Постанова № 39899015, 23.07.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року № 813/3117/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представників позивача Лучківа А.В., Кравченко Л.-Р.С.,

представника відповідача Шиби А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмБХ (ІСМ)» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000291510, №0000281510 від 24.01.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

Українсько-німецьке спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмБХ (ІСМ)» (надалі по тексту - СП ТзОВ «ІСМ») звернулося до суду з позовною заявою до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - Дрогобицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), у якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000281510 від 24.01.2014 року, а також податкове повідомлення-рішення №0000291510 від 24.01.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, а відповідно, протиправними, оскільки СП ТзОВ «ІСМ», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями зі своїми контрагентами, а окрім того, відповідачем не було дотримано вимог закону щодо проведення перевірок платників податків із відповідними для них наслідками.

Позивач вважає, що його операції постачальниками (ПП «Захід-Торг», ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Оріон Лтд», ТзОВ «ТПК Груп», ПП «БК Аструм») носили реальний і товарний характер. Реальність господарських операцій підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими накладними, актами виконаних робіт, актами наданих послуг, розрахунками за такі операції, податковими накладними та ін. Позивач стверджує, що висновки відповідача про порушення податкового законодавства, які ніби то були допущені СП ТзОВ «ІСМ», ґрунтуються здебільшого на припущеннях контролюючого органу, а не на достовірно встановлених фактах, а також на некоректному застосуванні відповідачем норм чинного законодавства. Позивач зазначає, що відповідач необґрунтовано вважає окремі правочини, вчинені позивачем, нікчемними та такими, що не створюють правових наслідків, хоча підстав для таких висновків немає. Окрім того, позивач звертає увагу не те, що відповідач базує свої висновки на результатах перевірок контрагентів позивача, а не безпосередньо позивача, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності платника податків. А також, у деяких випадках відповідачем, для обґрунтування висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, взагалі не наводяться будь-які належні обґрунтування з посиланням на встановлені обставини справи та норми закону.

Окрім цього, позивач акцентує увагу на тому, що його господарські операції в частині відносин із ПП «Захід-Торг» уже були предметом перевірки державної податкової служби. Так, у 2012 році відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час здійснення господарських операцій з ПП «Захід-Торг» за період з 01.01.2010 року по 30.05.2012 року. Зазначена перевірка була призначена у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи №139-0637. За результатами перевірки відповідачем було складено акт №203/22-5/143000674 від 11.07.2012 року, а також винесено три податкові повідомлення-рішення. У подальшому такі податкові повідомлення-рішення були позивачем оскаржені та скасовані в судовому порядку (справа №2а-7729/12/1370). А тому, враховуючи що предметом перевірки 2012 року були правовідносини між тими ж підприємствами та, у т.ч., за той же період, що й при проведенні перевірки в кінці 2013 року, остання перевірка в цій частині є повторною. При цьому, на переконання позивача, чинне законодавство допускає можливість проведення повторної перевірки по тому ж предмету лише в окремих випадках (у відповідності до п.4 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» та п.п.78.1.12 Податкового кодексу України), яких при повторній перевірці у 2013 році не існувало, у зв'язку з чим така повторна перевірка відносин позивача із ПП «Захід-Торг» за листопад-грудень 2010 року була проведена відповідачем поза правовим полем та її результати не можуть слугувати правомірною підставою для визначення податкових зобов'язань позивача.

Таким чином, позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України. А також відповідачем у окремій частині перевірки було допущено порушення встановлених законом вимог щодо підстав і порядку її здійснення, що є протиправним.

А тому, на думку позивача, висновки відповідача є необґрунтованими, а прийняті ним рішення є протиправними й порушують ряд норм закону як матеріального, так і процесуального характеру, а отже, підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Ухвалою судді від 24.04.2014 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалами судді від 08.05.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог 11.06.2014 року відповідачем було подано заперечення на адміністративний позов, в якому останній обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.

Як було встановлено відповідачем за результатами документальної невиїзної перевірки позивача, проведеної в кінці 2013 року, ряд господарських операцій між СП ТзОВ «ІСМ» та його контрагентами, які були відображені в податковому обліку, фактично не мали місце та не відбувалися. Такі нереальні операції, на думку відповідача, були неправомірно документовані по взаємовідносинах із ПП «Захід-Торг», ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Оріон Лтд», ТзОВ «ТПК Груп», ПП «БК Аструм», за результатами чого позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з ПДВ.

