Ухвала суду № 39887797, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/800/55212/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2013 року

у справі № 2а-9437/12/1370

за позовом Приватного підприємства «Укрриба»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Укрриба» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2012 року №0003492321 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 400 223, 00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0003492321 від 23.10.2012 року в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 400 223, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 15.10.2012 року №1974/22-10/33863182, яким встановлено порушення, зокрема, пп. 135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.4, п.п. 138.10.2, 138.10.3 п.138.10 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 500 915,0 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2012 року №0003492321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 500 915, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 500 915, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами та отримання безповоротної фінансової допомоги за оплату товару.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137 кодексу, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 вказаної статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 вказаної статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 вказаної статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 вказаної статті та у статті 136 вказаного Кодексу.

Згідно із п.135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II вказаного Кодексу.

Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (пп. 135.5.4. п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України).

Згідно із п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ПП «Інвест-Пром» та ТОВ «Діомат ЛТД» на підставі договорів купівлі-продажу.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні податкові та видаткові накладні, банківські виписки.

Вартість відвантажених товарів ПП «Інвест-Пром» та ТОВ «Діомат ЛТД» позивачем включено до складу доходу та відображено в декларації з податку на прибуток в III-му кварталі 2011 року, що відповідачем не заперечується.

Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарської операції, не можуть враховуватись, адже не ґрунтуються на дослідженні доказів, наданих позивачем.

На підтвердження здійснених витрат у зв'язку з придбанням товару у ФГ «Улар» в матеріалах справи наявні видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення, виявлені під час перевірки контрагентів позивача, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента основних фондів та недостатність трудових ресурсів само собою не свідчить про невчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Про наявність факту завищення показника, відображеного по коду рядка 06.2 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства «Адміністративні витрати» на суму 52 739 грн. (в т.ч за III-IV кв.) та показника, відображеного по коду рядка 06.3 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства «Витрати на збут» на суму 385 052 грн. (в т.ч за III-IV кв.), позивач погодився, у зв'язку з чим подав заяву про зменшення позовних вимог.

Отже, податкове повідомлення-рішення винесене від 23.10.2012 року №0003492321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі - 500 915, 00 грн. є протиправним в частині збільшення суми грошового зобов'язання в сумі 400 223, 00 грн.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2013 року у справі № 2а-9437/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук