Рішення № 39897663, 21.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2014 р. Справа № 914/2100/14

За позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м.Львів

про: стягнення 219 084,99 грн.,

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Негря Г.Ю. - представник (довіреність від 02.10.13р.);

В судовому засіданні 21.07.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позов заявлено Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м.Київ) до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"(м.Львів) про стягнення 219 084,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, встановлене рішенням господарського суду, позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою суду від 16.06.14 року порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 03.07.14 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано участь повноважних представників сторін в судове засідання.

27.06.2014 року від позивача на адресу господарського суду поступила телеграма (вх. №28109/14 від 27.06.2014 року), в якій позивач просить розгляд справи відкласти у зв'язку з неможливістю забезпечити участь повноважного представника в судове засідання.

Відповідач участь повноважного представника в судове засідання забезпечив, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву (вх. №28457/14 від 02.07.2014 року), в якому просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців із сплатою заборгованості рівними частинами.

В судове засідання 21.07.2014 року позивач явки повноважного представника не забезпечив, надіслав телеграму (вх. № 31214/14 від 18.07.2014 року) про розгляд справи за наявними матеріалами, позов підтримав.

Відповідач участь повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

21.08.2012 року господарським судом Львівської області у справі № 5015/2943/12 прийнято рішення, яким стягнуто на користь ДК „Газ України" НАК „Нафтогаз України" з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 1621854,21 грн. боргу, 81696,04 грн. пені, 16218,54 грн. інфляційних, 37428,07 грн. річних та 35143,94 грн. судового збору.

Оскільки рішення господарського суду не виконано, позивач звернувся з позовом про стягнення 93621,13 грн. річних та 125463, 86 грн. інфляційних.

Відповідач проти позову не заперечує, просить суд врахувати важкий фінансовий стан підприємства на розстрочити виконання даного рішення на 6 місяців.

Докази оплати боргу в матеріалах справи відсутні.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини.

30.08.2011р. між позивачем (постачальником згідно договору) та відповідачем (покупцем згідно договору) було укладено договір №06/11-859 БО-21 з поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання (далі -Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природній газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити природній газ в обсязі, зазначеному в п 1.2 цього Договору.

28.01.2014 року господарським судом прийнято рішення, яким стягнуто Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1621854,21 грн. боргу, 81696,04 грн. пені, 16218,54 грн. інфляційних, 37428,07 грн. річних та 35143,94 грн. судового збору. Заборгованість виникла на підставі договору № 06/11-859 БО-21.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішення господарського суду № 5015/2943/12 вступило в закону силу 31.08.2012 року.

12.02.2013 року головним державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Амбриз Р.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № ВП 36518823 (на виконання наведеного рішення).

Підставою даного позову є невиконання відповідачем рішення № 5015/2943/12, що стало наслідком нарахування позивачем трьох відсотків річних за період з 31.08.2012 року по 30.05.2014 року в розмірі 93621,13 грн. та інфляційних втрат з вересеня 2012 року по квітень 2014 року в розмірі 125463,86 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Відтак чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження для його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків

Як зазначено у п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати на загальну суму, стягнуту рішенням господарського суду від 21.08.2012 року у справі № 5015/2943/12, яка включає в себе 1621854,21 грн. основного боргу, 81696,04 грн. пені, 16218,54 грн. інфляційних втрат, 37428,07 грн. - 3% річних та 35143,94 грн. судового збору.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа штрафу та пені зовсім інша, оскільки неустойка (штраф, пеня) -це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546,549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, штраф та пеня носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника…… не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити штраф (пеню) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що штраф (пеня) є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового (постанова Верховного суду України від 18.02.2014 року у справі № 905/909/13-г).

Отже, оскільки рішенням у справі № 5015/2943/12 від 21.08.2012 року було стягнуто 81696,04 грн. пені, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилась, пеня у грошове зобов'язання не перетворилась, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин ст. 625 ЦК України.

Не застосовуються норми ст. 625 ЦК України і до стягненого судового збору, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Із врахуванням викладеного, суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат із врахуванням суми 1675500,82 грн., що складається із 1621854,21 грн. основного боргу, 16218,54 грн. інфляційних втрат та 37428,07 грн. річних

Сума, що підлягає задоволенню складає 206992,87 грн., з яких 87722,79 грн. - 3% річних та 119270,08 грн. - інфляційні втрати.

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Щодо розстрочення виконання рішення суду, то п. 6 ст. 83 ГПК України надає господарському суду, приймаючи рішення, право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Однак, як зазначено у п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

До відзиву на позовну заяву позивач долучив докази важкого фінансового становища ЛМКП "Львівтеплоенерго" - звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2013 рік.

Із вказаного вище випливає, що відстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. Обставини, на які посилається заявник (важке фінансове становище підприємства), не є винятковими та не можуть бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Сторони, укладаючи договори, повинні розраховувати на власну платоспроможність. А у випадку стягувача - на своєчасніть та повноту оплати наданих послуг чи товару.

В зв'язку з вищевикладеним, суд відхилив клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовий збір покладається на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

З огляду на викладене, керуючись 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул.Д. Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460) на користь на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) 87722,79 грн. - 3% річних, 119270,08 грн. інфляційних втрат та 4140,14 грн. судового збору.

3. Відмовити в решті позову.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 24.07.2014 р.

Суддя Король М.Р.