Ухвала суду № 39888123, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/10053/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,при секретарі Бовкуні В.В.,.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року

у справі № 826/7180/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнеліус»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнеліус» (надалі також - позивач, ТОВ «Корнеліус») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року № 0013102204; скасувати наказ начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 7 листопада 2012 року № 1771 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки»; скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 9 листопада 2012 року № 39119/10/15-210 «Про невизнання звітних документів».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 липня 2013 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 27 листопада 2012 року №0013102204. В решті вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 липня 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно Статуту ТОВ «Корнеліус», зареєстрованого 14 січня 2013 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнеліус» створене в результаті реорганізації шляхом перетворення ДП «Квіза-Тред», ВАТ «Київській впроваджувальний завод інноваційних засобів та автоматизації» та зміни назви ТОВ «Квіза-Трейд».

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року № 0013102204 (збільшено суму грошового зобов'язання на 21541824, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - 17233459, 00 грн., за штрафними санкція - 4308365, 00 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 12 листопада 2012 року № 995/22-4/30437110, про порушення ТОВ «Квіза - Трейд» вимог пункту 150.1 статті 150 підрозділу 3 розділу 20 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7233 459 грн., у тому числі за І півріччя 2012 року у сумі 17233459, 00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що ТОВ «Квіза Трейд» віднесено до р.06.5 «Від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду» Декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччі 2012 від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2011 рік в сумі 97527935 грн. (390111739 грн.* 25%), без врахування фінансових витрат за 2010 рік та 2011 рік в сумі 109418790 грн., в тому числі за 2010 рік - 59564647 грн. та 2011 рік - 49854143 грн. задекларованих в рядку 06.3 «фінансові витрати» Декларації за I півріччя 2012 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем у 2012 році до ДПІ засобами електронного зв'язку і безпосередньо було подано низку звітних податкових декларацій з податку на прибуток підприємства, а саме: за 2 - 4 квартали 2011 року від 12 березня 2012 року, отримані ДПІ 12 березня 2012 року; за 1 квартал 2012 року від 17 травня 2012 року, отримана ДПІ 20 червня 2012 року; за 2 квартал 2012 року (півріччя) від 6 серпня 2012 року, отримана ДПІ 6 серпня 2012 року.

Оскільки у згаданих вище деклараціях ТОВ «Квіза-Трейд» самостійно було виявлено помилки, а саме у рядках декларацій 06.3. та 06.5, 6 листопада 2012 року засобами електронного зв'язку були подані уточнюючі податкові декларації з податку на прибуток підприємства, які отримані ДПІ 6 листопада 2012 року.

Зазначені уточнюючі розрахунки не пов'язані із виявленням фактів заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, а були пов'язані з тим, що позивачем у звітних податкових деклараціях за 1 квартал 2012 року та за 2 квартал 2012 року (півріччя) було виявлено факти завищення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у рядках 03 ІД даних декларацій на 64473091 грн. та на 109951491 (з урахування наростаючого підсумку) відповідно.

Згідно з пунктом50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом (пункт 50.2. статті 50 Податкового кодексу України).

Аналіз наведених положень свідчить про те, що платники податків наділені правом подавати уточнюючі розрахунки до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період та до початку документальних планових та позапланових перевірок.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, позапланова виїзна перевірка позивача проводилась з 8 листопада 2012 року по 9 листопада 2012 року, водночас уточнюючі декларації з податку на прибуток позивачем подані 6 листопада 2012 року засобами електронного зв'язку та отримані ДПІ 6 листопада 2012 року (копії квитанцій містяться в матеріалах справи), отже, зазначені уточнюючі декларації були подані до початку проведення перевірки, за підсумками якої було складено акт перевірки та винесено спірне податкове повідомлення - рішення.

При цьому, листом ДПІ від 9 листопада 2012 року № 39119/10/15-210 про невизнання звітних документів позивача повідомлено, що уточнюючі декларації з податку на прибуток заповнені з порушенням статті 48 Податкового кодексу України, тому не можуть бути прийняті.

За вимогами пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Пункт 49.12 статті 49 Податкового кодексу України передбачає, що у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право: подати податкову декларацію та сплатити штраф у разі порушення строку її подання; оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому статтею 56 цього Кодексу.

Чинним податковим законодавством передбачено право податкового органу відмовляти у прийнятті уточнюючих розрахунків в разі їх подання із порушенням вимог статті 48 Податкового кодексу України шляхом винесення рішення про відмову у прийнятті податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

В даному випадку, відповідачем на адресу позивача направлено лист про невизнання звітних документів, який, як встановлено судами попередніх інстанцій, не відповідає вимогам статті 49 Податкового кодексу України, з огляду на невідповідність форми листа вимогам притаманним рішенню податкового органу та на відсутність у листі причин відмови у прийнятті податкової звітності.

За результатами дослідження уточнюючих декларацій позивача з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року, 1 квартал та 1 півріччя 2012 року, розшифровок податку на прибуток за вказаний період порушень статті 48 Податкового кодексу України судами попередніх інстанцій не встановлено, а ДПІ не доведено.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріали справи не містять рішення податкового органу про відмову у прийнятті податкової декларації, а лист відповідача від 9 листопада 2012 року № 39119/10/15-210 судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято як рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у прийнятті декларації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що уточнюючі декларації позивача з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року, 1 квартал та 1 півріччя 2012 року слід вважати такими, що подані 6 листопада 2012 року та прийняті податковим органом.

Відтак, в порушення вимог пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, відповідачем при складанні акту перевірки згадані вище уточнюючі розрахунки не було враховано, що призвело до помилкових висновків про наявність порушення позивачем податкового законодавства, а саме заниження податку на прибуток на загальну суму 7233459 грн., у тому числі за І півріччя 2012 року у сумі 17233459, 00 грн.

Про те, що при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення ДПІ не бралися до уваги дані, зазначені в уточнюючому розрахунку, свідчить також розрахунок штрафних санкцій, згідно якого штрафні санкції розраховані згідно пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України згідно декларації № 9046335774 від 6 серпня 2012 року за період I півріччя 2012 року.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2012 року № 0013102204, оскільки воно приймалось без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2013 року - без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко