Ухвала суду № 39900560, 16.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 876/4425/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Обрізка І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

представника відповідачів Водолазського І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної митної служби України та Львівської митниці про стягнення коштів,

встановив:

01.04.2014 року ОСОБА_2 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної митної служби України та Львівської митниці, в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо невчасного виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду про поновлення його на роботі і стягнути в його користь середній заробіток за час невиконання судового рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного сду України від 18.02.2014 року, визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 27.07.2012 року № 1562-к в частині припинення перебування ОСОБА_2 на державній службі, поновлено його на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці та стягнено з Львівської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Але наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді виданий Державною митною службою України лише 28.01.2013 року, тобто, з 24.10.2012 року по 28.01.2013 року позивач перебував у вимушеному прогулі, за перебування у якому просить стягнути відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року позовна заява ОСОБА_2 залишена без розгляду, як така, що подана з пропуском строку звернення до суду і не наведено позивачем обставин, які слугували дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного подання позову.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом не було враховано, що відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

В судове засідання суду апеляційної інстанції апелянт не з'явився.

Представник відповідачів під час судового засідання заперечив апеляційну скаргу і пояснив, що апелянт вже звертався до суду з аналогічними вимогами, але його заява була повернута судом, і позивач з цим погодився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч. 1 статті 104 КАС України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно із ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання компенсації за невиконання судового рішення про поновлення його на публічній службі в момент отримання першої заробітної плати після видачі наказу про його поновлення і пропустив місячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, пов'язаним з проходженням публічної служби, а поважних причин пропуску такого строку не зазначив.

Суд апеляційної інстанції погоджується з цим висновком суду першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного сду України від 18.02.2014 року, визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 27.07.2012 року № 1562-к в частині припинення перебування на державній службі, поновлено його на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці та стягнено з Львівської митниці на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

28.01.2013 року Державною митною службою України виданий наказ № 251-к про поновлення ОСОБА_2 на публічній службі.

Таким чином, про порушення свого права на вчасне виконання рішення про поновлення на публічній службі позивач дізнався 28.01.2013 року, а відтак мав можливість звернутися до суду із позовом відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України протягом одного місяця з цього дня.

Позивач звернувся до суду першої інстанції лише 01.04.2014 року, тобто більше, ніж через один рік з часу його поновлення на роботі, а отже, строк звернення до суду пропустив.

Поважних причин пропуску строку звернення до суду позивач не зазначив.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на норми ч.2 ст.233 КЗпП України якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки норми зазначеної статті застосовуються до правовідносин, в яких право особи на отримання такої виплати не оспорюється й спірна виплата була їй нарахована, проте з якихось підстав не виплачена.

Як вбачається із змісту позову, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України. Дана норма встановлює розмір компенсації особі ( в розмірі середнього заробітку ), щодо якої рішення суду про поновлення на роботі не виконане, або виконане, на її думку, невчасно. Але така компенсація не є заробітною платою працівника, про стягнення якої працівник відповідно до статі 233 КЗпП України може звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки не є винагородою за виконану працівником роботу в розумінні статті 94 КЗпП України.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ч.3 ст. 99 КАС України, і не наведено обгрунтованих причин пропуску цього строку.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив законне та обгрунтоване судове рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 199, 200, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі № 813/2714/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддя Іщук Л.П.

Судді Дякович В.П.

Обрізко І.М.