Відповідач зазначає, що хоча господарські операції між СП ТзОВ «ІСМ» і ПП «Захід-Торг», ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Оріон Лтд», ТзОВ «ТПК Груп», ПП «БК Аструм» документувалися у відповідності до встановлених вимог (наявні укладені договори, первинні та бухгалтерські документи та ін.), однак, вони були оформлені виключно для створення видимості здійснення господарських операцій, яких насправді не існувало. Так, на переконання відповідача, на нереальність операцій вказує та обставина, що контрагенти позивача не володіли достатніми можливостями для виконання таких операцій та, відповідно, не могли їх здійснювати фактично (у контрагентів позивача відсутні виробничі потужності, основні засоби, трудові ресурси тощо). Зазначене підтверджуються матеріалами перевірок контрагентів позивача (зокрема, акт №27/22-10/36501261 від 30.03.2012 року, №17/17-0/НОМЕР_1 від 02.03.2012 року, №180/22-5/20829031 від 25.06.2012 року, №1239/22-2/38148831 від 03.04.2013 року, №422/26-55-22-03 від 22.07.2013 року) податковими органами, які засвідчують неможливість здійснення господарських операцій такими особами, а отже, й неможливість здійснення таких операцій і з позивачем. Також відповідач вказує на матеріали кримінальної справи №139-0637 та рішення (вирок) Сихівського районного суду м.Львова від 29.07.2013 року у справі №1319/5120/2012, якими засвідчено факт фіктивного підприємництва при діяльності ПП «Захід-Торг», що підтверджує факт нездійснення таким підприємством реальних господарських операцій, у т.ч. й тих, які документувалися по відносинах з позивачем.

Тож, відповідач стверджує, що позивач допустив порушення податкового законодавства, а спірні податкові повідомлення-рішення вважає такими, що прийняті у відповідності до чинного законодавства України і підстав для їх скасування не вбачає.

У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та поясненнях. Просили позов задовольнити й скасувати податкові повідомлення-рішення №0000281510 від 24.01.2014 року, №0000291510 від 24.01.2014 року.

Представник відповідача проти позову заперечив, стверджує про правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень №0000281510 від 24.01.2014 року та №0000291510 від 24.01.2014 року, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову. Відповідач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у повній відповідності із чинним законодавством України, вони ґрунтуються на дійсних та достовірних обставинах справи, а тому просить у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що СП ТзОВ «ІСМ» як юридична особа зареєстроване Дрогобицькою міською радою 15.05.1992 року. На податковий облік позивача взято 08.07.1992 року. У періоді, який перевірявся, СП ТзОВ «ІСМ» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 11.07.1997 року. Основні види діяльності позивача - виробництво інших машин і устаткування загального призначення.

У період із 19.12.2013 року по 25.12.2013 року відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку СП ТзОВ «ІСМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при придбанні товарно-матеріальних цінностей (товарів, робіт, послуг) в ПП «Захід-Торг» за листопад, грудень 2010 року, ОСОБА_4 за квітень 2011 року, ТзОВ «Оріон» ЛТД за листопад, грудень 2011 року, ТзОВ «ТПК Груп» за грудень 2012 року, ПП «БК Аструм» за квітень 2013 року та використання їх у господарській діяльності ТзОВ «ІСМ».

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені СП ТзОВ «ІСМ» у своїй діяльності:

1)п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.1-198.3, 198.6 ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит у сумі 29 331 грн.;

2)не підтверджено реальність здійснення операцій з наступними контрагентами, а саме: ПП «Захід-Торг» за листопад, грудень 2010 року, ОСОБА_4 за квітень 2011 року, ТзОВ «Оріон» ЛТД за листопад, грудень 2011 року, ТзОВ «ТПК Груп» за грудень 2012 року, ПП «БК Аструм» за квітень 2013 року.

Як випливає зі змісту акту №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року, контролюючий орган дійшов висновку, що ряд операцій між СП ТзОВ «ІСМ» та його контрагентами не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Відповідач обґрунтовував свої висновки наступним.

Так, відповідач посилається на дані акту про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Захід-Торг» №27/22-10/36501261 від 30.03.2012 року, складеного ДПІ у Личаківському районі м.Львова. Як підтверджено даними цього акта, у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, основні фонди, персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а його діяльність провадиться поза межами правого поля та не спрямована на настання реальних наслідків.

