Ухвала суду № 39888205, 10.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2014 р. м. Київ К/9991/12823/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Мосійчук І.М.

представника позивача Філевського Р.М.

представника відповідача Склярова Д.В.

за участю прокурора Клюге Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.11.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі № 2а-5746/09/1470

за позовомПриватного підприємства Будівельної компанії «Глиноземпромбуд»доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєваза участюПрокуратури Миколаївської областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Будівельна компанія «Глиноземпромбуд» (далі по тексту - позивач, БК «Глиноземпромбуд») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2009 №0026882360/0 та №0026892360/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.11.2009, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва в період з 17.08.2009 по 14.09.2009 була проведена планова виїзна перевірка БК «Глиноземпромбуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, за результатами якої був складений акт перевірки від 21.09.2009 за №1178/23-600/01273042, яким було встановлено порушення: ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абз. 3 пп. 7.2.3 та пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідач 07.10.2009 прийняв податкові повідомлення-рішення: №0026882360/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі основного платежу 2062040,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції 1655574,00 грн. та №0026892360/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі основного платежу 436831,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції 218416,00 грн.

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вірно дійшли до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» накладна, як первинний документ лише підтверджує факт здійснення господарської операції - передачі товару від одного суб'єкта господарювання до іншого. Накладна не містить строків виконання зобов'язань по оплаті за поставлений товар.

Відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Статтею 530 Цивільного кодексу передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що право на позов виникає при наявності порушеного права, то право кредитора буде порушеним лише при невиконанні боржником обов'язку щодо оплати отриманого товару в семиденний термін з дня пред'явлення кредитором вимоги про оплату в порядку ст. 503 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 274 Цивільного кодексу України строк позовної давності становить 3 роки. Законодавством не передбачено дострокове закінчення строку позовної давності за будь-яких обставин, в тому числі і в разі ліквідації кредитора.

Крім того, відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України кредитор може відступити від права вимоги по зобов'язаннях іншим особам і не повідомити про це боржника, а боржник за таких обставин має право виконати свій обов'язок перед первісним кредитором, що буде вважатись належним виконанням зобов'язання.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що із врахуванням відсутності будь-яких двохсторонніх угод із виказанням строку його виконання із боку позивача початком перебігу строку позовної давності може бути момент звернення постачальника або його правонаступника (у тому числі, ліквідаційною комісією) з вимогою про сплату коштів за поставлений товар, але так як жодних письмових доказів наявності відповідних звернень до судів попередніх інстанцій відповідачем не надано, то немає підстав вважати кредиторську заборгованість в сумі 108128,00 грн., яка рахується по бухгалтерському обліку підприємства станом на 01.07.2008, за отримані будівельні матеріали від контрагентів безповоротною фінансовою допомогою.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.05.2008 між позивачем та ПП «Верона-Буд» був укладений договір поставки, акт виконання робіт за яким був укладений у липні 2008 року (судове рішення, яке набуло законної сили, щодо визнання цього правочину недійсним - відсутнє), а свідоцтво платника податків ПП «Верона-Буд» було анульоване тільки 31.07.2009; договір поставки між позивачем та ПП «Метаном-1» був укладений 20.10.2008 (судове рішення, яке набуло законної сили, щодо визнання цього правочину недійсним - відсутнє), договір поставки між позивачем та ПП «Монте-Негро» був укладений 26.08.2008 (судове рішення, яке набуло законної сили, щодо визнання цього правочину недійсним - відсутнє), а свідоцтво платника податків ПП «Монте-Негро» було анульоване тільки 26.01.2009 після набуття законної сили постановою Очаківського міськрайсуду від 29.12.2008 по справі №2-а-930/2008.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що помилковими та не обґрунтованими припущеннями є висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, так як це не підтверджено належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні. Позивачем надано достатні та допустимі докази наявності зв'язку між понесеними витратами на придбання товарів, робіт та послуг з господарською діяльністю позивача, тобто, наявності реального характеру відповідних операцій, разом із наявністю у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальниками товарів та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, сплатою постачальникам вартості товару з урахуванням ПДВ, що є достатньою підставою для визначення податкового кредиту, та вважає, що сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е.Острович (підпис)М.О. Федоров