Ухвала суду № 39888132, 14.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2014 року м. Київ К/800/55216/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року

у справі № 820/3702/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року у справі № 820/3702/13-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року скасовано. Позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 11.04.2013 року №000012400 та №000011400.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «ХМЗ «Світло Шахтаря» з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за III-IV квартали 2012 року та з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПВП «Аркада» за вересень, жовтень, грудень 2012 року, ТОВ «Східноукраїнська компанія «МЕГА» за серпень 2012 року, відповідачем складено акт від 26.03.2013 року № 183/40.0-14/00165712, яким встановлено порушення: - п.185.1 ст. 185, п.186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 113 204, 00 грн.; - п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, пп. 138.1.1 п.138.1, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 145.1 ст. 145, п. 146.11 та п. 146.12 ст. 146 ПК України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування по декларації з податку на прибуток за III квартал 2012 року на загальну суму 1 078,13 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.04.2013 року: № 000012400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 169 806,00 грн., в т. ч. 113 204, 00 грн. за основним платежем, 56 602, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - № 000011400, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 339, 00 грн., в т.ч. 226, 00 грн. - основний платіж, 113, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про порушення контрагентами позивача податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

В силу п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (далі ПК України) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За правилами, встановленими п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПВП «Аркада» на підставі договорів підряду.

Матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій, зокрема, договорами, додатковими угодами, договірними цінами, локальними кошторисами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення позивачем податкового законодавства внаслідок укладення його контрагентом на виконання зазначених робіт договору підряду з третьою особою, оскільки податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів, робіт, послуг постачальником.

Також судами встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «СК «МЕГА» на підставі договору поставки.

На підтвердження виконання умов даного договору у матеріалах справи наявна специфікація до договору, рахунок-фактура, платіжне доручення, видаткова накладна, посвідчення про відрядження та звіт про виконання завдання, подорожній лист вантажного автомобіля, акт технічного огляду обладнання, акт незавершеного виробництва монтажних робіт з установка обладнання, акт про здачу в експлуатацію, наряди-завдання, паспорти вантажопідіймальних кранів, крюків, мостових кранів з крюком, податкова накладна.

Висновок суду першої інстанції про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є доказом відсутності фактичного здійснення господарської операції, правомірно відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Посилання відповідача на порушення, виявлені під час перевірки контрагентів позивача, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента основних фондів та недостатність трудових ресурсів само собою не свідчить про невчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2013 року у справі № 820/3702/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук