Постанова № 39893358, 15.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11880/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТТ-Інвест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТТ-Інвест» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АПТТ-Інвест» (далі - позивач або ТОВ «АПТТ_Інвест») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.07.2013 року №0002042230.

Постановою Окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, вважаючи, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом допущено не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.198, п. 2 ч. 1 ст.202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТТ-ІНВЕСТ» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Ангстрем Континенталь» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 03.07.2013 року № 222/22-30/37855987.

Згідно з висновками акту перевірки висновку відповідачем встановлено порушення п.п.139.1.9 п. 139.1 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 3 квартал 2012 року в розмірі 45 222,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2013року № 0002042230, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 56 528,00 грн., в тому числі 45 222,00 грн. основного платежу та 11 306,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства базується на твердження щодо безтоварності господарських операцій позивача з контрагентом - ТОВ «Ангстрем Континенталь», яке, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства.

Однак, вважаючи спірне рішення відповідача протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як з'ясовано у ході перевірки та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ «Ангстрем Континенталь».

Зокрема, 31.08.2012року між ТОВ «АПТТ-Інвест» та ТОВ «Ангстрем Континенталь» укладено договір № 73, на підставі якого останній виконав на користь першого роботи з очистки металу та перемотки алюмінієвої стрічки, за що отримав грошову винагороду.

На підтвердження виконання умов вказаного договору в матеріалах справи містяться акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні, рахунки-фактури, а також первинні документи щодо подальшої реалізації товару за роботами третім особам. Зазначене в свою чергу підтверджує реальність здійснення господарських операцій, що свідчить про виконання зобов'язань за вказаним вище договором між позивачем та його контрагентом у повному обсязі.

Таким чином, колегією суддів встановлено, факт виконання умов за зазначеним договором та оплати його вартості, що підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Водночас відмовляючи у задоволені позовних вимог та обґрунтовуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції послався на акт № 7208/224/33906299 від 21.12.2012 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ангстрем Континетать» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Інфотерм» за червень 2011року, ТОВ «ФОРЕСТ» за червень 2011року, ТОВ «ПАСІФІК» за вересень 2011року, ПП СВ «Гермес» за березень 2011року, БПП «Сура» за вересень, листопад 2011року, їх реальності та повноти відображення в обліку, що складений ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська.

На підставі вказаного акту перевірки суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Інфотерм», ТОВ «Форест», ТОВ «Пасіфік», ПП СВ «Гермес», БПП «Cypa», взагалі не придбавало товар у 2011-2012 роках, в свою чергу не могло здійснювати реалізацію товарів, робіт, послуг в адрес ТОВ «Ангстрем Континенталь».

Також судом враховано, що ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська встановлено, що зустрічну звірку ТОВ «Інфотерм» провести неможливо, оскільки стан платника « 11» - припинено, але не знято з обліку.

Проте, колегія суддів зазначає, що контрагент позивача ТОВ «Ангстрем Континенталь», на момент проведення операцій із позивачем мав право на виписку податкових накладних, а свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість було чинним.

Отже, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Ангстрем Континенталь», які були предметом перевірки.

Твердження відповідача про те, що діяльність ТОВ «Ангстрем Континенталь» має фіктивний характер колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди або укладання фіктивних договорів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаних вище договорів.

Згідно ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження витрат понесених підприємством під час здійснення господарських операцій до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, чинним, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачено обов'язок платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТТ-Інвест» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТТ-Інвест» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.07.2013 року №0002042230 визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 21.07.2014 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.