Позивач, окрім цього, посилається і на матеріали кримінальної справи №139-0637, яка порушена за фактом вчинення фіктивного підприємництва відносно ОСОБА_5, ОСОБА_6, котрі здійснювали вказані неправомірні дії у т.ч. через ПП «Захід-Торг». До матеріалів даної адміністративної справи долучено копію вироку Сихівського районного суду м.Львова від 29.07.2013 року у справі №1319/5120/2012, яким у т.ч. визнано ОСОБА_6 (з травня 2009 року був власником ПП «Захід-Торг») винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2. ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). При цьому, як було встановлено судом при розгляді кримінальної справи, ПП «Захід-Торг» реальної господарської діяльності не здійснювало, мало ознаки фіктивного та здійснювало лише імітацію фінансово-господарської діяльності.

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ПП «Захід-Торг» та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ «ІСМ» по формуванню податкового кредиту.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ «ІСМ» і ФОП ОСОБА_4 відповідач обґрунтовує даними акта про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 №17/17-0/НОМЕР_1 від 02.03.2012 року, складеного ДПІ у м.Трускавці. Як вбачається з матеріалів справи, за даними цього акту ДПІ у м.Трускавці, контролюючим органом було встановлено виключно завищення податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_4

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ФОП ОСОБА_4 та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ «ІСМ» по формуванню податкового кредиту.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ «ІСМ» і ТзОВ «Оріон» ЛТД відповідач обґрунтовує даними акта про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Оріон» ЛТД №180/22-5/20829031 від 25.06.2012 року, складеного Дрогобицькою ОДПІ. У цьому акті зазначено про відсутність у ТзОВ «Оріон» ЛТД товаросупровідних документів при операціях з його постачальниками (до яких позивач не відноситься), а також здійснення ним операцій із підприємствами, що мають ознаки фіктивності. Окрім цього, позивач посилається на дані акту перевірки ТзОВ «Оріон» ЛТД №3/22-10/20829031 від 12.07.2013 року, складеного Дрогобицькою ОДПІ, де вказується про безтоварність операцій щодо придбання товарів ТзОВ «Оріон» ЛТД від постачальників, а відповідно, зроблено висновок і про неможливість подальшого продажу такого товару іншим особам (у т.ч. й позивачу).

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ТзОВ «Оріон» ЛТД та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ «ІСМ» по формуванню податкового кредиту.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ «ІСМ» і ТзОВ «ТПК Груп» відповідач обґрунтовує даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки з ТзОВ «ТПК Груп» №1239/22-2/38148831 від 03.04.2013 року, складеного року ДПІ у Печерському районі м.Києва. У даному акті зазначено, що вказане підприємство за юридичною адресою відсутнє, а також у нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

Водночас, відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ТзОВ «ТПК Груп» та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ «ІСМ» по формуванню податкового кредиту.

Висновки щодо нереальності господарських операцій між СП ТзОВ «ІСМ» і ПП «БК Аструм» відповідач обґрунтовує даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки з ПП «БК Аструм» №422/26-55-22-03 від 22.07.2013 року, складеного ДПІ у Печерському районі м.Києва. У даному акті зазначено, що у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

Також відповідач посилається на розбіжності в показниках податкового зобов'язання з ПДВ ПП «БК Аструм» та податкового кредиту позивача, оскільки, як засвідчено результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, контрагент позивача не відобразив податкового зобов'язання з ПДВ, яке позивачем віднесено до складу податкового кредиту, що ставить під сумнів правомірність дій СП ТзОВ «ІСМ» по формуванню податкового кредиту.

Зазначені дані актів перевірок контрагентів позивача, актів про неможливість проведення зустрічних звірок з контрагентами позивача, матеріали кримінальної справи та вироку суду, які цитуються відповідачем у акті №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року, на думку Дрогобицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області, однозначно свідчать про неможливість здійснення господарської діяльності контрагентами позивача та, відповідно, і СП ТзОВ «ІСМ» також.

На підставі вказаного акту №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року Дрогобицькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0000281510 від 24.01.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (+ 11 463 грн.) та штрафними санкціями (5 718 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0000291510 від 24.01.2014 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування (сума завищення бюджетного відшкодування 13 424 грн.) та штрафними санкціями (6 712 грн.).

Не погоджуючись із такими рішеннями Дрогобицької ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області та вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов.

