Постанова № 39899000, 23.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року місто Київ № 810/3451/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (представник - Білека Юрій Іванович)доІнспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській областіпровизнання протиправними дій та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (представник - Білека Юрій Іванович), звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області про визнання протиправними дій та скасування постанови № 83-44 від 10.12.2013.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем під час здійснення перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів були порушенні норми чинного законодавства, оскільки були відсутні підстави для проведення перевірки, а порушення, викладені в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи.

В призначений день та час у судове засідання сторони не з'явилися. Представник позивача надав суду клопотання від 22.07.2014 про розгляд справи без його участі. Від відповідача 22.07.2014 надійшло клопотання, в якому він, окрім іншого, розгляд справи просить проводити без його участі.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та те, що від сторін надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі, суд визнав за можливе розгляд справи проводити без участі сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами про що 22.07.2014 постановлено ухвалу.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

З 6 по 9 грудня 2013 року Інспекція з питань захисту прав споживачів у Харківській області (далі - відповідач, Інспекція) провела виїзну позапланову перевірку характеристик продукції у магазині «Ельдорадо» за адресою: місто Харків, вулиця Вернадського, 12, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (далі - позивач, ТОВ «Технополіс-1»).

Як вбачається з матеріалів справи перевірка була проведена на підставі Згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 03.12.2013 № 5570-2-7/6, направлення на проведення перевірки від 04.12.2013 № 00233, що були видані і зв'язку зі зверненням Спілки захисту прав споживачів Солом'янського району міста Києва від 26.11.2013 № 405/01-01, від 28.11.2013 № 406/01-01.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки характеристик продукції № 208 від 06.12.2013 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зафіксовані наступні порушення законодавства: пункт 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.10.2009 № 1149 «Про затвердження Технічного регламенту безпеки низьковольтного електричного обладнання» та пункт 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 № 785 «Про затвердження Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання».

10.12.2013 відповідачем винесено постанову про накладення штрафних санкцій № 83-44 2 розмірі 4250 гривень.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафних санкцій позивач, в порядку статті 21 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» звернувся до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів зі скаргою на дії посадових осіб відповідача.

Держспоживінспекцією України скарга фактично нерозглянута та листом від 10.04.2014 № 2160-2-11/8 запропоновано позивачу звернутися до суду.

Позивачу за результатами перевірки та з метою припинення порушень законодавства про захист прав споживачів, відповідно до частини першої статті 29, частини п'ятої статті 30 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» було винесено два проекти рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, якими позивача було зобов'язано усунути недоліки, зазначені в Акті перевірки, а саме вжити заходи щодо приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами та тимчасово заборонено реалізацію продукції на суму 970 000 гривень (строк виконання до 30.12.2013).

Позивач, не погодившись з вищевказаною постановою, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати її протиправною та скасувати, також вважає протиправними дії відповідача по винесенню постанови, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних положень законодавчих актів.

Правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції встановлені Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 02.12.2010 № 2735-VI (далі - Закон № 2735).

Частинами першою та п'ятою статті 10 Закону № 2735-VI передбачено, що ринковий нагляд здійснюється органами ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності. Органи ринкового нагляду становлять єдину систему.

Повноваження та порядок діяльності органів ринкового нагляду, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд, встановлюються Законом № 2735, законами України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 2735 органи ринкового нагляду проводять перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів: 1) планові - згідно із секторальними планами ринкового нагляду; 2) позапланові, в тому числі, підпункт а) за зверненнями споживачів (користувачів) відповідної продукції, а також органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад, правоохоронних органів, громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів), у яких міститься інформація про розповсюдження продукції, що завдала шкоди суспільним інтересам чи має недоліки, що можуть завдати такої шкоди, і відсутня інформація, за якою виробника такої продукції може бути ідентифіковано, але міститься інформація, за якою може бути встановлено розповсюджувача, у якого було придбано (виявлено) таку продукцію.

Під час проведення перевірки характеристик продукції у її розповсюджувачів на підставах, визначених пунктом 1 частини першої і підпунктом «а» пункту 2 частини першої цієї статті на початковому етапі перевірки об'єктами перевірки є наявність на продукції Національного знака відповідності (у тому числі ідентифікаційного коду призначеного органу з оцінки відповідності), якщо його нанесення на продукцію передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції, та додержання правил застосування і нанесення Національного знака відповідності.

