Постанова № 39899240, 21.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2014 року № 813/2830/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Лопушанського Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Львівдах» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000872210, №0000862210 від 19.09.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Львівдах» (надалі по тексту - ПП «Львівдах») звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), у якій просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0000872210, №0000862210 від 19.09.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а відповідно протиправними, оскільки ПП «Львівдах», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями, які проводилися ним з ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак».

Позивач стверджує, що його операції з ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними та ін. Операції з вказаними особами провадилися позивачем із метою реалізації власної господарської компетенції (при виконанні будівельних та ремонтних робіт).

Зокрема, позивач зазначає, що при перевірці, яка проводилася відповідачем, останньому було надано всі необхідні документи: договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт/наданих послуг тощо, які підтверджували факти виконання господарських операцій. У зв'язку з чим, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення норм чинного законодавства України.

Позивач також зазначає, що правочини, які вчинялися й виконувалися із переліченими вище контрагентами, не відносяться законом до нікчемних та не були визнані недійсними в установленому законом порядку, а тому відповідач протиправно вважає такі правочини нікчемними і недійними.

Окрім того, позивач вважає неправомірним обґрунтування висновків податкового органу про неможливість здійснення позивачем реальної діяльності виключно на податковій інформації про контрагентів позивача та їх діяльність і допущені ними порушення податкового законодавства, оскільки відповідальність платників податків носить виключно індивідуальний характер і позивач як добросовісний платник податків не повинен нести відповідальність за порушення, допущені його контрагентами.

Тож, позивач стверджує, що операції із ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» як за своєю суттю, так і за формальними ознаками, були вчинені й документовані у повній відповідності до чинного законодавства України, були спрямовані на реалізацію господарської компетенції позивача, оскільки придбані товари й послуги були використані в його діяльності, й виконувалися реально. А тому, на переконання позивача, він мав повне право на формування витрат і податкового кредиту, у той же час, оспорювані рішення відповідача, які фактично ґрунтуються на припущеннях податкового органу, безпідставно й необґрунтовано порушують його права, а відповідно, такі рішення підлягають скасуванню.

Ухвалами судді від 08.04.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем письмові заперечення на позовну заяву подані не були. Даючи усні пояснення відповідач не погодився із позовом, вважає оспорювані податкові повідомлення-рішення законними, а тому, підстав для їх скасування не вбачає. Відповідач відзначає, що у результаті перевірки позивача було повно й достовірно встановлено факти порушення ним податкового законодавства, що викладено в акті перевірки. А тому, відповідач стверджує, що позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України і підстав для їх скасування не має.

У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просили позов задовольнити й визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000872210, №0000862210 від 19.09.2013 року.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання, призначене на 21.07.2014 року із невідомих суду причин не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи.

Так, у судовому засіданні 21.07.2014 року судом було ухвалено здійснювати розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПП «Львівдах» як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 24.03.2010 року. На податковий облік позивача взято 25.03.2010 року. У періоді, який перевірявся, ПП «Львівдах» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 01.10.2011 року. Основні види діяльності позивача - виготовлення каркасних конструкцій і покрівель, будівництво будівель, інші спеціалізовані будівельні роботи, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом, діяльність у сфері інжинірингу.

У період із 23.08.2013 року по 30.08.2013 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Львівдах» з питань правильності декларування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків із ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» за весь період взаєморозрахунків. ПП «Львівдах» було допущено контролюючий орган до перевірки, підстави такої перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ПП «Львівдах» у своїй діяльності:

1)п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 187 698 грн., а саме: за 3 квартал 2012 року - 54 875 грн., за 4 квартал 2012 року - 132 823 грн.

2)п.п.198.1-198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на 542 846 грн., а саме: у вересні 2012 року - 52 262 грн., у грудні 2012 року - 189 888 грн., у січні 2013 року - 74 673 грн., у травні 2013 року - 186 грн., у червні 2013 року - 225 837 грн.

Як вбачається зі змісту акту №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року, контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між ПП «Львівдах» та його контрагентами не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

Так, в акті №158/22-10/37030088 (у частині взаємовідносин позивача із ТзОВ «БК «Адена») відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачеві було надано договір поставки, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт та податкові накладні за грудень 2012 року - січень 2013 року на загальну суму 1 587 364,84 грн., у т.ч. 264 560,8 грн. ПДВ. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів відповідачем зафіксовано не було і у акті їх не викладено.

