Рішення № 39891312, 17.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" липня 2014 р.Справа № 916/2543/14

За позовом: державного підприємства "Адміністрація портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)

до відповідача: Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

про стягнення 1 345,60 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Барбін В.В., довіреність №3512 від 27.12.2013р.

Від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва в судовому засіданні з 14.07.2014р. до 12 год. 00 хв. 17.07.2014р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, державне підприємство "Адміністрація портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті 1 345,60 грн., де 1 125, 25 грн. - основний борг, 74,66 грн. - пеня, 124,92 грн. - інфляція, 20,77 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.07.2014р. позовну заяву (вх.№2584/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/2079/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 17.07.2014р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис уповноваженого представника відповідача на розписці про оголошення перерви в судовому засідання від 14.07.2014р., відзив на позов не надав.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

10 січня 2007р. між державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» (Власник мереж) та Одеською регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (Користувач) було укладено договір про спільне використання технологічних мереж №4-Р, згідно п.1.1., якого Власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії для орендованого приміщення на другому поверсі будинку ТЕК по вул. Заводська, 23 за договором №РОФ-568 від 01.06.06р. в межах величин, дозволених Користувачу до використання, а Користувач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, та послуги з електрозабезпечення.

Відповідно до п.1.2. Договору передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної у додатку №1 "Однолінійна схема", що є невід'ємною частиною Договору.

За приписами п.4.3. Договору Користувач зобов'язується здійснювати оплату за використання електричних мереж та послуги з електрозабезпечення Власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж Власника здійснюється згідно з Додатком №2 "Порядок розрахунку оплати обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії", що є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 8.2.1. Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених п.7.4. цього Договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього Договору, Користувач сплачує Власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2007 року і вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання на протязі одного місяця до закінчення дії цього Договору (п.11.1. Договору).

В підтвердження наявності боргу відповідача перед позивачем, останнім було подано до матеріалів справи копії виставлених рахунків №06521464 від 31.07.2013р. на суму 255,79 грн., №13641464 від 31 серпня 2013р. на суму 213,84 грн., №19881464 від 30.09.2013р. на суму 97,08 грн., №25751464 від 31.10.2013р. на суму 202,60 грн., №31821464 від 30.11.2013р. на суму 170,23 грн., №38171464 від 31.12.2013р. на суму 185,71 грн., які відповідачем залишені без оплати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 125,25 грн.

Крім того, в обґрунтування заявленого позову позивачем подано до матеріалів справи копії приймально-здавальних актів №249, №420, №644, №764, №827, №913.

З підстав існування суми боргу, позивач, 17.04.2014р. звернувся до відповідача з претензією (вих..№18/09-1213), яка останнім була залишена без відповіді.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про спільне використання електричних мереж №4 в частині оплати вартості отриманої електричної енергії і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Судом встановлено наявність наданих позивачем відповідачу послуг з постачання електричної енергії.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати виставлених рахунків-фактур в розмірі 1 125,25 грн. не виконані, внаслідок чого за ним утворився борг в сумі 1 125,25 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу, встановлена судом в розмірі 1 125,25 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті 76,66 грн. - пені, 124,92 грн. - інфляції, 20,77 грн. - 3% річних.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 74,66 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 20,77 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляції, суд зазначає наступне:

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Досліджуючи розрахунок позивача інфляційних в сумі 124,92 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині також відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги державного підприємства "Адміністрація портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), у зв'язку з чим стягненню з комунального підприємства "Ізмаїльське виробниче управління водопровідного-каналізаційного господарства" на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 1 125,25 грн., сума пені в розмірі 74,66 грн., сума інфляції в розмірі 124,92 грн., сума 3% річних в розмірі 20,77 грн.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 1 827,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов державного підприємства "Адміністрація портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 7, код ЄДРЮОФОП 00485993) на користь державного підприємства "Адміністрація портів України" (01135, Київська обл., м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 14, код ЄДРЮООФОП 38727770) в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, код ЄДРЮОФОП 38728444) 1 125 (одна тисяча сто двадцять п'ять) грн. 25 коп. - основного боргу, 74 (сімдесят чотири) грн. 66 коп. - пені, 124 (сто двадцять чотири) грн. 92 коп. - інфляції, 20 (двадцять) грн. 77 коп. - трьох процентів річних, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 22.07.2014р.

Суддя Цісельський О.В.