Спірні правовідносини врегульовано Технічним регламентом низьковольтного електричного обладнання від 29.10.2009 № 1149 (далі - Технічний регламент № 1149) та Технічним регламентом з електромагнітної сумісності обладнання від 29.07.2009 № 785 (далі - Технічний регламент № 785).

Так, пунктом 1 Технічного регламенту № 1149 встановлено вимоги до низьковольтного електричного обладнання та його введення в обіг або в експлуатацію на ринку України.

Відповідно до пункту 3 Технічного регламенту № 1149 введення в обіг низьковольтного електричного обладнання (далі - електрообладнання) можливе тільки в разі, коли воно не загрожує безпеці людей, свійських тварин або майна за умови належного встановлення, обслуговування та використання за призначенням, для якого воно створене.

Згідно із пунктом 7 Технічного регламенту № 1149 передбачено, що перед введенням в обіг на електрообладнання повинен бути нанесений Національний знак відповідності, який підтверджує відповідність електрообладнання вимогам цього Технічного регламенту, включаючи виконання процедури оцінки відповідності (внутрішній контроль виробництва) згідно з додатком 3 до цього Технічного регламенту

Оцінка відповідності електрообладнання вимогам цього Технічного регламенту проводиться із застосуванням модуля А (внутрішній контроль виробництва), передбаченого Технічним регламентом модулів оцінки відповідності та вимог щодо маркування національним знаком відповідності, які застосовуються в технічних регламентах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2003 № 1585.

За цією процедурою виробник або уповноважений представник гарантує і декларує, що електрообладнання відповідає вимогам цього Технічного регламенту.

Відповідно до пункту 13 Технічного регламенту № 1585 виробник або його уповноважений представник наносить маркування Національним знаком відповідності на кожний окремий зразок продукції, який задовольняє застосовуваним вимогам технічного регламенту, та складає декларацію про відповідність з огляду на необхідність ідентифікації продукції, стосовно якої вона складена.

Декларація разом з технічною документацією зберігається протягом 10 років після виготовлення останнього зразка продукції. Копії згаданих документів подаються на запит визначених законодавством органів виконавчої влади для перевірки.

Пункт 10 Технічного регламенту № 1149 передбачає, що Національний знак відповідності має відповідати вимогам, наведеним у додатку 4 до цього Технічного регламенту. Національний знак відповідності наноситься виробником чи уповноваженим представником виготовлювача продукції в Україні на кожний виріб електрообладнання або, якщо це неможливо, на пакування, інструкцію або документ, в якому визначені гарантійні зобов'язання, у спосіб, що забезпечує його видимість, розбірливість та незмивність.

Маркування Національним знаком передбачено також у пункту 17 Технічного регламенту № 785, відповідно до якого на апаратуру, відповідність якої цьому Технічному регламенту було доведено із застосуванням процедури, установленої у пунктах 13 або 14 цього Технічного регламенту, наноситься Національний знак відповідності. За нанесення Національного знака відповідності відповідає виробник або уповноважений представник.

Додатком 4 до Технічного регламенту № 1149 та пунктами 18-19 Технічного регламенту № 785 передбачено, що зображення Національного знака відповідності має відповідати опису, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 № 1599 «Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності» (далі - Постанова № 1599).

Відповідно до пунктів 3, 5 Постанови № 1599 у разі підтвердження відповідності продукції призначеним органом з оцінки відповідності поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згідно з державним реєстром таких органів.

Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо, якщо інше не передбачено відповідним технічним регламентом. Місце та спосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції.

Технічними регламентами можуть встановлюватися особливості застосування знака відповідності (пункт 7 Постанови № 1599).

Пунктом 11 Технічного регламенту № 1149 встановлено, що нанесення на електрообладнання будь-якого іншого маркування, здатного ввести в оману щодо значення та форми Національного знака відповідності, забороняється.

Будь-яке інше маркування може бути нанесене на електрообладнання, його пакування, інструкцію або документ, у якому визначені гарантійні зобов'язання, за умови непогіршення видимості та розбірливості Національного знака відповідності.

Відповідно до статті 44 Закону № 2735 суб'єкти господарювання за порушення цього Закону несуть згідно з законами України цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 44 Закону № 2735 до розповсюджувача застосовуються штрафні санкції у разі:

1) розповсюдження продукції, на якій відсутній Національний знак відповідності, якщо його нанесення на продукцію передбачено технічним регламентом на відповідний вид продукції, - у розмірі від ста п'ятдесяти до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за повторне протягом трьох років вчинення такого самого порушення, за яке на особу вже було накладено штраф, - у розмірі від двохсот до трьохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

З аналізу норм чинного законодавства убачається, що у разі виявлення контролюючим органом фактів реалізації товарів, на яких відсутній Національний знак відповідності, до розповсюджувачів таких товарів застосовуються штрафні санкції.

Як вбачається з позовної заяви та заперечень позивача до Акта перевірки, основні доводи позивача зводяться до того, що Національний знак відповідності містився на упаковці, тарі, супровідній (експлуатаційній) документації до кожної одиниці товару, що відповідає Постанові № 1599.

Водночас, судом встановлено, що Національного знаку відповідності на товарах, перелічених в Акті перевірки не було. Вищевказане порушення було детально відображено в Акті перевірки, який було складено у присутності уповноваженої особи позивача, про що останнім зроблено запис на Акті перевірки.

Суд зауважує, що в даному випадку нанесення Національного знаку відповідності передбачено безпосередньо на товар, оскільки про це прямо вказано у технічних регламентах № 785 та 1149, а Постанова № 1599, якою передбачено опис та правила застосування національного знаку відповідності має загальний характер для всіх видів товарів.

Також позивачем не доведено, чому саме на продукцію побутового використання (пральні машини, холодильники, телевізори) неможливо було нанести Національний знак відповідності.

Надані суду в якості доказів наявності Національного знаку відповідності копії фотографій не беруться судом як належний та допустимий доказ, оскільки з них неможливо встановити, коли саме вони були зроблені.

Тим більше вбачається, що на деяких фотографіях Національний знак відповідності наклеєний окремо (а.с. 104, 105, 107, 108, 109, 111), або надано копії фотографій по товарам, які не були предметом перевірки (а.с.109), або з наданих фотокопій вбачається, що товари співпадають по моделі (а.с. 112), однак неможливо ідентифікувати товар за артикулом тощо.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно були встановленні порушення норм Закону № 2735, які підтвердились в ході розгляду адміністративної справи, а надані докази та пояснення позивача не дають підстави вважати, що дії по винесенню постанови про накладення штрафних санкцій та сама постанова є протиправними.

Щодо доводів позивача в частині неправомірності проведення перевірки з огляду на відсутність підстав для її проведення, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

Листами від 26.11.2013 № 405/01-01 та від 28.11.2013 № 406/01-01 Спілка захисту прав споживачів Солом'янського району міста Києва звернулась до Держспоживінспекції України щодо проведення перевірки, в тому числі, і ТОВ «Технополіс-1» на відповідність продукції, яка реалізується вимогам Технічного регламенту № 1149.

На підставі звернень Держспоживінспекцією України було надано Згоду на проведення позапланових перевірок магазинів побутової техніки «Ельдорадо» ТОВ «Технополіс-1» від 03.12.2013 № 5570-2-7/6.

На підставі Згоди Держспоживінспекції України від 03.12.2013 № 5570-2-7/6, наказу від 04.12.2013 № 124 Інспекції з питань захисту прав споживачів у Харківській області та направлення від 04.12.2013 № 00233, посадовими особами відповідача була проведена перевірка.

Перевіряючі були допущені до проведення перевірки, факт оскарження в тому числі і Згоди Держспоживінспекції України від 03.12.2013 № 5570-2-7/6 у справі № 826/6626/14 в Окружному адміністративному суді міста Києва, провадження по якій було відкрито 20.05.2014 не береться судом до уваги в якості доказу протиправності дій відповідача враховуючи, що оскаржувана позивачем Згода була чинною на момент проведення перевірки.

В якості підстав для задоволення адміністративного позову позивач надав суду Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 826/18856/13-а і звернув увагу на той факт, що аналогічні згоди Держспоживінспекції України в попередні періоди були визнані протиправними і скасовані.

З приводу цього факту, суд звертає увагу, що Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 у справі № 826/18856/13-а Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2014 була скасована повністю і в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Тим більше, вказана справа не має відношення до розгляду цієї справи, враховуючи різні предмети оскарження.

