Ухвала суду № 39887794, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/800/51200/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 року

у справі № 2а-2745/10/1370

за позовом Дочірнього підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля»

до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Дочірнє підприємство «Сі-Сі-Ай-Любеля» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2010 року у справі № 2а-2745/10/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 року, позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області від 31.11.2009 року № 919/1/23-4/16267/22343338, від 13.02.2010 року № 919/2/23-4/16267/22343338, від 06.11.2009 року № 1062/23-4/18327/22343338, від 22.12.2009 року № 1062/1/23-4/18327/22343338, від 13.03.2010 року № 1062/2/23-4/18327/22343338.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у зв'язку з поданням позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року, в якій було заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 82 245, 00 грн. за червень 2009 року, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень 2009 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.05.2009 року по 30.05.2009 року, за результатами якої складено акт від 25.09.2009 року № 1801/23-4/34838293, яким встановлено порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 82 245, 00 грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що обсяги оподатковуваних операцій позивача за останні 12 календарних місяців становлять 3 460, 00 грн., однак до складу податкового кредиту травня 2009 року віднесено податкові накладні із вартості проектно-вишукувальних робіт, а не із вартості будівельних робіт по спорудженню нового об'єкта.

У зв'язку з поданням позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року, в якій було заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 96 229, 00 грн. за липень 2009 року, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2009 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.06.2009 року по 31.07.2009 року, за результатами якої складено акт від 28.10.2009 року № 2012/23-4/22343338, яким встановлено порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого не має право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 96 229, 00 грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що обсяги оподатковуваних операцій позивача за останні 12 календарних місяців становлять 71 998, 00 грн., однак до складу податкового кредиту червня 2009 року віднесено податкові накладні із вартості проектно-вишукувальних робіт, а не із вартості будівельних робіт по спорудженню нового об'єкта.

На підставі вказаних висновків актів та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.11.2009 року № 919/1/23-4/16267/22343338, від 13.02.2010 року № 919/2/23-4/16267/22343338, якими позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2009 року у розмірі 82 245, 00 грн.; від 06.11.2009 року № 1062/23-4/18327/22343338, від 22.12.2009 року № 1062/1/23-4/18327/22343338, від 13.03.2010 року № 1062/2/23-4/18327/22343338, якими відмовлено позивачу у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2009 року у розмірі 96 229, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанції прийшли до висновку, що сплачені позивачем суми податку на додану вартість у вартості проектно-вишукувальних робіт з проектування об'єктів шахти «Любельська» № 1-2, є такими, що сплачені у зв'язку з будівництвом, спорудженням основних фондів (основних засобів), що відповідає вимогам пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем протиправно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність з проектування, будівництва та експлуатації вугільних шахт.

У період за який проводилась перевірка, позивачем здійснювалась виготовлення проектної документації по будівництву та експлуатації шахти «Любельська» № 1-2, проектно-пошукові роботи та роботи по бурінню контрольно-розвідувальних свердловин. Для виконання цих робіт було залучено ДВАТ «Луганськдніпрошахт», Львівська геологорозвідувальна експедиція об'єднання «Західукргеологія». Виконані проектні роботи і вся проектна документація були направлені на державну експертизу до м. Донецьк Підприємству «Укравуглеінвестекспертиза», за результатами якої отримано позитивний висновок.

Суми податку на додану вартість сплачені у ціні проектно-вишукувальних робіт позивачем віднесені до податкового кредиту за травень та червень 2009 року, які були заявлені до бюджетного відшкодування.

Судами встановлено, що податковим органом не заперечується реальність вказаних господарських операцій, однак податковий орган прийшов до висновку, що у позивача не було правових підстав формувати податковий кредит за податковими накладними із вартості проектно-вишукувальних робіт, а не із вартості будівельних робіт по спорудженню нового об'єкта.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» для створення об'єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає, зокрема, розроблення, погодження і затвердження проекту, виконання робочої документації для будівництва, і лише потім саме будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт, тобто безпосередньо будівельні роботи) і прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що розроблення проектів об'єктів архітектури здійснюється на підставі вихідних даних на проектування, до яких належать: архітектурно-планувальне завдання; завдання на проектування; технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури.

Порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури, а також розмір плати за видачу архітектурно-планувального завдання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 2 п. 4 Порядку надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу архітектурно-планувальне завдання та технічні умови розробляються і надаються замовнику, якщо він не є власником (користувачем) земельної ділянки, - в разі прийняття місцевою радою рішення про попереднє погодження місця розташування об'єкта архітектури на зазначеній ділянці, яке одночасно є дозволом на виконання проектно-вишукувальних робіт.

Згідно із частиною першою вказаного Порядку видача вихідних даних заінтересованим юридичним та фізичним особам у повному обсязі забезпечується: для міст обласного значення - управліннями містобудування та архітектури виконавчих органів міських рад, для міст Києва і Севастополя - управліннями містобудування та архітектури Київської та Севастопольської міськдержадміністрацій, для інших населених пунктів і територій - відділами містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрацій.

Судами попередніх інстанцій вірно вказано, що будівництво або спорудження будівель, споруд не можливо без попереднього виготовлення та оформлення відповідної проектної документації, обсяги та особливості якої визначаються у встановленому порядку уповноваженими органами, у тому числі органами місцевого самоврядування.

Таким чином, проектно-вишукувальні роботи є невід'ємною складовою частиною процесу створення (будівництва, спорудження) об'єкта архітектури, та будь-яке будівництво такого об'єкту неможливе без попереднього проектування цього об'єкту, проведення проектно-вишукувальних робіт.

Судами вірно відхилено доводи відповідача щодо відсутності у позивача дозволу на будівництво виходячи з наступного.

Рішенням Жовківської районної ради від 07.06.2007 року № 10 попередньо погоджено відведення земель для проектування і будівництва шахти «Любельська» № 1-2 на територіях Кулявської, Бишківської, Новокаям'янської, Деревнянської, Липницької, Любельської сільських рад та рекомендовано сільським радам Жовківського району сприяти у вирішенні питань врегулювання відносин між землевласниками та ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля».

Розпорядженням голови Жовківської районної державної адміністрації від 26.06.2007 року № 452 ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля» надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт з будівництва вуглевидобувного комплексу шахти «Любельська» № 1-2.

Рішеннями Любельської сільської ради від 14.10.2008 року № 2, Кулявської сільської ради від 14.10.2008 року № 1, Деревнянської сільської ради від 15.08.2008 року № 10, Купичвільської сільської ради від 07.11.2008 року № 3 погоджено місце розташування земельних ділянок ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля» для будівництва об'єктів шахти «Любельська» № 1-2.

Розпорядженнями голови Львівської обласної державної адміністрації від 25.12.2008 року № 1568/0/5-08 затверджено матеріали вибору місця розташування земельних ділянок ДП «Сі-Сі-Ай-Любеля» під будівництво об'єктів шахти, від 21.07.2009 року № 697/0/5-09 позивачу надано в оренду земельні ділянки під будівництво об'єктів шахти.

Таким чином, позивачем отримано рішення на проведення проектно-вишукувальних робіт, які є невід'ємним етапом будівництва об'єктів основних фондів, які в подальшому ним будуть використовуватись в межах господарської діяльності, що повністю узгоджується з положеннями пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами вірно вказано щодо безпідставного посилання відповідача на положення пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно якого, не має права на отримання бюджетного відшкодування, зокрема, особа, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання чи спорудження (будівництва) основних фондів).

Оскільки у перевіряємому періоді мало місце нарахування позивачем податкового кредиту внаслідок придбання (будівництва) основних фондів, то на нього відповідно поширюється пільга, встановлена підпунктом «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо можливості отримання бюджетного відшкодування особами, які хоч і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 року у справі № 2а-2745/10/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук