Ухвала суду № 39899199, 22.07.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/1073/14-ц

Провадження 22ц/774/1614/К/14 Головуючий в 1-й інстанції

Категорія - 21 (І) Тимошенко Т.І.

Доповідач - Михайлів Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

при секретарі: Булах К.А.,

за участю: позивача - ОСОБА_2 та її представників - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування.

Уточнивши свої вимоги, у березні 2014 року просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 квітня 2000 року.

В обґрунтування позову зазначила, що їй на праві власності належить двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Шляхом введення її в оману, та використовуючи юридичну необізнаність позивача, відповідач, замість укладення погодженого раніше договору довічного утримання, вмовив її оформити на нього договір дарування, який було нотаріально оформлено 28 квітня 2000 року, та на підставі якого ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру незнайомій для себе людині а саме ОСОБА_5

Про державну реєстрацію договору дарування позивач дізналася випадково лише у 2011 році, коли їй на очі потрапила копія вищевказаного договору з відміткою про його державну реєстрацію 11.10.2011р. у реєстрі прав власності на нерухоме майно, на ім'я ОСОБА_5, який в свою чергу чого почав вирішувати питання, щодо продажу спірної квартири.

28.09.2012 року під впливом ОСОБА_5 позивач підписала Договір про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна від 28.04.2000р, проте після консультації юриста, ОСОБА_2 зрозуміла, що дане доповнення нічого не вартує, є шахрайством та не створює жодних зобов'язань для ОСОБА_5, оскільки після реєстрації 11.10.2011 року спірна квартира є його власністю, у зв'язку з чим була вимушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 червня 2014 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Суд першої інстанції не звернув уваги на неодноразові пояснення ОСОБА_2, про те що договір дарування мав бути укладений посмертно, і те що вона не розуміла, що право власності на квартиру перейде до відповідача відразу після підписання договору дарування, а не після її смерті.

Факт того, що Позивач помилилась щодо характеру, прав та обов'язків сторін укладеного договору дарування, підтверджується укладенням між сторонами додаткового договору від 28.09.2012 р. про внесення змін та доповнень до договору дарування квартири від 28.04.2000р.

Крім того ОСОБА_5 має юридичну освіту та розумів, що підписання додаткового договору до договору дарування не створює для нього жодних юридичних наслідків, проте суд на зазначене уваги не звернув.

Посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку на звернення до суду за захистом свого інтересу шляхом визнання договору дарування недійсним є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки ст.. 257 ЦПК України встановлена загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Позовна давність в один рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування, а не про визнання такого договору недійним.

Крім того, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а від дня коли особа дізналася або могла довідатись про порушення свого права.

Оскільки ОСОБА_2, дізналась що її права порушено 28.09.2012 року, дата укладання додаткового договору про внесення змін та доповнень до договору дарування належної їй квартири від 28.04.2000 року, початок перебігу строку позовної давності слід враховувати саме з цієї дати.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 була власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

28 квітня 2000 року між сторонами укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 2075. Згідно його умов даруватель - ОСОБА_2 подарувала, а обдарований - ОСОБА_5 отримав у дар двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

11 жовтня 2011 року право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_5

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того що позивач не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог а також з того, що вона пропустила строк позовної давності для звернення до суду з метою захисту свого порушеного права.

Колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції про відмову у задоволені позову у звязку з його недоведеністю.

Оскільки спірні правовідносини виникли у 2000 році, тобто в період дії ЦК України в редакції 1963 року, то судом вірно застосовано матеріальний закон, що діяв під час укладення договору.

Відповідно до положень ст.. 56 ЦК України (в редакції 1963р.), недійсною є та угода, яка укладена внаслідок помилки, що має істотне значення.

Як роз'яснено у Постанові Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року № 3 (зі змінами), діючий на час укладання угоди, під помилкою слід розуміти слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Правила ст.56 ЦК України (в редакції 1963р.) не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.

В силу положень ст.. 60 ЦПК України, позивач ОСОБА_2, заявляючи вимогу про визнання угоди - договору дарування недійсною, як укладеної внаслідок помилки, мала довести факт укладання угоди саме під впливом помилки в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Проте матеріали справи не містять таких доказів.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 також не довела обставин, які б свідчили про укладання 28.04.2000р. договору дарування з ОСОБА_5 саме під впливом помилки.

Крім того зі змісту позовної зави (а.с.1), убачається що позивач свідомо оформила 28.04.2000 року саме договір дарування.

Посилання на юридичну необізнаність не можна в даному випадку брати до уваги. Так спірний договір укладено в установленому законом нотаріальному порядку і діє з 2000 року, тобто більше 13 років з дня його укладання до подачі позову до суду.

За цей час ОСОБА_2 не заявляла до суду що спірний договір дарування укладений під впливом помилки.

Колегія суддів враховує, що під час укладення договору дарування позивачці були роз'ясненні правові наслідки цієї угоди, яка в свою чергу підтвердила дійсність своїх намірів на її укладення, сторони домовились про істотні умови договору.

Виходячи зі змісту ст..243 ЦК України (в редакції 1963 року) договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування не може бути укладений на випадок смерті дарувальника.

Тому колегія суддів не бере до уваги доводи ОСОБА_2, що договір мав бути укладений посмертно.

Про сприйняття позивачкою спірної угоди, саме як договору дарування свідчить й договір про внесення змін та доповнень до договору дарування нерухомого майна від 28.09.2012 року (а.с.17), який є письмовим доказом, за змістом якого ОСОБА_2 підтвердила укладання саме договору дарування 28.04.2000 року.

Таким чином доводи представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 не розуміла правову природу та характер укладеного договору дарування, спростовуються встановленими обставинами справи.

Колегія суддів не може визнати заяву про відвід судді Тимошенко Т.І. обґрунтованою, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б викликали сумніви у її упередженості, а тому відсутні і підстави для скасування законного по суті рішення суду, саме з цих причин.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, в той час як доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_3 їх правильності не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Однак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову зазначив дві підстави, а саме за недоведеністю та за пропуском строку позовної давності при зверненні до суду.

Оскільки позов не доведено то посилання суду першої інстанції на пропуск строку позовної давності є зайвим. У зв'язку з чим колегія суддів, вважає за необхідне виключити із мотивувальної частині оскаржуваного рішення, посилання на пропуск позивачем строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: