Ухвала суду № 39888113, 14.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" липня 2014 р. м. Київ К/800/53098/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 року

у справі № 826/1907/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.03.2013 року у справі №826/1907/13-а у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250 задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 07.02.2013 року №0000592250 та №0000582250.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому позивача представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Бімаркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Профітіс-Б» та ТОВ «ТРК ТВ-Парадіз» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 29.01.2013 року №40/22-5.09/31814050.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5, п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 356 394, 00 грн., у тому числі за 2009 рік в сумі 232 020, 00 грн., за 1 квартал 2010 року на суму 124 374, 00 грн.; п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 статті 7, п.п. 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 285 115, 00 грн., в тому числі: за липень 2009 року - 53 901 грн., серпень 2009 року - 61 483 грн., вересень 2009 року - 70 232 грн., січень 2010 року - 99 499 грн.

На підставі акту перевірки 07.02.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0000592250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 124 373, 75 грн., в тому числі основний платіж - 99 499, 00 грн. та штрафні санкції - 24 874, 75 грн.; - 0000582250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 445 492, 50 грн., в тому числі основний платіж - 356 394, 00 грн. та штрафні санкції - 89 098, 50 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальності господарських операції позивача по взаємовідносинах із його контрагентом та нікчемності вчиненого правочину.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України право на формування валових витрат та податкового кредиту виникає у платників податків лише за умови фактичного здійснення господарських операцій.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»)

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами встановлено, що 01.05.2009 року між ТОВ «Профітіс-Б» та позивачем укладено договір, відповідно до якого постачальник (ТОВ «Профітіс-Б») зобов'язується доставляти і передавати на умовах, та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконання даної господарської операції підтверджується, зокрема, договором, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

На підтвердження використання отриманих товарно-матеріальних цінностей позивачем до суду надано буклет пропозиції та інвентаризаційний опис.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент видачі податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом, не спричинив реального настання правових наслідків, враховуючи рішення суду, яким директора ТОВ «Профітіс-Б» звільнено від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію».

З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

У даному випадку колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на дане судове рішення не спростовують реальність спірних операцій, оскільки формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом у відповідній постанові не встановлювалось. Первинні документи по даним взаємовідносинам не досліджувалися, правова оцінка їм не надавалася.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Порушення правил оподаткування з боку контрагента, встановлені податковою інспекцією під час його перевірки, не можуть слугувати доказом недобросовісності платника податків-покупця, якщо тільки податковою інспекцією не доведено, що останньому було відомо про ці обставини. В іншому випадку платник податку не може зазнавати негативних наслідків за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу.

Судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції ухвалене обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 року у справі № 826/1907/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук