Ухвала суду № 39888137, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/64637/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., при секретарі Бовкуні В. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чортківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

у справі № 2-а-1970/1302/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Органіка»

до Державної податкової інспекції у Чортківському районі

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Органіка» (далі - позивач, ТОВ «Органіка») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Чортківському районі Тернопільської області (далі - відповідач, ДПІ), у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2010 року №0000791600/0, яким ТОВ «Органіка» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 553125,00 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 липня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Чортківському районі від 16 листопада 2010 року №0000791600/0.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Чортківському районі Тернопільської області залишено без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 липня 2011 року у справі №2-а-1970/1302/11 - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2010 року №0000791600/0 (визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 553125,00 грн., в тому числі за основним платежем 368750 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 184375 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 8 жовтня 2010 року №882/16-00/31104672, про порушення позивачем вимог пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР, тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ за травень 2010 року на суму 368750,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Компанія Укрбізнес», які обумовленні виконанням договору купівлі зерна кукурудзи від 2 квітня 2010 року. Відповідач стверджує, що господарські операцій між позивачем та його контрагентом були безтоварними.

Так, за змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 2 квітня 2010 року між ТОВ «Органіка» (Покупець) та ПП «Компанія Укрбізнес» (продавець) укладено договір поставки зерна кукурудзи за №02/04-10, згідно з умовами якого Продавець зобов'язується поставити зерно кукурудзи, а Покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар та оплатити його вартість. Підпунктом 3.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється партіями, вказаними у специфікаціях транспортом Продавця на склад Покупця.

Згідно з встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами, в квітні 2010 року ПП «Компанія Укрбізнес» поставило позивачу 500 т. зерна кукурудзи, а у травні 1270 т. зерна кукурудзи. Поставка відповідної кількості зерна кукурудзи відбулась по накладних на кожну конкретну партію поставки, а також оформлена рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними.

Позивачем, в рахунок виконання взятих на себе зобов'язань по договору поставки від 2 квітня 2010 року, 12 травня 2010 року оплатив ПП «Компанія Укрбізнес» 240000,00 грн. та 19 травня 2010 року 385000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками. Повний розрахунок за поставлене зерно кукурудзи проведено позивачем з ПП «Компанією Укрбізнес» в червні 2010 року, що підтверджується аналізом рахунку « 361», актом звірки взаємних розрахунків станом та банківськими виписками за червень 2010 року.

Суму ПДВ в розмірі 368750,00 грн. позивач по одержаних податкових накладних, виписаних ПП «Компанія Укрбізнес» відніс до складу податкового кредиту декларації по податку на додану вартість за травень 2010 року.

Посилаючись на положення статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за змістом якої бухгалтерський облік та фінансова звітність мають базуватися на принципі превалювання сутності над формою, а саме операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що приймання кукурудзи по накладних, в яких відображено кількісні та вартісні показники, відповідає вимогам встановленими частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що оскільки перевезення товару за договором поставки зерна кукурудзи здійснювалося транспортом контрагента, позивачем не були порушені вимоги щодо обов'язкового оформлення товарно-транспортних накладних.

В ході розгляду справи попередніми судовими інстанціями встановлено, за змістом пункту 1.3 договору поставки від 2 квітня 2010 року визначено, що відповідність якості товару визначається лабораторією Покупця на кожну поставлену партію за погодженням з Продавцем. На виконання вимог наведеного пункту Договору, лабораторією Позивача кожного дня по факту поставки ПП «Компанією Укрбізнес» зерна кукурудзи, на підставі її дослідження оформлявся аналіз якості сировини.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку, що посилання відповідача на те, що перевіркою не встановлено актів прийому продукції по кількості, якості та комплектності відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 року №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Державного арбітража при Раді Міністрів РСР від 25 квітня 1966 року №П-7 не заслуговують на увагу, оскільки зазначені вище Інструкції П-6 та П-7 застосовуються у випадках, коли основними чи особливими умовами поставки не передбачений інший порядок прийняття продукції по кількості та якості.

Реальність виконання поставки зерна кукурудзи підтверджується отриманням зерна по довіреності через уповноважену особу ОСОБА_6 Факт одержання згаданої кількості зерна кукурудзи відображено у книзі обліку сировини.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що наявність виробничих потужностей у позивача підтверджується Договором оренди приміщення млина від 13 березня 2009 року №502 від та договором оренди крохмального цеху від 26 липня 2006 року підтверджується.

Придбаний у ПП «Компанія Укрбізнес» товар використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи підтверджується відповідність виготовленої ТОВ «Органіка» продукції з придбаної у ПП «Компанія Укрбізнес» кукурудзи.

На підставі наведених доказів та встановлених обставин, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримання позиції, вказаної у рішенні Європейського Суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», та відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача, що свідчать про дотримання останнім вимог податкового законодавства.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2010 року №0000791600/0 прийняте необґрунтовано, оскільки відповідачем не доведено факту допущення позивачем порушень, внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ПП «Компанія Укрбізнес».

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Чортківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 6 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко