Постанова № 39894062, 21.07.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. Справа № 926/701/14

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Гриців В.М.

Данко Л.С.

при секретарі судового засідання Грабовському В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Прокуратури Чернівецької області від 18.06.2014 р. №05/2-1119-14 (вх. № суду 01-05/2933/14 від 01.07.2014 р.)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.06.2014 р.

у справі №926/701/14 (суддя - Швець М.В.)

за позовом Першого заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ

до відповідачів:

· Державного підприємства "Берегометське лісомисливське господарство", смт. Берегомет, Винницький район, Чернівецька область

· S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L, м. Сучава, Румунія

про визнання недійсним пунктів зовнішньоекономічного договору та додатків до нього

за участю представників сторін:

прокурор - Куцик В.Б. - прокурор;

від позивача: не з»явились;

від відповідача 1: Боднарюк В.С. - представник (довіреність від 03.01.2014 р.);

від відповідача 2: Богуцький А.І. - представник (довіреність від 26.05.2014 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.06.2014 р. у справі №926/701/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, м. Київ (надалі - Позивач) до відповідачів - Державного підприємства "Берегометське лісомисливське господарство", смт. Берегомет, Винницький район, Чернівецька область (надалі - Відповідач 1) та S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L, м. Сучава, Румунія (надалі - Відповідач 2) про визнання недійсним пунктів зовнішньоекономічного договору та додатків до нього.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що при укладенні ДП «Берегометське лісомисливське господарство» та S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L договору №BER/14 від 01.01.2014 р. та відповідно оспорюваних пунктів та додатків до Договору сторонами було дотримано всіх вимог чинного законодавства України щодо дійсності правочину. Зокрема, судом встановлено, що договір вцілому та додатки договору містять всі передбачені законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення , дійсність договору та додатків також підтверджено його фактичним виконанням.

Прокуратура Чернівецької області, не погодившись з винесеним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

- судом, на думку Скаржника, невірно трактовано норми чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 203 , ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207, 382 ГК України, ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» та п.1.3 , п.1.6. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201. При цьому Скаржник вказує, що враховуючи вищенаведені норми додаток (специфікація) до зовнішньоекономічного договору (контракту) - це є невід»ємна частина договору, у якій деталізується характеристика, номенклатура, асортимент товару, його якість та розрахунок ціни за одиницю товару. В той же час додаток не може визначати істотних умов договору, оскільки істотні умови зовнішньоекономічної угоди повинні закріплюватись лише письмовим договором відповідно до встановленої чинним законодавством форми, а отже укладанням додатку не можна вносити змін до договору.

Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити.

Представник Відповідача 2 - S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L у відзиві, б/н від 14.07.2014 р. та Відповідача 1 ДП «Берегометське лісомисливське господарство» у відзиві від 14.07.2014 р. №08/366 заперечують доводи апеляційної скарги посилаючись на те, що Цивільний кодекс України у статті 3 прямо оголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 ЦК України , сторони мають право укласти договір , не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а отже відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до ст.. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору. Відповідач 2 зазначає, що якщо при укладенні договору неможливо встановити ціну, можна послатися на документи, які при поставці кожної партії товару додаватимуться до договору як невід»ємні частини та кожного разу фіксуватимуть ціну товару (наприклад , суми, зазначені в накладних, якими оформляються прийом-передача товару, поставленого на підставі договору). Законодавець дозволяє юридичним особам визначити у договорі орієнтовну вартість товару на дату його укладення. Ціна (вартість) договору складається із сумарної ціни товару, що підлягає поставці на підставі цього договору. У Додатку №1 від 10.01.2014 р. до Договору вартість товару стосувалась здійснення поставок в період з 10.01.2014 р. по 31.03.2014 р. Розрахунок ціни за одиницю товару також визначений у Додатку №1 від 10.01.2014 р. до Договору. У додатку №2 від 05.03.2014 р. до Договору ціну за одиницю товару було збільшено. Для продовження здійснення поставок між Постачальником та Покупцем укладено додаток №3 від 01.04.2014 р. до Договору, що призвело до збільшення загальної вартості Договору. Вищезазначені додатки скріплені печатками підприємств та підписами уповноважених осіб, що підтверджує досягнення згоди сторін за умовами, визначених у додатках. Щодо порушення інтересів держави, вважає, що Скаржник жодним чином не обгрунтовує наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, відтак, у Скаржника відсутні правові підстави для звернення із відповідною апеляційною скаргою до суду. Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.07.2014 р. прийнято апеляційну скаргу Прокуратури Чернівецької області від 18.06.2014 р. №05/2-1119-14 (вх. № суду 01-05/2933/14 від 01.07.2014 р.) на рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.06.2014 р. у справі №926/701/14 та призначено до розгляду в судове засідання на 21.07.2014 р. в складі колегії головуючого судді Давид Л.Л., суддів - Гриців В.М., Кордюк Г.Т. (а.с.140).

Розпорядженням голови суду від 18.07.2014 р. у зв»язку з перебуванням у відпустці судді Кордюк Г.Т., у склад колегії суддів для розгляду справи №926/701/14 Господарського суду Чернівецької області замість судді Кордюк Г.Т. введено суддю Данко Л.С.

В судове засідання 21.07.2014 р. з»явились Прокурор та представники Відповідачів, які підтримали свої доводи і заперечення з мотивів наведених в апеляційній скарзі та відзивах на неї.

Позивач - Державне агентство лісових ресурсів України належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 03.07.2014 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.152).

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивами на неї, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Чернівецької області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

10.01.2014 р. ДП «Берегометське лісомисливське господарство» («Постачальник») та S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L («Покупець») укладено договір № BER/14 (а.с.16-22), згідно п.1.1. якого Постачальник зобов»язується поставити по заявці Покупця продукцію за ціною, якістю, кількістю, визначених в додатках до Договору, а Покупець прийняти та оплатити дану продукцію згідно умов даного Договору.

У відповідності до п.2.1. Договору визначено вартість продукції, що поставляється 540 тис. Євро. Ціни, кількість та асортимент товару, що поставляється за цим Договором, а також строки поставки вказані в додатках до Договору (п.2.2 Договору).

Зокрема, згідно Додатку №1 від 10.01.14 до Договору визначено асортимент товару - ялину, її сорт та ціну за м3. Також встановлено, що об'єм поставок лісоматеріалів в період з 10.01.14р. по 31.03.14р. становить 9000 м3 (а.с.23)

Пунктом 10.4. Договору встановлено, що якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою та/або додатком до цього Договору.

Відповідно до п. 10.5 Договору зміни до нього набувають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди та/або додатку до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді та/або додатку, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві.

На підставі вказаних пунктів Договору, сторонами укладено Додаток №2 від 05.03.14 р. до Договору, яким визначено інші ціни на товар, а саме збільшено вартість лісоматеріалів (а.с.24). Інші умови Договору №BER/14 від 10.01.14р. залишено без змін.

Крім того, 01.04.14 р. сторонами укладено Додаток №3 до Договору, згідно якого збільшено загальний об'єм продукції, що постачається в період з 01.04.2014 р. по 30.06.2014 р. на 7000 м3, тобто до 16000 м3. Орієнтовну вартість договору збільшено на 469 000 Євро, що становить 1 009 000 Євро (а.с.25). Інші умови Договору №BER/14 від 10.01.14 р. залишено без змін.

Отже, відповідно до умов договору та додатків до нього Державне підприємство "Берегометське лісомисливське господарство" зобов'язалось поставити фірмі S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L. 16000 м3 лісоматеріалів загальною вартістю 1 009 000 Євро.

Прокурор як і в суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції вказує на те, що додаток (специфікація) до зовнішньоекономічного договору (контракту) не може визначати істотних умов договору, оскільки істотні умови зовнішньоекономічної угоди повинні закріплюватися лише письмовим договором, відповідно до встановленої чинним законодавством форми, а отже укладанням додатку не можна внести зміни до договору.

Згідно положень ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» одним з принципів зовнішньоекономічної діяльності є принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України, а також забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб»єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Частинами 1 та 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Крім того, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно з частинами 3 та 5 ст. 382 ГК України форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом місця його укладення. Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору (контракту) у разі недосягнення згоди сторін стосовно вказаного порядку, встановлюється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Договір №BER/14 укладений 10.01.2014 р. в смт. Берегомет, що знаходиться в Закарпатській області України.

У статтях 180 та 181 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов»язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно Наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» не обмежує права суб»єктів господарської діяльності щодо визначення змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів), оскільки згідно з пунктом 1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) - сторони зовнішньоекономічного договору мають право самостійно визначати його умови, тобто Положення містить перелік умов договору, які мають бути у ньому передбачені, але лише «Якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше».

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом вірно зазначено, що внесення змін до договору також передбачено п.1.6 та п.2 Положення (за домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови): страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.).

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України, серед загальних засад цивільного законодавства зокрема є свобода договору.

У відповідності до вимог ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір , який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі ,який передбачений актами цивільного законодавства , свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства , якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов»язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Договір є двостороннім , якщо правами та обов»язками наділені обидві сторони. договору.

Крім, цього п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що на момент укладення Договору №BER/14 від 01.01.2014 р. його сторонами повністю дотримано вимоги ст. 203 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що зміст укладеного між сторонами Договору та Додатків до нього відповідає вимогам чинного законодавства України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; при укладенні Договору та Додатків до нього між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умовах; Договір та Додатки підписано уповноважними представниками сторін; волевиявлення сторін при укладенні Договору та Додатків до нього було вільним та відповідало їх внутрішній волі, оскільки укладення Договору було спрямоване на реальне настання правових наслідків, а саме на поставку Державним підприємством "Берегометське лісомисливське господарство" фірмі S.C. Holzindustrie Schweighofer S.R.L. 16000 м3 лісоматеріалів.

Крім цього, конституційний принцип рівності сторін закріплений у пункті 2 частини 3 статті 129 Конституції України, пункті 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, частині 1 статті 3 Закону України від 07.02.1991р. № 698-ХІІ "Про підприємництво", який передбачає свободу договору. При цьому, стаття 627 ЦК України також передбачає свободу договору, та вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім цього, судова колегія зазначає, що істотними умовами договору поставки є асортимент, кількість, якість товару, строки поставки і ціную. Відповідно до принципу свободи договору, Відповідачі домовилися, що ціна за одиницю товару визначатиметься у додатках до Договору. Зміни до Договору, в тому числі в частині визначення вартості Договору також будуть вноситись через укладення додатків до Договору. Так, при укладені додатків №1 від 10.01.2014 р., №2 від 05.03.2014 р. , №3 від 01.04.2014 р. , які є невід»ємною частиною Договору, сторони дійшли згоди , за яку саме ціну покупець зобов»язаний платити за продукцію. Факт фіксування цієї згоди у Додатках до Договору не впливає на виконання зобов»язань . Відповідно до цього, судова колегія вважає, що немає підстав стверджувати , що таке встановлення ціни є неправомірним чи таким, що суперечить діючому законодавству.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що між сторонами виникли правовідносини із зовнішньоекономічного договору (контракту), які досягли згоди щодо всіх істотних умов, передбачених для даного виду договорів, а відтак місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що спірний договір слід вважати укладеним, згідно вимог ст. ст.. 180, 181, 284 ГК України та ст. ст. 627,628,759 ЦК України.

У відповідності до вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження Прокурора про те, що внесення змін до зовнішньоекономічного договору щодо поставки лісопродукції шляхом укладення додатків до нього дає можливість сторонам уникнути відповідальності з боку Держави, зокрема, в такій важливій частині державного регулювання, як вартість продукції, що поставляється закордон, місцевим господарським судом правомірно визнано помилковим, оскільки: визначення ціни лісопродукції у додатках та внесення змін до Договору шляхом укладення додатків до нього жодним чином не може вплинути на здійснення державного контролю в цій сфері, оскільки визначення ціни, квотування, ліцензування щодо експорту лісопродукції - чинним законодавством не передбачено; факт наявності додатків не зменшує вартості Договору та інтереси Держави від цього не порушуються. Крім цього, збільшення ціни за одиницю продукції у Додатку № 2 від 05.03.2014 р. та збільшення вартості Договору шляхом укладення Додатку № 3 від 01.04.2014 р. в свою чергу збільшує розмір сплачених митних зборів та податкових платежів, які надходять у Державний бюджет України, тому, що згідно умов Договору, оплата за продукцію здійснювалась Відповідачем-2 у безготівковій формі шляхом переведення 100% передоплати на рахунок Відповідача-1, для держави не виникало і не могло виникнути жодних ризиків, пов'язаних із завданням шкоди її інтересам.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33, 34 ГПК України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на Скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.06.2014 р. у справі № 926/701/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Прокуратури Чернівецької області від 18.06.2014 р. №05/2-1119-14 (вх. № суду 01-05/2933/14 від 01.07.2014 р.) - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 926/701/14 повернути Господарському суду Чернівецької області.

Повний текст постанови складено та підписано 24.07.2014 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Данко Л.С.