Ухвала суду № 39893627, 15.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1644/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2) звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - відповідач або Головного управління МВС України в м. Києві) про визнання протиправним та скасування наказу від 13.12.2013 №692 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників УБОЗ».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвали нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального, що призвело до неправильного встановлення обставин справи, зокрема порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно розшукову діяльність».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 на час виникнення спірних правовідносин проходив службу у званні «майор міліції» на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією ОБОЗ ГУ МВС України в місті Києві.

Наказом тво начальника Головного управління МВС України в м. Києві від 13.12.2013 №692 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні вимог ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» на позивач накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посаду відповідність.

Задовольняючи позовні вимоги та надаючи аналіз нормативним актам, що регулюють спірні правовідносини суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 13.12.2013 року №692 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника УБОЗ»

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Відносини, пов'язані з прийняттям, проходженням та звільненням зі служби в органах внутрішніх справ, регулюються, зокрема,Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII (зі змінами та доповненнями), "Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (зі змінами та доповненнями), "Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України", затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (зі змінами та доповненнями).

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (частина перша). При звільненні зі служби в міліції за ініціативою адміністрації у разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник міліції має право оскаржити звільнення в суд (частина восьма). Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджується Верховною Радою України (частина шоста).

Службовою дисципліною відповідно до статті 1 "Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України" є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі висновку службового розслідування від 25.11.2013 №3/1-2987 дск по факту закриття ОРС на підставі п. 7 ст. 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

З матеріалів справи вбачається, що службовим розслідуванням встановлено, що в матеріалах справи відсутні вказівки керівництва відділу спрямовані на проведення ОРЗ по справі та виконання вказівок керівництва та прокуратури, внаслідок чого позивачем не вжито достатніх заходів щодо пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність фігурантів та своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочину, що свідчить про неналежне виконання ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

З системного на налізу викладеного вбачається, що фактично порушення ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» допущено у зв'язку відсутністю вказівок керівництва відділу спрямованих на проведення ОРЗ по ОРС.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов'язані:

1) у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення злочинів та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень;

2) виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора та ухвали слідчого судді, суду і запити повноважних державних органів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів;

3) виконувати у межах своєї компетенції запити правоохоронних органів інших держав або міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна;

4) інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов'язані з службовою діяльністю посадових осіб;

5) здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, в тому числі відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинів;

6) забезпечити із залученням інших підрозділів безпеку працівників суду і правоохоронних органів, осіб, які надають допомогу, сприяють оперативно-розшуковій діяльності, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб;

7) брати участь у здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.

Статтею 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» встановлено, що прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, щодо мети проведення оперативно-розшукових заходів, суб'єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обумовлених специфікою мети їх проведення. Прийняття рішень про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора, здійснюється керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником з повідомленням про прийняте рішення прокурора.

При цьому ч.1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» встановлено, що при наявності достатніх підстав дозвіл на проведення оперативно-розшукової діяльності дає керівник відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» про закриття оперативно-розшукової справи складається вмотивована постанова, що затверджується посадовою чи службовою особою, якій згідно зі статтею 9 цього Закону надано право затверджувати постанову про заведення відповідної оперативно-розшукової справи. Про закриття оперативно-розшукової справи у триденний строк письмово повідомляється відповідний прокурор, який протягом 10 діб з моменту одержання повідомлення перевіряє додержання законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності у цій справі. До завершення такої перевірки забороняється знищення оперативно-розшукової справи. Якщо у такій справі здійснювалися оперативно-розшукові заходи за рішенням суду, повідомлення про її закриття надсилається також до цього суду у триденний строк.

Як правильно визначено судом першої інстанції, з викладеного вбачається, що фактично ОРС заводиться та закривається на підставі постанови керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника за погодженням з посадовою особою визначеною ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Вимогами згадуваного закону саме на керівника відповідного оперативного підрозділу, в даному випадку відділу боротьби з корупцією ОБОЗ ГУ МВС України в місті Києві, покладено відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема із висновку службового розслідування вбачається, що саме тво начальника відділу боротьби з корупцією ОБОЗ ГУ МВС України в місті Києві та його заступником допущено неналежний контроль за станом здійснення ОРЗ по справі та виконання вказівок прокуратури. Відтак є вірним висновок суду першої інстанції, що в силу згадуваних норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» саме керівник відділу боротьби з корупцією ОБОЗ ГУ МВС України в місті Києві, несе відповідальність за порушення вимог згадуваного Закону.

Висновком службового розслідування встановлено, що причинами порушення вимог ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» є саме відсутність вказівок керівництва відділу спрямованих на проведення ОРЗ, внаслідок чого не вжито достатніх даних для пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність фігурантів.

Відтак колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що зважаючи на те, що службовим розслідуванням встановлено, що порушення вимог ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» допущено у зв'язку з відсутністю вказівок керівництва відділу спрямованих на проведення ОРЗ, є необґрунтованим твердження відповідача про порушення саме позивачем вимог ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Крім того, відповідно до ст. 19 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності в оперативно-розшукових справах, заведених піднаглядними їм територіальними оперативними підрозділами правоохоронних органів здійснюється керівниками міських, районних, міжрайонних, районних в містах та прирівняних до них прокуратур, а також призначені ними прокурорами.

Прокурор в межах своєї компетенції, зокрема, скасовує незаконні постанови про заведення або закриття оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення оперативно-розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать закону; вживає заходів щодо усунення порушень законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності і щодо притягнення винних до встановленої законом відповідальності; опротестовує незаконну постанову суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових заходів. Принесення протесту зупиняє проведення оперативно-розшукових заходів, дозвіл на які дано судом.

Як зазначено вище, про прийняття постанови про закриття ОРС на підставі п. 7 ст. 9-2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» проінформовано прокуратуру міста Києва, проте в матеріалах справи відсутні докази, що така постанова в порядку нагляду була скасована або було вжито інші заходи щодо усунення порушень законності під час проведення оперативно-розшукової діяльності.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо відсутності порушень Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» під час проведення оперативно-розшукової діяльності в оперативно-розшуковій справі та закритті провадження у такій ОРС.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується, що висновок відповідача про порушення позивачем ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» спростовується матеріалами справи, інших обставин, які б свідчили про наявність у діях (бездіяльності) позивача дисциплінарного проступку, не виявлено.

При цьому, відповідачем жодних доводів щодо спростовування встановлених вище обставин в апеляційній скарзі не наведено. Відсутні в апеляційній скарзі відповідача також і будь-які нормативного-правові обґрунтування щодо невідповідності висновків суду першої інстанції нормам матеріального чи процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, судова колегія залишає його без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 21.07.2014 року.

.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.