Як було встановлено судом, у 2010-2013 роках позивач здійснив ряд господарських операцій із ПП «Захід-Торг», ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Оріон» ЛТД, ТзОВ «ТПК Груп», ПП «БК Аструм». Змістом вказаних господарських операцій було придбання СП ТзОВ «ІСМ» товарно-матеріальних цінностей. Як доводить позивач, такі операції були реальними та характеризувалися націленістю на їх дійсне виконання сторонами, що підтверджується масивом первинних документів та інших доказів.

Так, на підтвердження підставності здійснення операцій із контрагентами позивачем представлено копії договорів, які були укладені з постачальниками, а саме: договір поставки №8/5 від 02.04.2013 року, укладений із ПП «БК Аструм», договір купівлі-продажу №39 від 21.11.2011 року, укладений із ТзОВ «Оріон» ЛТД. Розглянувши такі договори, суд приходить до висновку про те, що ці правочини є належним доказом досягнення їх учасниками домовленостей щодо здійснення, у відповідності до погоджених умов, певних господарських операцій, спрямованих на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких юридичних осіб.

Для підтвердження фактів виконання господарських операцій, які мали місце між СП ТзОВ «ІСМ» і його постачальниками, позивачем було представлено копії наступних первинних документів: видаткової накладної №30/04-16 від 30.04.2013 року, складеної з ПП «БК Аструм», видаткової накладної №РН-000124 від 18.04.2011 року, складеної з ФОП ОСОБА_4, видаткової накладної №26/12-01 від 26.12.2012 року, складеної з ТзОВ «ТПК Груп», накладних №21 від 17.02.2012 року, №24 від 15.12.2011 року, №39 від 29.12.2011 року, №19 від 14.12.2011 року, №28 від 22.02.2012 року, №31 від 25.11.2011 року, складених із ТзОВ «Оріон» ЛТД. Дослідивши вказані первинні документи, суд відзначає, що за своїм змістом вони засвідчують факти передачі від контрагентів до позивача придбаного товару, замовлених послуг та виконаних робіт, тобто свідчать про здійснення конкретних господарських операцій. При цьому, проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідних господарських операцій.

Окрім того, позивачем надано ряд інших документів, а саме, копії: довіреностей №29 від 13.04.2013 року, на одержання ТМЦ від ПП «БК Аструм», №43 від 14.04.2011 року, на одержання ТМЦ від ФОП ОСОБА_4, №152 від 26.12.2012 року на одержання ТМЦ від ТзОВ «ТПК Груп», №21 від 16.02.2012 року, №201 від 15.12.2011 року, №203 від 26.12.2011 року, №197 від 13.12.2011 року, №25 від 16.02.2012 року, №178 від 24.11.2011 року на одержання ТМЦ від ТзОВ «Оріон» ЛТД, платіжних доручень №727 від 13.05.2013 року, №733 від 14.05.2013 року, на оплату ПП «БК Аструм» за товар, №177 від 14.04.2011 року на оплату ФОП ОСОБА_4 за товар, №589 від 26.12.2012 року на оплату ТзОВ «ТПК Груп» за товар, №732 від 13.12.2011 року, №89 від 16.02.2012 року, №709 від 30.11.2011 року на оплату ТзОВ «Оріон» ЛТД за товар, товарно-транспортної накладної від 25.11.2011 року. Зазначені документи на переконання суду підтверджують дійсний намір позивача здійснювати господарську діяльність із своїми контрагентами, вчинення учасниками операцій певних дій на їх виконання, та в сукупності також підтверджує реальність господарських операцій.

Додатково позивачем представлено і копії податкових накладних, які виписувалися контрагентами позивача при проведенні вищевказаних операцій, а саме: податкової накладної №508 від 30.04.2013 року, виписаної ПП «БК Аструм», №23 від 14.04.2011 року, виписаної ФОП ОСОБА_4, №256 від 26.12.2012 року, виписаної ТзОВ «ТПК Груп», №21 від 17.02.2012 року, №24 від 15.12.2011 року, №39 від 29.12.2011 року, №19 від 14.12.2011 року, №28 від 22.02.2012 року, №31 від 25.11.2011 року, виписаних ТзОВ «Оріон» ЛТД. Розглянувши такі податкові накладні, суд відзначає, що вони оформлені у відповідності до вимог чинного на момент їх виписки законодавства, у той же час відповідач не доводить і не стверджує про їхню дефектність чи їх відсутність.

