Ухвала суду № 39888150, 17.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2014 року м. Київ К/800/47432/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року

у справі № 2а/0370/2603/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області

Державної податкової служби

Головного управління Державної казначейської служби України у

Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (надалі також - ТОВ «Вест Ойл Груп», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач-1, ДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУДКС України у Волинській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 травня 2012 року №0001192302 повністю та №0001202302 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 42059 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року позовні вимоги ТОВ «Вест Ойл Груп» задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 24 травня 2012 року № 0001192302, № 0001202302 в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 42059 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 24 травня 2012 року № 0001192302 яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 528329,00 грн. та визначено штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 264 165, 00 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0001202302 в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 42059 грн., з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 10 травня 2012 року № 1125/23-3/34524327, про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено заявлено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в наступних звітних (податкових) періодах за січень 2012 року на 428329,00 та завищено податковий кредит за грудень 2011 року на суму 42059 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 пункту 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та в кінцевому результаті отримання права на бюджетне відшкодування є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на формування позивачем податкового кредиту попередніх звітних періодів вплинуло віднесення сум ПДВ по господарських операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей та імпорту металевих товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується наявними в матеріалах справи контрактами, специфікаціями до договорів та вантажно-митних декларацій.

Фактичним видом діяльності позивача є організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, оптова торгівля паливом, здавання в оренду власного нерухомого майна, інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, діяльність у сфері інжинірингу, а отже, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, придбання товарів у контрагентів згідно договорів здійснено для забезпечення господарської діяльності позивача.

Положення Податкового кодексу України визначають, що обов'язковою умовою для правомірного формування платником податків податкового кредиту є податкова накладна, яка засвідчує факт придбання товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в межах господарської діяльності.

З огляду на те, що у позивача наявна господарська мета подальшого використання придбаних товарів та послуг, суди попередніх інстанцій дійшли до юридично правильного висновку, що існування вказаної обставини є достатньою підставою для формування податкового кредиту з ПДВ, незалежно від фактичних результатів такого використання. Проведення позивачем фактичної оплати за придбані товари (послуги) у межах своєї господарської діяльності згідно вимогам ПК України дає останньому право на відшкодування сум ПДВ з бюджету.

Щодо висновків відповідача про безпідставне відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з ПП «Сириус ІІІ», оскільки укладені між зазначеними суб'єктами господарювання правочини є нікчемними та не спрямованими на настання реальних правових наслідків, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що реальне здійснення господарських операцій купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей позивачем та його контрагентами підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи.

Відповідач не ставить під сумнів те, що наявні у матеріалах справи докази, надані позивачем на підтвердження реальності господарських правовідносин з ПП «Сириус ІІІ», свідчать про реальність настання наслідків щодо придбання товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, як слідує з касаційної скарги та матеріалів справи, податковий орган не ставив під сумнів і достовірність даних, які містять первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства.

Роблячи висновок про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків, ДПІ посилалась виключно на те, що ПП «Сириус ІІІ» відсутнє за юридичною адресою, за результатами його перевірки не виявлено бухгалтерських документів, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Разом з тим, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області відхилити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко