Ухвала суду № 39887758, 01.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2014 року м. Київ К/9991/9491/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Сіроша М.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-22126/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Форбіс"

до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Товариством до суду заявлений позов, з урахування уточнень, про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 02.09.2010 № 0002511500, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 6 250,01 грн. (у т.ч. 4 166,67 грн. за основним платежем та 2 083,34 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, суму якого державним податковим органом за підсумками перевірки було визнано завищеним, внаслідок чого визначено податкове зобов'язання з ПДВ з посиланням на нікчемність правочину платника податків.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На думку скаржника, за наявності виконання позивачем формальних вимог податкового законодавства щодо належного документального оформлення господарських операцій, правові підстави для формування податкового кредиту у платника податків відсутні, оскільки юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є саме реальність господарської операції та сплата податку до Бюджету, а оскільки, проведені позивачем операції є безтоварними, то це, на думку контролюючого органу, свідчить про здійснення правочину без мети настання реальних наслідків, а отже такий правочин є нікчемним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна перевірка Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові зносини з платником податків ТОВ "Сучасний будівельний світ" за період з 01.04.2010 по 30.04.2010, за підсумками якої складено акт від 25.08.2010.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 198/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 198/97-ВР), в результаті чого завищено податковий кредит на суму 4 166,67 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що ними було отримано від ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька довідку від 15.07.2010 №3628/15/35098888 про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ "Сучасний будівельний світ". В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів ТОВ "Сучасний будівельний світ", встановлено: відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих потужностей, відсутність документів, що підтверджують транспортування, зберігання придбаних товарів; підприємство не знаходиться за юридичною адресою; порушення ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами-постачальниками при придбанні та продажу товарів (послуг); відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є підставою для формування податкового кредиту.

Водночас, з огляду на підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право позивачеві на формування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Сучасний будівельний світ" було здійснено господарську операцію по постачанню товару (будівельні матеріали), належне виконання, якої підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (договір, податкова накладна, рахунок - фактура, видаткова накладна).

Також, судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданої контрагентом податкової накладної, яка містять всі необхідні обов'язкові реквізити визначені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Судами попередніх інстанцій також було встановлено і те, що на момент вчинення вказаної вище господарської операції та видачі відповідної податкової накладної, контрагент позивача, був платником ПДВ, що відповідає вимогам пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Отже, позивач цілком правомірно у відповідності до законодавства включив до податкового кредиту суму ПДВ за податковою накладною отриманою від контрагента по фактично здійсненій господарській операції.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними виходячи з наступного.

У разі, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування ст. 228 Цивільного кодексу України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій було встановлено реальність виконання умов договору поставки, що підтверджено первинними документами.

При цьому, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача, відсутність його за юридичною адресою, є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта та його відсутність за місцезнаходженням не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Також чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення податкової інспекції як такого, що прийняте всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-22126/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді М.В. Сірош

Т.М. Шипуліна