Постанова № 39893350, 19.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 червня 2014 року № 826/5330/14

об 12 год. 10 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія 611» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2014 року №48126552202,

за участю представників сторін:

від позивача Красій Г.Д.,

від відповідача Диба Ю.Д.,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія 611» (далі - позивач, ПАТ «СК 611») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2014 року №48126552202.

Позивач мотивується тим, що відповідачем на підставі хибних висновків акту перевірки від 04.03.2014 року №201/26-55-22-02/34241389 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2014 року №48126552202 вважає необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 04.03.2014 року №201/26-55-22-02/34241389 та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 04.04.2014 року №48126552202. Так, відповідачем вказано на те, що позивачем на підставі договорів про співпрацю в галузі факультативного перерахування передано у перестрахування до ТДВ «СК «Рада» отримані страхові платежі на загальну суму 2338623,00 грн., однак спірний контрагент укладав договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія 611», зареєстровано як юридична особа 22.03.2006 року №10701020000018733, ідентифікаційний код юридичної особи 34241389, що підтверджено витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Підприємство здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року та складено акт від 04.03.2014 року №201/26-55-22-02/34241389.

В висновках акта перевірки зазначено, що перевіркою ПАТ «СК 611» встановлено порушення:

- пп.4.1.6 а.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 334/94-ВР. Від 28.12.1994 року (зі змінами та доповненнями) та п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова на суму 498267,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.04.2014 року №48126552202, яким збільшено податок на прибуток на загальну суму 611654,00 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 498267,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 113387,00 грн.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР) (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 283/97-ВР).

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону № 283/97-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно вимог п.3 ст. 5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України від 16.01.03 №436-VI, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з п.1 ст. 203 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 №435-ІV (зі змінами та доповненнями) зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п.1 ст. 207 Цивільного Кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з п.1 ст. 216 Цивільного Кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України №85/96-ВР від 07.03.1996 «Про страхування»).

Згідно до ст. 12 Закону України №85/96-ВР від 07.03.1996 «Про страхування» в редакції від 04.10.2001 р. N 2745-ПІ перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом. перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до ст. 10 Закону України №85/96-ВР від 07.03.1996 «Про страхування» в редакції від 04.10.2001 р. N 2745-ПІ страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором стахування.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) встановлено, що дохід страхової діяльності юридичних осіб оподатковується за ставкою 3 % - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з видів страхування інших, ніж довгострокове страхування життя та пенсійне страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом розуміють суму зарахованих платежів (внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

З матеріалів справи вбачається, що між ТДВ "Страхова Компанія "Відродження" та ЗАТ «Українська страхова компанія «Гарант Поліс» укладено договори: про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №GP-2503-VU-Q, від 25.03.2008 року, відповідно до якого сторона передає ризик, прийнятий по договору первинного страхування, а перестрахувальник приймає ризик в ретроцесію.( т.1 а.с. 75-82)

Вподальшому ЗАТ «Українська страхова компанія «Гарант Поліс» перетворено у Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія 611».

До вищезгаданого договору прийняті додаткові угоди №1 від 01.04.2008 року, №2 від 23.10.2009 року, №3 від 08.08.2011 року, від 02.04.2012 року №4 (т.1 а.с. 82-87).

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено, що позивачем на підставі договору про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (договір від 25.03.08 р.) передано у перестрахування до ТДВ "СК " Рада" (ТДВ СК "відродження") отримані страхові платежі (1 квартал 2011 року - ІУ квартал 2012 року) на загальну суму 2 338 623,00 грн.

За висновками відповідача договір було укладено позивачем з метою проведення транзитних фінансових операцій зі страховою компанією, яка задіяна у схемах для мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист переданих (прийнятих) ризиків..

Відповідно акту планової виїзної перевірки ТДВ "СК "Рада" (ТДВ СК "Відродження України") з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року №28/22-4/30779308, складеного Броварською ОДПІ, операції зі страхуванням та перестрахуванням ТДВ "СК " Рада" порушують ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині не додержання в момент вчинення правочинну вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства.

У судовому засіданні досліджено питання щодо економічної доцільності укладання угоди позивача зі спірним контрагентом.

Так, представник позивача у судовому засіданні надав пояснення та залучив документи, з яких вбачається, що використовуючи свої кошти (2 338 623 грн.) позивач не отримав за цим договором жодної гривні (страхового платежу).

Слід зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та спірним контрагентом у розрізі застосування доктрини "Ділова мета" та "Реальність господарської операції".

Суть доктрини полягає у тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов'язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, юридичні наслідки виконання правочину визначаються в більшій мірі його сутністю, ніж зовнішнім оформленням. Якщо форма та вид правочину не відповідають відносинам, що фактично відбулися при його виконанні, то податкові наслідки визначаються відповідно до правовідносин, що реально настали між сторонами.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) визначено, що валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно із п.п. 4.1.6. п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94- ВР від 28.12.1994р. (із змінами і доповненнями): «Доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи".

На порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994р.(із змінами і доповненнями) та п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) Товариством не включено до складу інших доходів платника податку за звітний податковий період за період 2011 та 2012 роки грошові кошти, що надійшли на банківські рахунки у сумі 2 338 623,00 грн.

Отже, враховуючи вищенаведене, грошові кошти, які надійшли на банківський рахунок в сумі 2 338 623,00 грн., як страхові платежі за договорами страхування за якими фактично не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб - страхувальників, то можливо вважати, що договори страхування містять недостовірні відомості, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, на порушення пп. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" 334/94- ВР від 28.12.1994р. (із змінами і доповненнями) та п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) занижено валові доходи від діяльності іншої, ніж страхова, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 2338623,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова на суму 498267,00 грн.

А отже податкове повідомлення-рішення від 04.04.2014 року №48126552202 прийнято правомірно.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, та такими що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія 611" - відмовити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія 611" (код ЄДРПОУ 34241389, адреса: 01010, м. Київ, вул. Московська, буд.8-Б) до державного бюджету на рахунки Окружного адміністративного суду міста Києва недосплачений судовий збір у розмірі 4384 (чотирьох тисяч трьохсот восьмидесяти чотирьох) грн. 80 коп.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 19 червня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 25 червня 2014 року.

Суддя О.А. Соколова