Ураховуючи висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, котрі здебільшого ґрунтуються на даних актів про перевірки податковими органами контрагентів позивача або на даних актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, суд дає такому підходу критичну оцінку та відзначає наступне.

На переконання суду, обґрунтування органом доходів і зборів своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства (та подальше позбавлення його права на податкові вигоди й притягнення до відповідальності) тими обставинами, які були зафіксовані в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача є безпідставним.

Виходячи, зокрема, зі змісту Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України №236 від 22.04.2011 року, акт про неможливість проведення зустрічної звірки за своєю природою призначений виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення зустрічної звірки, а не фактів порушення платниками податків податкового чи іншого законодавства. При цьому, суд вважає, що сама по собі неможливість реалізації органами доходів і зборів визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок вказаного контрагента не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства (тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася).

Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки, тим більше, що акти, на які посилається відповідач, стосуються не безпосередньо позивача, а його контрагентів.

Суд також відзначає, що навіть можливо здобута за результатами перевірки, проведеної в порядку визначеному законом, інформація щодо порушень податкового чи іншого законодавства, допущених контрагентами платника податків, не означає автоматично, що такі ж порушення були допущені платником податків, який мав господарські стосунки з такими порушниками (а саме такі припущення містяться в акті №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року).

Суд наголошує на тому, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Слід зазначити, що при провадженні своєї діяльності позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушень законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником товару, робіт чи послуг тягнуть негативні наслідки саме для такої особи та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість чи формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

А тому, суд ще раз наголошує, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

При цьому, суд бере до уваги й ту обставину, що по ряду актів про результати перевірок контрагентів позивача чи про неможливість проведення зустрічних звірок висновки податкових органів про порушення податкового законодавства були скасовані або спростовані в судовому порядку (постанова від 20.06.2013 року в справі №813/3291/13-а, постанова від 07.10.2013 року в справі №813/6566/13-а, постанова від 22.11.2012 року в справі №2а-6778/12/1370).

А тому, зважаючи на досліджені у ході розгляду справи докази в сукупності з усіма обставинами, суд об'єктивно розцінює їх як належне документальне підтвердження реального та товарного характеру спірних операцій, які мали місце між СП ТзОВ «ІСМ» і ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Оріон» ЛТД, ТзОВ «ТПК Груп», ПП «БК Аструм», у той же час, належні та допустимі докази нереальності чи безтоварності таких операцій відповідачем представлені не були та, за оцінкою суду, його висновки про нереальність господарських операцій між згаданими особами слід віднести до припущень, а не до встановлених фактів.

У зв'язку з чим, суд відзначає, що нормами ст.198 Податкового кодексу України зокрема зазначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит, та наявності належним чином оформлених податкових накладних.

А тому, зважаючи на наявність податкових накладних та підтвердження реальності здійснення господарських операцій, слід констатувати про підставне й правомірне віднесення СП ТзОВ «ІСМ» до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого на користь ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Оріон» ЛТД, ТзОВ «ТПК Груп», ПП «БК Аструм» у ціні робіт, послуг і товару.

Окрім того, суд викладає свої висновки та оцінку оспорюваних рішень в частині, яка стосується господарських операцій позивача з ПП «Захід-Торг» за листопад, грудень 2010 року, які полягають в наступному.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, у 2012 році податковим органом уже проводилася податкова перевірка СП ТзОВ «ІСМ» за той самий період та з тих самих питань, що й у 2013 році. Результати такої перевірки були викладені відповідачем у акті №203/22-5/143000674 від 11.07.2012 року та, у зв'язку з виявленими порушеннями, податковим органом було винесено податкові повідомлення-рішення №001202301, №0001212301, №0001222301 від 30.07.2012 року.

У подальшому такі податкові повідомлення-рішення були позивачем оскаржені та скасовані в судовому порядку - постанова Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 року в справі №2а-7729/12/1370, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року в справі №876/282/13, ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.05.2013 року К/800/25200/13. Так, вирішуючи дану справу судами було встановлено, що така перевірка позивача у 2012 році була призначена відповідно до норм кримінально-процесуального закону з метою розслідування кримінальної справи. Пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. У зв'язку з чим, суди прийшли висновку, що контролюючий орган не вправі до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки. Оскільки ж на час прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень рішення суду у кримінальній справі ще законної сили законної сили не набрало, податковим органом було безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення №001202301, №0001212301, №0001222301 від 30.07.2012 року. У той же час, слід відмітити, що податковий орган не позбавлений права (та навіть зобов'язаний, за наявності визначених законом підстав) прийняти податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки, проте, при безумовному дотриманні вищевказаних норм Податкового кодексу України, тобто за умови набрання законної сили відповідним рішенням суду в кримінальній справі.

