Постанова № 39900099, 18.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 липня 2014 року 13:41 № 826/8195/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомКорпорації «Науково-виробниче об'єднання «Небо України»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення № 0024821501 від 08.05.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Корпорація «Науково-виробниче об'єднання «Небо України» (надалі - позивач або Корпорація «НВО «Небо України») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 0024821501 від 08.05.2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки Корпорація «НВО «Небо України» не порушувала вимог пп.14.1.11. п.14.1 ст.14, п.102.5. ст.102, пп.135.5.4. п.135.5. ст.135, п.198.3. ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, що підтверджується наявними у позивача первинними документами, які підтверджують оплату придбаних ним товарів у повному обсязі та засвідчують його право на формування податкового кредиту та, відповідно, залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість. При цьому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесене відповідачем з порушення вимог діючого податкового законодавства та у спосіб, що не передбачений законодавством з перевищенням наданих податковому органу повноважень під час проведення камеральної перевірки.

У судове засідання 15.07.2014 року з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 15.07.2014 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки у судове засідання відповідач суду не повідомляв, заяв та клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи за його відсутності не подавав.

При цьому, від представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначено про законність та обґрунтованість прийнятого ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав встановлення під час камеральної перевірки позивача декларування залишку від'ємного значення податку на додану вартість попередніх податкових періодів, сформованого за придбаними товарами (послугами), які не оплачені платником ПДВ протягом терміну позовної давності, тобто за безоплатно отриманими товарами (відсутній факт їх придбання), що не може відбуватися за правилами діючого податкового законодавства та, відповідно, позбавляє позивача права на формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ за такими товарами (послугами).

Суд у судовому засіданні 15.07.2014 року на підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість позивача за лютий 2014 року, за результатами якої складено акт від 17.04.2014 року № 3453/26-51-15-01-11/31747539, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.14.1.11. п.14.1 ст.14, п.102.5. ст.102, пп.135.5.4. п.135.5. ст.135, п.198.3. ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду (р.24 декларації звітного (податкового) періоду) за лютий 2014 року на суму 428 322,00 грн.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що залишок від'ємного значення з ПДВ сформований позивачем за придбаними товарами/послугами, які не були оплачені платником ПДВ протягом терміну позовної давності, а, відтак, такі товари вважаються безоплатно отриманими, що позбавляє платника податку права на податковий кредит та, відповідно, бюджетне відшкодування сум ПДВ по таким товарам (послугам) у платника відсутнє.

У зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акта перевірки позивача від 17.04.2014 року № 3453/26-51-15-01-11/31747539, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 08.05.2014 року № 0024821501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 428 322,00 грн.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача форми «В4» від 08.05.2014 року № 0024821501 необґрунтованим, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, а також поясненням представника позивача, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кредитом, в розумінні пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п.198.1 ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України, регулюється, зокрема, Кодексом.

Згідно зі ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Податкового кодексу (п.200.2 ст.200 Кодексу).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Податкового кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 Кодексу).

Відповідно до п.200.4 ст.200 Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 ст.200 Кодексу, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З викладених законодавчих норм не вбачається жодних обмежень обліку від'ємного значення сум ПДВ у часі.

Слід зазначити, що згідно пп.4.6.6. п.4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, залишок від'ємного значення (для декларації 0110 - після бюджетного відшкодування) включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Таким чином, за підприємствами зберігається право на використання накопиченого ними податкового кредит у майбутньому, зокрема в рахунок погашення платежів з ПДВ наступних податкових періодів (рядок 23.2 декларації) чи в рахунок податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації).

При цьому, як вбачається зі змісту акта камеральної перевірки від 17.04.2014 року № 3453/26-51-15-01-11/31747539, відповідач посилається на порушення позивачем п.102.5 ст.102 Кодексу, згідно з яким заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Судом встановлено, що позивачем у р.24 податкової декларації з ПДВ за лютий 2014 року було задекларовано розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 733 975,00 грн., при цьому, р.23 декларації (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню) позивачем не заповнювався.

На думку суду, бюджетне відшкодування ПДВ та залишок від'ємного значення з ПДВ, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, не є тотожними поняттями у розумінні ст.200 Кодексу, а, відтак, посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення з заявою про бюджетне відшкодування ґрунтується на помилковому тлумаченні відповідачем норм Кодексу.

Крім того, листом Державної податкової служби України від 12.01.2012 року № 608/6/15-3415-16 закріплено, що платник податку, який не мав права на бюджетне відшкодування через відсутність оподатковуваних поставок, має право в рядку 24 податкової декларації з ПДВ відображати залишок від'ємного значення податку, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та з дати виникнення якого минуло 1095 днів, до повного його погашення.

Щодо посилання податкового органу на той факт, що товари/послуги, за якими сформовано від'ємне значення з ПДВ звітного періоду, є неоплаченими в межах строку позовної давності, а, відтак, такі товари вважаються безоплатно отриманими, що позбавляє платника податку права на податковий кредит та відповідно, бюджетне відшкодування сум ПДВ по таким товарам (послугам), суд зазначає наступне.

Згідно з пп. «а» пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 Кодексу, заборгованість за зобов'язаннями щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Кодексу, до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Тобто, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за неоплачені товари/послуги залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, такі товари/послуги вважаються безоплатно отриманими і платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості (з урахуванням ПДВ) включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Це означає, що у разі, якщо залишок від'ємного значення податку попередніх податкових періодів, який сформований платником ПДВ за придбаними товарами/послугами, по завершенні терміну позовної давності є неоплаченим, то такі товари вважаються безоплатно отриманими, тобто факт їх придбання відсутній, а тому відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу право на податковий кредит та відповідно на бюджетне відшкодування сум ПДВ за такими товарами/послугами платник втрачає, в результаті чого зобов'язаний відкоригувати податковий кредит.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пп.75.1.1. п.75.1. ст.75 Кодексу, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Це означає, що під час камеральних перевірок досліджуються лише податкові декларації та додатки до них. Факт відсутності оплати за отримані товари/послуги можна встановити лише під час проведення документальної перевірки, шляхом дослідження первинної бухгалтерської документації.

Аналогічна позиція представлена і в листі Державної податкової служби України від 06.04.2012 року № 10155/7/15-3417-03, яким, крім іншого, закріплено, що висновок щодо наявності чи відсутності у платника податку неоплачених товарів/послуг, які мають статус безоплатно отриманих, може бути зроблений виключно під час проведення документальної, а не камеральної перевірки такого платника податків.

Крім того, згідно доводів позивача, які не спростовані належними та допустимими доказами відповідача, оплата за придбані відповідні товари/послуги здійснена ним у повному обсязі.

Слід зазначити, що у відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у разі задоволення адміністративного позову може, зокрема, прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України не містить такого способу захисту, як визнання рішення, у тому числі, податкового повідомлення-рішення, недійсним.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що суд дійшов висновку про протиправність зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 428 322,00 грн. оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням форми «В4» від 08.05.2014 року № 0024821501, останнє підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 08.05.2014 року № 0024821501 з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві форми «В4» від 08.05.2014 року № 0024821501.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок