Ухвала суду № 39893495, 14.07.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/90/14 14.07.2014 14.07.2014 14.07.2014

Провадження №22-ц/784/1784/14

УХВАЛА

Іменем України

14 липня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.

за участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

приватного підприємства «Грандфінресурс»

на заочне рішення Баштанського районного суду від 02 березня 2014 року, ухваленого за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» (далі - ПП «Грандфінресурс») про визнання договору про надання послуг недійсним, стягнення грошових коштів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПП «Грандфінресурс» про визнання договору про надання послуг недійсним, стягнення грошових коштів та моральної шкоди.

Позивачка свої вимоги обґрунтовувала тим, що 10 вересня 2013 року між ПП «Грандфінресурс» та нею по програмі «Альянс Україна» був укладений договір №221835, відповідно до умов якого вона мала на меті отримати позику в сумі 100 000 грн. На виконання цього договору вона сплатила одноразовий комісійний внесок в розмірі 3500 грн., адміністративні витрати в розмірі 420 грн. та щомісячний чистий внесок 555 грн. 56 коп., а всього - 4475 грн. 56 коп., але позику не отримала.

Посилаючись на те, що вона була введена відповідачем в оману, а укладений правочин здійснений останнім з використанням нечесної підприємницької практики та за відсутності у нього відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг, позивачка на підставі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» просила визнати його недійсним та стягнути на її користь сплачені нею внески в розмірі 4475 грн. 56 коп.

Крім цього, позивачка вважає, що відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач повинен відшкодувати їй моральну шкоду, компенсацію якої вона визначила у 5000 грн.

Заочним рішенням Баштанського районного суду від 03 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір № 221835 від 10 вересня 2013 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 4475 грн. 56 коп. в рахунок повернення сплачених внесків.

В частині задоволення вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

Ухвалою Баштанського районного суду від 18 квітня 2014 року заяву ПП «Грандфінресурс» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ПП «Грандфінресурс», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Представник ПП «Грандфінресурс» посилається на помилковість висновків суду стосовно того, що це підприємство надає фінансові послуги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 10 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП «Грандфінресурс» укладено договір № 221835 з додатками до нього № 1 та № 2, за умовами якого (ст.1) відповідач зобов'язався вчинити від імені та за рахунок позивачки певні юридичні дії, спрямовані на отримання останньою кредиту, в тому числі сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування, організовувати та проводити заходи по розподілу грошового фонду, надати позивачці відповідну суму позики, або інші послуги. Для цього позивач доручив відповідачеві використовувати суми чистих внесків для формування фонду реєстру та його розподілу.

Згідно Додатків №1 та №2 розмір заявленої грошової суми для придбання нерухомості визначено у 100000 грн.

На виконання умов вказаного договору позивачкою за весь період його дії сплачено внески на загальну суму 4475 грн. 56 коп.

Аналізуючи наведені обставини та зміст оскаржуваного договору, суд першої інстанції правильно вважав, що діяльність ПП «Грандфінресурс» полягає в адмініструванні фінансових коштів, яка підпадає під поняття фінансова послуга.

Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-ІV "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено пункт 111, відповідно до якої до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих положень до цього Закону фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону (тобто до 9 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження № 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах") (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, та передбачили, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з пунктом 1.2 частини першої Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Із матеріалів справи вбачається, що спірний договір укладено сторонами 10 вересня 2013 року, а тому данні послуги з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах відповідач може здійснювати лише за наявності у нього відповідної ліцензії.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції на підставі ч.1,2 ст.215 ЦК прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки відповідач на час укладення договору не мав відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг, то дана угода є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції на підставі ч.1 ст. 216 ЦК України правильно стягнув на користь позивачки із відповідача 4475 грн. 56 коп., сплачених нею внесків.

Доводи представника відповідача про те, що ПП «Грандфінресурс» не здійснює фінансові послуги, а тому його діяльність не потребує ліцензування, безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то колегія не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Грандфінресурс» відхилити, а заочне рішення Баштанського районного суду від 03 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча: Судді: