 922/1743/14

за позовом Державне підприємство "Зміївське лісове господарство", м. Зміїв

до ТОВ "Зміївський машинобудівний завод", м. Зміїв

про стягнення 13799,85 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 р. Державне підприємство "Зміївське лісове господарство" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод" суму попередньої оплати у розмірі 13799,85 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №СБ/12/038/129 від 31.10.2012 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.14 року (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Зміївський машинобудівний завод" на користь ДП "Зміївське лісове господарство" - 13799,85 грн. основного боргу та 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач з даним рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 2.2 договору умовою поставки товару було визначено ЕХW франко-завод - склад продавця, тобто покупець несе обов'язок за отримання і вивезення товару, а доказів щодо ненадання відповідачем товару позивач суду не надав. У позивача, після проведення передоплати за замовлений товар, потреба у ньому відпала, про що зазначено в його претензії №10-01/932 від 01.10.2013р. Отже, порушень з боку відповідача, на його думку, не має, а весь передплачений товар знаходиться на складі, про що він повідомив позивача у відповіді на претензію № 309 від 14.10.2013р.

В судове засідання 15.07.2014 року відповідач свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.07.2014 року представник позивача підтримав свою позицію, викладену у запереченнях на апеляційну скаргу, та зазначив, що з наведеними в апеляційній скарзі доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач посилається на те, що на момент отримання товару його не було в достатній кількості на складі відповідача, тому він був отриманий не повністю. Також позивач наголошує на факті підписання відповідачем акту звірки розрахунків № б/н від 01.09.2013 р. та претензію направлену відповідачу, відповідно до цих документів відповідач визнав свій борг повністю.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 31.10.2012 року між сторонами було укладено договір продажу № СБ12/038/129, за умовами якого ДП "Зміївське лісове господарство" (покупець - позивач у справі) зобов'язувалося повністю сплатити і прийняти товар (суміш відходів «камінь, залізобетонний бій») у ТОВ "Зміївський машинобудівний завод" (продавець - відповідач у справі) в кількості 500 куб.м. за 32004,00 грн.

Сторони узгодили строк поставки товару - 10 днів після 100% передплати; умови поставки - EXW франко завод (Інкотермс 2000) - склад Продавця. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору закінчується 30 грудня 2012 року.

Судом першої інстанції встановлено належне виконання позивачем вимог договору, а саме передплата в розмірі 15000 грн. на рахунок відповідача, що підтверджується платіжними дорученнями № 1863 від 08.11.2012, № 1898 від 14.11.2012 року.

Також встановлено часткове виконання своїх обов'язків за договором відповідачем на суму 1200,15 грн., що підтверджено видатковими накладними №170а від 28.11.2012 (кількість накладних - 3 шт.).

Судом першої інстанції встановлено, що ані позивачем, ані відповідачем не надано доказів виконання умов договору в повному обсязі. За договором відбулася одна відгрузка товару і більше сторонами умови договору не виконувались.

Зважаючи на те, що в порушення умов договору відповідач не здійснив відпуску товару, аргументованих заперечень не надав, доказів повернення попередньої оплати в сумі 13799,85 грн. суду не представив, тому керуючись ст.ст. 526, 837, 882 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дані правовідносини виникли між позивачем, як покупцем та відповідачем, як продавцем, за договором № СБ12/038/129 від 31.10.2012 року, за умовами якого (п.1.1 договору) відповідач (продавець) повинен передати у власність позивача (покупець) товар на загальну суму 32004,00 грн. не пізніше 10 днів з дня 100% передплати.

Відповідно до ч.1 ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Так, позивач, при зверненні з позовною заявою надав до господарського суду копії накладних на відпуск матеріальних цінностей №170 від 28.11.2012р. - 3 шт., як доказ отримання товару не в повному обсязі. При їх дослідженні суд встановив, що зазначені акти мають дату, підпис та посаду уповноважених осіб, що їх підписали.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. (п.3 ст. 612 ЦК України)

У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, (п.1. ст. 615 ЦК України)

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (п. 2 ст. 693 ЦК України).

Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що у позивача після проведення передоплати за замовлений товар потреба у придбанні цього товару відпала, про що позивач написав у своїй претензії (від 01.10.2013р.), оскільки в момент отримання товару, його на складі не було в достатній кількості, про що свідчать копії накладних на відпуск матеріальних цінностей №170 від 28.11.2012р.

Здійснивши аналіз наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач протягом строку дії договору жодним чином не повідомив позивача про наявність товару на складі.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що товар за договором №СБ/12/038/129, відповідачем позивачу відпущено в повному обсязі не було в строки передбачені договором; строк дії договору закінчився - 31 грудня 2012 року; у своїй відповіді на претензію позивача № 309 від14.10.13 р. відповідач визнав суму боргу; а також наявні в матеріалах справи копії документів: акт звірки розрахунків № б/н від 01.09.2013р., накладні на відпуск матеріальних цінностей №170 від 28.11.2012р. - 3 шт., платіжні доручення № 1863 від 08.11.2012, № 1898 від 14.11.2012 року, які мають дату, підпис та посаду уповноважених осіб, що їх підписали, а також скріплені печатками, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 13799,85 грн.

Наведене у повній мірі підтверджує, що договір № СБ 12/038/129 від 31.10.2012 року був схвалений відповідачем, прийнятий до виконання, а отже є підставою для належного виконання обов'язків передбачених умовами договору.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 21 травня 2014 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зміївський машинобудівний завод", м. Зміїв залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 травня 2014 року у справі № 922/1743/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 21.07.14

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гончар Т. В.