У той же час, в даному акті відповідач вказує на відсутність товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів на доставку придбаних позивачем у ТзОВ «БК «Адена» матеріалів. За висновком відповідача складення таких товаросупровідних документів при транспортуванні товарів є обов'язковим, а їх відсутність безумовно вказує на нездійснення фактичного транспортування та неотримання позивачем товарів, а отже, підтверджує нереальність відповідних операцій.

Окрім того, в акті №158/22-10/37030088 відповідач послався на дані акту №1264/22-3/37634172 від 04.04.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «БК «Адена», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. Як випливає з матеріалі справи, у згаданому акті №1264/22-3/37634172 про неможливість проведення зустрічної звірки податковий орган встановив відсутність ТзОВ «БК «Адена» за юридичною адресою та відсутність у нього об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.10.2012 року по 28.02.2013 року. У зв'язку з чим, відповідач вважає встановленим факт нездійснення ТзОВ «БК «Адена» реальної господарської діяльності, що в свою чергу підтверджує й нереальність операцій між позивачем та ТзОВ «БК «Адена».

У частині взаємовідносин позивача з ТзОВ «А-Знак» в акті №158/22-10/37030088 відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачеві було надано договір поставки, видаткові накладні та податкові накладні за серпень-вересень 2012 року на загальну суму 1 199 993,1 грн., у т.ч. 199 998,85 грн. ПДВ. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів відповідачем зафіксовано не було і в акті їх не викладено.

У той же час, в даному акті відповідач вказує на відсутність товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів на доставку придбаних позивачем у ТзОВ «А-Знак» матеріалів. За висновком відповідача складення таких товаросупровідних документів при транспортуванні товарів є обов'язковим, а їх відсутність безумовно вказує на не здійснення фактичного транспортування та не отримання позивачем товарів, а отже, підтверджує нереальність відповідних операцій.

Окрім того, в акті №158/22-10/37030088 відповідач послався на дані акту №467/22-3/37193050 від 01.02.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «А-Знак», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. Як випливає із матеріалі справи, у згаданому акті №467/22-3/37193050 про неможливість проведення зустрічної звірки податковий орган встановив відсутність ТзОВ «А-Знак» за юридичною адресою та відсутність у нього об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року. У зв'язку з чим, відповідач вважає встановленим факт нездійснення ТзОВ «А-Знак» реальної господарської діяльності, що в свою чергу підтверджує й нереальність операцій між позивачем та ТзОВ «А-Знак» у вересні 2012 року.

У частині взаємовідносин позивача з ТзОВ «Континент профі» в акті №158/22-10/37030088 відповідачем зафіксовано ознайомлення податкового органу в ході перевірки з первинними документами по господарських операціях між таким товариством і позивачем. Зокрема, як відображено в акті, відповідачеві було надано видаткові накладні та податкові накладні за травень-червень 2013 року на загальну суму 1 356 138,28 грн., у т.ч. 226 023,05 грн. ПДВ. При цьому, зауважень до оформлення чи змісту таких документів відповідачем зафіксовано не було і у акті їх також не викладено.

У той же час, в даному акті відповідач вказує на відсутність товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів на доставку придбаних позивачем у ТзОВ «Континент профі» матеріалів. За висновком відповідача складення таких товаросупровідних документів при транспортуванні товарів є обов'язковим, а їх відсутність безумовно вказує на не здійснення фактичного транспортування та отримання позивачем товарів, а отже, підтверджує нереальність відповідних операцій.

Окрім того, в акті №158/22-10/37030088 відповідач послався на дані акту №728/26-55-22-07/38544090 від 08.08.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Континент профі», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. Як підтверджується матеріалами справи, у згаданому акті №467/22-3/37193050 про неможливість проведення зустрічної звірки податковий орган встановив відсутність ТзОВ «Континент профі» за юридичною адресою та не було встановлено факту реального здійснення ним господарських операцій за період з 01.02.2013 року по 30.06.2013 року. У зв'язку з чим, відповідач вважає встановленим факт нездійснення ТзОВ «Континент профі» реальної господарської діяльності, що в свою чергу підтверджує й нереальність операцій між позивачем та ТзОВ «Континент профі» у травні-червні 2013 року.

Ґрунтуючись на описаних вище висновках і даних, відповідач прийшов до переконання про нереальність операцій між ПП «Львівдах» і ТзОВ «БК «Адена» (у грудні 2012 року - січні 2013 року), ТзОВ «А-Знак» (у вересні 2012 року), ТзОВ «Континент профі» (у травні-червні 2013 року), що, на його думку, й призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за спірні періоди на загальну суму 542 846 грн. та до заниження податку на прибуток за 3, 4 квартали 2012 року (оскільки за 2013 рік декларація з податку на прибуток ще не подавалася) на загальну суму 187 698 грн.

У зв'язку з чим, на підставі акту №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року, відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення №0000872210 від 19.09.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (+542 846 грн.) та штрафними санкціями (135 712 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0000862210 від 19.09.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (+187 698 грн.) та штрафними санкціями (93 849 грн.).

Як з'ясовано судом, податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Львівській області, проте такі залишенні без змін.

Загалом, не погоджуючись із діями та рішеннями ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов, у якому ПП «Львівдах» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень та, відповідно, про їх протиправність.

Розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття суб'єктом владних повноважень оспорюваних рішень, суд у першу чергу висловлює критичну оцінку обґрунтуванню висновків і рішень відповідача даними актів про неможливість проведення зустрічних звірок з контрагентами позивача.

На переконання суду, обґрунтування податковим органом висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства (та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності) тими обставинами, які були зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, є безпідставним. Так, виходячи зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення такого заходу як зустрічна звірка, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. У зв'язку з чим, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами доходів і зборів визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення ним порушень податкового законодавства, а тим більше неможливість проведення зустрічних звірок не може свідчити про вчинення порушень податкового законодавства третіми особами (у даному випадку - позивачем).

Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

При цьому, суд також вважає за доцільне наголосити на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», у п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Таки чином, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

З огляду на вказане та виходячи з вищенаведених міркувань, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача про порушення ПП «Львівдах» податкового законодавства, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів такого платника податків.

Окрім того, суд надає критичну оцінку й доводам відповідача щодо нереальності та безтоварності операцій позивача, у зв'язку із не складенням при придбанні позивачем товарів відповідних товаросупровідних документів (товарно-транспортних накладних). Суд звертає увагу на те, що, у відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У зв'язку з чим, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому, відсутність таких документів не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій із закупівлі товарів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач жодним чином не довів необхідності транспортування придбаних позивачем товарів, обов'язку саме позивача організовувати таке транспортування й обов'язку саме позивача оформляти і складати такі товаросупровідні документи, та не зазначив про це в акті №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року.

Тож, суд відзначає, що факти відсутності товаросупровідних документів не є однозначним доводом нереальності господарських операцій, при цьому їх можна й слід оцінювати в сукупності з іншими доказами, які підтверджують або спростовують факт здійснення відповідних господарських операцій, та іншими встановленими обставинами таких господарських операцій.

Для підтвердження фактів реального виконання господарських операцій із ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» позивачем було представлено суду копії первинних документів і податкових накладних, а саме: видаткові накладні №№3/12-02, 4/12-01, 5/12-01, 6/12-01, 7/12-01, 10/12-01, 11/12-02, 12/12-03, 13/12-01, 14/12-01, 17/12-02, 18/12-02, 19/11-02, 20/12-01, 21/12-06, 24/12-06, 25/12-03, 26/12-01, 27/12-01, 28/12-01, 3/01-01, 4/01-02, 10/01-01, 11/01-01, 14/01-01, 15/01-02, 16/01-01, 17/01-01, 21/01-03, податкові накладні №№3, 21, 41, 61, 81, 125, 140, 150, 166, 199, 233, 247, 260, 289, 310, 330, 350, 381, 388, 498, 21, 43, 101, 124, 141, 164, 183, 206, 243, 387 (ТзОВ «БК «Адена»), видаткові накладні №№1/08-10, 2/08-03, 3/08-05, 6/08-07, 7/08-03, 9/08-04, 10/08-04, 13/08-03, 14/08-03, 15/08-03, 16/08-01, 17/08-02, 20/08-05, 27/08-01, 28/08-02, 29/08-02, 30/08-02, 31/08-05, 3/09-02, 4/09-01, 10/09-03, 11/09-02, 12/09-02, 19/09-01, 20/09-02, 21/09-02, податкові накладні №№13, 53, 66, 103, 137, 194, 228, 269, 301, 331, 356, 398, 443, 496, 503, 519, 647, 648, 3, 12, 68, 73, 83, 138, 157, 166 (ТзОВ «А-Знак»), видаткові накладні №№РН-5-20018, РН-6-13004, РН-6-14008, РН-6-17003, РН-6-18003, РН-6-19002, РН-6-20005, податкові накладні №№326, 374, 408, 432, 463, 492, 525 (ТзОВ «Континент профі»).

Дослідивши вказані первинні документи суд відзначає, що за своїм змістом вони засвідчують факти передачі від контрагентів до позивача придбаного ним товару, замовлених послуг та виконаних робіт, тобто свідчать про виконання конкретних господарських операцій. При цьому, проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідних господарських операцій. А представлені позивачем податкові накладні є оформленими у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства й відповідають його приписам.

