Постанова № 39886524, 23.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 5023/4669/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "ЛМ-ХХІ", м. Харків на постанову та ухвалувід 23.04.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 р. господарського суду Харківської областіу справі№ 5023/4669/12 господарського суду Харківської області

за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "ЛМ-ХХІ", м. Харківпровизнання банкрутомрозпорядник майна арбітражний керуючий Персидський В.Ю.

за заявоюПП ПФ "ВЕМ", м. Харківпровизнання грошових вимог

в судовому засіданні взяли участь представники:

розпорядник майна арбітражний керуючий Персидський В.Ю., свідоцтво,фізичної особи ОСОБА_6ОСОБА_6, паспорт, ОСОБА_7, довір.,ПППФ "ВЕМ"Альошин В.В., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.10.2012 року порушено провадження у справі № 5023/4669/12 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ЛМ-ХХІ" (далі - Боржник, Товариство) за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.02.2014 року (суддя -О.А. Дзюба) заяву приватного підприємства приватної фірми "ВЕМ" (далі-Фірма) про визнання грошових вимог до Боржника задоволено в повному обсязі - в сумі 175 000 грн. 00 коп., а розпорядника майна зобов'язано включити вимоги Фірми в цій сумі до реєстру вимог кредиторів згідно з черговістю.

Не погодившись із цією ухвалою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ЛМ-ХХІ" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 13.02.2014 року та прийняти нову ухвалу, якою відмовити Фірмі в задоволенні вимог до Боржника в повному обсязі та покласти на Фірму витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року (головуючий суддя - Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 13.02.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "ЛМ-ХХІ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Харківської області від 13.02.2014 року, так і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити Фірмі в задоволенні зави з грошовими вимогами до Боржника в сумі 175 000 грн. 00 коп.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, зокрема ч.1 ст.14 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення розпорядника майна Боржника, фізичної особи ОСОБА_6, його представника та представника ПППФ "ВЕМ", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву Фірми про визнання кредиторських вимог до Боржника на суму 175 тис. грн., місцевий суд встановив, що розпорядник майна разом з представником Боржника ці вимоги не визнали. Такі вимоги складають витрати Фірми з оплати заборгованості за укладеним договором з надання електроенергії та спожиту Боржником електроенергію, оскільки ця енергія поставлялась до будівлі, належної Товариству на праві власності, а тому ця електроенергія є безпідставно набутим Товариством майном за рахунок Фірми.

Підтримуючи вказані висновки, апеляційний суд додав, що відповідна будівля раніше належала Фірмі, але була передана Товариству у якості внеску у статутний фонд при створенні останнього за рішенням його засновників, про що у 2005 році було видано відповідне свідоцтво про право власності. Також апеляційний суд вказав, що з Боржником договір на постачання електроенергії був укладений лише в березні 2014 року, але вартість спожитої до цього часу електроенергії, що була оплачена Фірмою, склала 658 838 грн. 90 коп., тоді як у якості кредиторських вимог Фірмою були заявлені вимоги на меншу (визначену вище) суму. Крім цього апеляційний суд відхилив заяву про застосування до спірних відносин позовної давності, оскільки відповідна заява Боржником була подана лише на стадії апеляційного провадження у справі.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками судів, оскільки вони зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи, без надання належної та без повної правової оцінки правовідносин між Боржником та Фірмою з приводу вимог щодо грошових сум, які складають спірні кредиторські вимоги у справі, а також без застосування належних норм законодавства.

Так, задовольняючи заяву Фірми про визнання кредиторських вимог до Боржника на спірну суму, суди у якості правових підстав для задоволення цих вимог, послались та застосували, зокрема норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, вказавши про безпідставно набуту Товариством за рахунок Фірми електроенергію, тобто безпідставно набуте майно.

Нормами ч. 1 ст. 1212 вказаного кодексу, дійсно передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Поряд з цим судами не була дана правова оцінка складу цих заявлених вимог на предмет їх відповідності вимогам ст. 1 Закону про банкрутство, оскільки кредитором у справі про банкрутство є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

У зв'язку із цим судами не досліджувались обставини, чи заявлялись Фірмою до Товариства вимоги щодо відшкодування вартості цієї електроенергії, як це передбачено, зокрема нормами ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України.

Також касаційний суд зазначає, що суди не послались на жодний доказ або розрахунок (із зазначенням періоду та кількість спожитої Боржником електроенергії), яка б відповідала саме заявленій Фірмою до Боржника сумі кредиторських вимог в розмірі 175 тис. грн.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначаючи вартість одиниці виміру спожитої Товариством електроенергії, суди послались на ціни станом на лютий 2014 року, тоді як кредиторські вимоги Фірмою були заявлені в грудні 2012 року та відповідна сума, виходячи з встановлених судами обставин була визначена, як сума вже перерахованих Фірмою (раніше - щонайменше до порушення провадження у даній справі про банкрутство ухвалою від 18.10.2012 року) витрат за спожиту Товариством електроенергію.

У зв'язку із викладеним касаційний суд дійшов висновку, що оцінка правовідносин між Фірмою та Товариством з приводу заявлених першим кредиторських вимог, а також оцінка відповідних доказів у справі була здійснена судами попередніх інстанцій з порушенням норм ст.ст. 47, 43 ГПК України, а оскаржувані судові рішення були прийняті з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням наведених норм законодавства.

Поряд з викладеним, касаційний суд відхиляє доводи в касаційній скарзі стосовно нового дослідження доказів у справі щодо фактично використаної Боржником електроенергії - її кількості, та необхідності здійснення вірного та обґрунтованого її розрахунку, оскільки у матеріалах справи відсутній жодний розрахунок кількості такої спожитої електроенергії Товариством, і розрахунок заявленої у якості кредиторських вимог суми (на що, доречи, ні місцевий суд, ні апеляційний суд уваги не звернули) - це по-перше. По-друге, наведені вимоги викладені всупереч норм ст. 1117 ГПК України -без врахування скаржником меж здійснення касаційного провадження у господарській справі.

Дійшовши такого висновку та виходячи із повноважень касаційного суду, передбачених нормами п. 3 ст. 1119 ГПК України, оскаржувані ухвали місцевого суду та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, як незаконні, а справа щодо розгляду кредиторських вимог Фірми - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Суду ж першої інстанції під час нового розгляду справи, відповідно до норм ч. 1 ст. 11112 ГПК України слід усунути наведені в даній постанові недоліки та врахувати визначені в ній вказівки.

На підставі наведеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України та ст.ст. 41, 47, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛМ-ХХІ" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. та ухвалу господарського суду Харківської області від 13.02.2014 р. у справі № 5023/4669/12 скасувати.

3. Справу № 5023/4669/12 в частині розгляду кредиторських вимог приватного підприємства приватної фірми "ВЕМ" до боржника передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

В.Я. Погребняк

Постанова виготовлена та підписана 23.07.2014 року.