Щодо необґрунтованості, протиправності та незаконності винесених рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 2735 у разі якщо органом ринкового нагляду встановлено, що неналежне застосовано Національний знак відповідності, не нанесено Національний знак відповідності, якщо його нанесення передбачено технічним регламентом на відповідну продукцію, не складено декларацію про відповідність, якщо її складання передбачено технічним регламентом на відповідну продукцію, декларацію про відповідність складено з порушенням встановлених вимог або органу ринкового нагляду не надано чи надано технічну документацію на відповідну продукцію не в обсязі, передбаченому технічним регламентом, орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Згідно зі статтею 30 Закону № 2735 обмеження надання продукції на ринку здійснюються шляхом: 1) приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами (згідно з частинами першою і третьою статті 29 цього Закону); 2) тимчасової заборони надання продукції на ринку.

Обмеження надання продукції на ринку, визначені у пункті 1 частини першої цієї статті, застосовуються органами ринкового нагляду у випадках, передбачених цим Законом, якщо існує можливість приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами. Зазначені обмеження можуть застосовуватися до продукції, що надається на ринку, у тому числі тієї, що зберігається на складах виробників (імпортерів), та/або продукції, що перебуває у споживачів (користувачів).

Приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами здійснюється за місцем проживання (місцезнаходженням) споживачів (користувачів) або за місцезнаходженням розповсюджувачів, виробників (імпортерів) чи підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт продукції, а також в інших місцях, у яких можливо здійснити таке приведення. Суб'єкти господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції зобов'язані співпрацювати між собою з метою приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами.

Приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами здійснюється за рахунок суб'єкта господарювання, внаслідок дій чи бездіяльності якого продукція стала такою, що не відповідає встановленим вимогам.

Тимчасова заборона надання продукції на ринку застосовується органами ринкового нагляду у разі прийняття ними рішення про: 1) відбір зразків продукції для проведення їх експертизи (випробування) - на строк проведення експертизи (випробування); 2) приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами - на строк дії відповідного обмеження.

Тимчасова заборона надання продукції на ринку запроваджується одночасно з прийняттям рішень, зазначених у цій частині.

Органами ринкового нагляду у випадках, передбачених Законом України «Про загальну безпечність нехарчової продукції», можуть також застосовуватися обмеження введення в обіг або розповсюдження продукції.

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 33 Закону № 2735 до прийняття рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів орган ринкового нагляду надає (надсилає) суб'єкту господарювання, щодо якого передбачається прийняти рішення, проект відповідного рішення з пропозицією надати в письмовій формі свої пояснення, заперечення до проекту рішення, інформацію про вжиття ним заходів, спрямованих на запобігання або уникнення ризиків суспільним інтересам, усунення невідповідності продукції, що є предметом проекту рішення, встановленим вимогам.

Суб'єкт господарювання, якого стосується проект рішення, має право надати (надіслати) органу ринкового нагляду свої пояснення, заперечення та/або інформацію до проекту такого рішення протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту. Цей строк може бути продовжено органом ринкового нагляду за обґрунтованим клопотанням відповідного суб'єкта господарювання.

Суд звертає увагу, що по-перше, відповідач в межах наданих йому повноважень виніс проекти рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, як це передбачено нормами Закону № 2735 і надав позивачу час до 30.12.2013 на вжиття відповідних заходів по усуненню порушень. По-друге, позивач не надав суду жодних пояснень і доказів, що відповідач, у зв'язку з неусуненням встановлених порушень, прийняв саме рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що чинним законодавством передбачено відповідальність саме за факт розповсюдження товарів без нанесення Національного знаку відповідності у сукупності, а не за кожний окремий випадок такого розповсюдження окремо, та той факт, що під час судового розгляду встановлено порушення позивачем норм чинного законодавства в частині розповсюдження товарів без нанесення Національного знаку відповідності, а надані декларації відповідності та сертифікати відповідності не спростовують факт розповсюдження товарів без нанесення Національного знаку відповідності, суд дійшов висновку, що дії відповідача по винесенню постанови про накладення штрафних санкцій та постанова від 10.12.2013 № 83-44 є правомірними, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, вказана норма не дає підстави вважати, що будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень підлягає скасування лише з підстав відсутності заперечень з його боку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 4 250, 00 гривень та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 85, 00 гривень, а в розумінні частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» 10 відсотків від 85, 00 гривень, є менше ніж 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 218 гривень.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до платіжного доручення від 15.05.2014 № 3300 позивачем сплачено 10 відсотків від 1, 5 розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 182, 70 гривень (255, 78 гривень - 73,08 гривень - немайнові вимоги) суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 1 644, 30 гривень підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (код ЄДРПОУ 32498133) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.