Суд також відзначає, що в акті №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року відображено, що відповідачу при перевірці було надано усі документи, які оформлялися при здійсненні спірних господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» (у акті перевірки відповідач навів їх опис, до якого входять у т.ч. й зазначені вище документи, надані позивачем суду), і в ході такої перевірки відповідач ознайомився з ними та дослідив їх. При цьому, відповідач в акті №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року за результатами дослідження наданих первинних документів висновків щодо їх дефектності не навів.

Одночасно суд зауважує, що представником позивача у судовому засіданні було представлено і окремі первинні документи, які оформлялися при здійсненні спірних господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак», а саме: договори поставки №28/11-12 від 28.11.2012 року і №04/01-13 від 04.01.2013 року, договір на виконання робіт №03/01-13 від 03.01.2013 року, акт здачі-прийняття робіт за січень 2013 року №31/01-11, акт здачі-прийняття робіт за січень 2013 року №31/01/10, податкові накладні №386 від 31.01.2013 року, №387 від 31.01.2013 року, договір поставки №0108-15 від 01.08.2012 року, договір поставки №1306 від 13.06.2013 року. Як вбачається з матеріалів справи, такі документи були вилучені в позивача у ході обшуку, проведеного 14.11.2013 року СУФГ ГУ Міндоходів у Львівській області. Однак, такі документи є описаними в акті №158/22-10/37030088 від 04.09.2013 року, а отже, відповідач при проведенні перевірки з ними ознайомився й дослідив, при цьому, як уже зазначено вище, жодних зауважень щодо змісту чи оформлення таких документів відповідач не навів, що береться судом до уваги.

Окрім того, позивачем представлено суду копії банківських виписок по особовому рахунку, які підтверджують факти здійснення позивачем оплати на користь ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак». Зазначене суд розцінює як доказ спрямування намірів позивача на реальне здійснення господарських операцій, а також про понесені витрати позивача на придбання товару.

Також суд бере до уваги наявні докази використання придбаного товару у господарській діяльності позивача, а саме: договір підряду №1/07 від 01.07.2012 року на виконання електромонтажних робіт, довідка форми №КБ-3 за вересень 2012 року, акт форми №КБ-2в за вересень 2012 року, підсумкову відомість за вересень 2012 року, розрахунок загальновиробничих витрат до вказаного договору, договір підряду №06-12 від 17.12.2012 року на виконання робіт з ремонту будівлі, довідка форми №КБ-3 за вересень 2012 року, акт форми №КБ-2в за вересень 2012 року, підсумкову відомість за вересень 2012 року, розрахунок загальновиробничих витрат до вказаного договору, довідка форми №КБ-3 за липень 2013 року до договору №16-12-с, акт форми №КБ-2в за липень 2013 року до договору №16-12-с, підсумкову відомість за липень 2013 року до договору №16-12-с, розрахунок загальновиробничих витрат до договору №16-12-с.

Таким чином, беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції між ПП «Львівдах» і ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» є нереальними та безтоварними й не відповідають суті діяльності позивача.

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, зокрема, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, 138.10.2-138.10.4, 138.11 ст.138 Податкового кодексу України, інші витрати, визначені згідно з п.п.138.5, 138.10.5, 138.10.6, 138.11, 138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у п.138.3 ст.138 та у ст.139 Податкового кодексу України.

Витрати операційної діяльності, у відповідності до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд.ІІ Податкового кодексу України.

Згідно п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим, враховуючи наявні матеріали справи та зважаючи на недоведеність нереальності чи безтоварності господарських операцій, суд приходить висновку про правомірність формування позивачем витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, а також про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціях між ПП «Львівдах» та ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак». У свою чергу, суд також наголошує на неправомірності обґрунтування висновків податкового органу про нереальність господарських операцій і порушення ПП «Львівдах» податкового законодавства виключно обставинами відсутності товаросупровідних документів (які за своєю природою не є первинними документами) та даними актів про неможливість проведення зустрічних звірок з контрагентами позивача, як це має місце в даній справі. Отже, висновки відповідача про нереальність господарських операцій між ПП «Львівдах» та ТзОВ «Континент профі», ТзОВ «БК «Адена», ТзОВ «А-Знак» є необґрунтованими, а прийняті за їх наслідком податкові повідомлення-рішення №0000872210, №0000862210 від 19.09.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами при закупівлі товарів, робіт і послуг, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки і заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень вчинивши оскаржувані дії та прийнявши оскаржувані рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000872210 від 19.09.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000862210 від 19.09.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Львівдах» сплачений судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 липня 2014 року.