Суд, вирішуючи дану справу та беручи до уваги те, що окремі питання даної перевірки позивача 2013 року (акт №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року) і перевірки у 2012 році (акт №203/22-5/143000674 від 11.07.2012 року) співпадають, у зв'язку з чим суд вважає, що перевірка 2013 року в частині господарських відносин між СП ТзОВ «ІСМ» і ПП «Захід-Торг» за листопад, грудень 2010 року фактично є повторною, позаяк стосується того самого предмету.

Отже, суд відзначає, що право на проведення повторної перевірки відповідно до п.4 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» має лише вищестоящий контролюючий орган. Указаним пунктом встановлено, що вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Цій нормі кореспондує й норма п.п.78.1.12 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна позапланова перевірка платника податку з тих же самих питань за той же самий період здійснюється у випадку, коли органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно службових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

У даному випадку, як вбачається з акта №1/1520/14300674 від 08.01.2014 року, підставою для проведення перевірки були приписи п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, а відтак, проведення повторної перевірки позивача з одного і того ж питання відбулося в порядку і з підстав, що не відповідають нормам чинного законодавства України.

При цьому, суд зауважує, що якщо дійсно наявні факти порушення позивачем податкового законодавства України, котрі були встановлені ще в ході первинної перевірки у 2012 році, то податковий орган безумовно зобов'язаний вжити відповідні заходи (у т.ч. самостійно визначити грошове зобов'язання), однак, такі дії повинні відбуватися згідно з вимогами закону, а отже, саме за результатами первинної перевірки у 2012 році та після набрання законної сили відповідним рішенням суду в кримінальній справі.

Окрім того, суд відзначає й інше порушення норм чинного законодавства України, допущене відповідачем при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 24.01.2014 року №0000291510, №0000281510 в частині відносин СП ТзОВ «ІСМ» і ПП «Захід-Торг».

А саме, як випливає з матеріалів справи, відповідач встановив факт завищення позивачем податкового кредиту по господарських операціях із ПП «Захід-Торг» за листопад та грудень 2010 року. Згідно з абз.1 п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно із п.202.1 ст.202 Податкового кодексу України, для платників ПДВ звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал. Відповідно до п.49.18 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя). Згідно з п.п.7.8.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал. Відповідно до п.п.4.1.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а)календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б)календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, останнім днем граничного строку подання позивачем податкової декларації з ПДВ за листопад 2010 року було 20.12.2010 року, а за грудень 2010 року - 20.01.2011 року. А тому, в цьому контексті 1095 денні строки для визначення суми грошових зобов'язань платника податків спливли 19.12.2013 року та 19.01.2014 року, відповідно. У даному ж випадку, оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті 24.01.2014 року, тобто, в частині зобов'язань по операціях із ПП «Захід-Торг» за листопад та грудень 2010 року, поза межами встановленого законом строку. При цьому, доказів наявності обставин, за яких дотримання строку давності, визначеного в абз.1 п.102.1 Податкового кодексу України, не є обов'язковим органом доходів і зборів не надано. Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень у частині операцій із ПП «Захід-Торг» був порушений строк, визначений абз.1 п.102.1 Податкового кодексу України, тобто відповідач діяв усупереч нормі закону, а тому його рішення є протиправними й підлягають скасуванню і з врахуванням цих підстав.

При вирішенні цієї справи суд також звертає увагу на те, що у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Суд також вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини, яку останній висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Наведені ж Дрогобицькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами при закупівлі товарів, робіт і послуг, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача. А також, відповідач не підтвердив наявності підстав для прийнятих ним рішень та дотримання ним порядку їх прийняття, що є умовою їх правомірності.

А тому, суд констатує, що відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено правомірність і законність своїх дій та наявність правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим, аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000281510 від 24.01.2014 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000291510 від 24.01.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмБХ (ІСМ)» сплачений судовий збір у сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 липня 2014 року.